Як обрати щось одне, коли у бюлетені “три в одному”?

Нова виборча система, яку було апробовано 25 жовтня, багатьом українцям відчутно ускладнила вибір.

Якщо раніше “мухи” і “котлети” були окремо, тобто виборець мав окремий бюлетень, у якому голосував за “свою” партію”, і окремий, де визначався за конкретного кандидата, то тепер отримав “два в одному”. Навіть не два, а якщо бути точним, то три в одному.

В одному бюлетені, наприклад, до обласної чи міської ради, виборець часто-густо стикався з непосильним з моральних позицій для себе завданням. У його свідомості мали перетнутися три паралелі: партія, регіональний лідер і безпосередній кандидат. Таке нововведення мало би спонукати політичні сили шукати ідеальних (ну, хоча б не скомпрометованих) кандидатів, аби виборець не переметнувся на іншу політичну силу. 

Для старих політичних сил це стало непосильною задачею. Незаплямовані, як правило, в політику йти не хочуть, а ті, яких з політики не витуриш, зазвичай вже сильно заплямовані. Причому, плями в них різнокольорові — залежно від брендового кольору партій, в яких вони встигли побувати.

Нові політичні сили пропонували виборцю невідомих чи маловідомих кандидатів, що, з одного боку, є перевагою, але з іншого ризиком, оскільки доводиться голосувати наосліп, тобто за кота в мішку. Крім того, лідери так званих нових партій вже встигли у великій політиці засвітитися, тож на деяких з них у багатьох виборців з'явилася алергія.

Одне слово, система “три в одному” змушувала багатьох виборців голосувати через “не хочу”.

Саме з таким болісним вибором зіштовхнулася і я. Вперше, заходячи у кабінку для голосування, я не знала за кого віддати свій дорогоцінний голос. Якщо з вибором мера Львова у мене не було мук совісті (після голосування за Буняка я з рідним містом не експериментую), то бюлетені у міську і обласну ради мене загнали в тупик.

У жодному з них у мене не зійшлись “паралелі”. Наприклад, з партією я визначилась: попри купу претензій до лідера певної політичної сили, з генеральною лінією я в цілому згідна. Регіональний лідер, так званий паровозик, мене також більш-менш влаштовує, а ось конкретний мажоритарний кандидат — категорично ні! Він — класичний пристосуванець. Та що там казати, звичайний політичний аферист.  У цій раді не одну каденцію відсидів. Побував у різних партіях. Не маю жодного сумніву, що йому рада потрібна винятково для того,  аби просувати свій бізнес. Рука не піднімається поставити навпроти його прізвища “пташку”.

Або з точністю до навпаки до іншої ради. Кандидата від політичної сили я би ще “з натяжкою” підтримала, але так званий перший номер — катастрофа. Просто брат-близнюк за моральними принципами того пройдисвіта, про якого писала кількома рядками вище. І що мені робити? Псувати бюлетень, аби потім совість не мучила, чи переступити через себе?

Політичні експерти кажуть, що нова виборча система надто складна для  людей, мовляв, через її гібридність виборець буде дезорієнтований і деморалізований. Як на мене, не вибори були складні, складним був вибір.

Бо вибирати, за великим рахунком, не було з кого...