Газовий пакт Меркель-Путіна

Польська “Газета виборча” опублікувала статтю під промовистою назвою “Газовий пакт Росії із Заходом”, натякаючи на історичну паралель, тобто на “пакт Молотова-Ріббентропа”. У статті йдеться, що 31 серпня аж у Владивосток на Далекий Схід Росії полетіли керівники німецьких концернів E.ON і BASF, голландсько-британського Shell, Австрійського OMV і французького ENGIE, щоб підписати угоду із керівником Газпрому. Внаслідок цієї угоди до 2019 року Газпром разом з вищезгаданими концернами прокладе через Балтійське море черговий потужний газопровід “Північний потік 2” (Nord Stream 2) до Німеччини, який постачатиме 55 млрд. кубічних метрів російського газу щороку. Перший “Північний потік”, який діє вже три роки, також має потужність щонайменше 55 млрд. кубів газу на рік. Відтак, після побудови нового газопроводу Росія зможе помпувати до Європи в обхід України 110 млрд. кубів блакитного палива щороку. Це, за підрахунками спеціалістів, левова частка сировини, що експортується на Захід.

Новий Північний потік збудує акціонерне товариство New European Pipeline AG, у якій Газпром матиме контрольний пакет (51% акцій), E.ON, BASF, Shell і  OMV по 10%,  ENGIE — 9%. За оцінкою керівника Газпрому Олексія Міллера, будівництво нового газопроводу коштуватиме 9,9 млрд. евро (на 2,5 млрд. дорожче, ніж перший “Північний потік”). Понад дві третини коштів мають забезпечити банківські кредити, яких через санкції Росія  майже позбавлена.

“З часу агресії в Україні, - пише “Газета виборча”, - Газпром не отримував від Заходу настільки великої підтримки своїх планів домінувати на газових ринках Європи як в угоді про будівництво “Північного потоку 2”. “Після  будівництва нового газопроводу ми будемо гарантувати на довгі роки стабільне постачання газу до Німеччини і ЄС, - цитує видання  керівника  E.ON Клауса Шаєффера. А шеф OMV Райєр Зеєле додав, що “Північний потік 2” - це проект газопроводу, який поєднує видобуток газу в Росії з газовими ринками в Європі і завдяки цьому гарантуватиме споживачу найвищу безпеку транспортування”. Таким чином, ніби спеціально підкреслюється, що Україна, яка наразі залишається основним газовим транзитером до Європи, не є надто надто надійним і безпечним партнером.

Ще більшою несподіванкою стала інформація, що у Владивостоку  BASF вирішила завершити з Газпромом угоду про обмін активами. На підставі цієї угоди Газпром отримає частку BASF у спілці Wingas, яка є одним з найбільших гуртових постачальників газу і володіє четвертиною підземних сховищ газу у Німеччині. Росіяни також отримають половину акцій BASF у покладах газу на Північному  морі. Натомість німецький хімічний гігант отримає частку у покладах газу в Сибіру. Таку умову BASF  і Газпром узгодили ще в 2012 році. Цю оборудку підтримала Європейська комісія. Однак під кінець минулого року  BASF вийшов з цієї угоди, пояснюючи цей крок падінням цін на нафту. Та на думку німецької газети “Die Welt”, таке рішення було наслідком військової агресії Росії в Україні. Крім того, у Владивостоку OMV домовився з Газпромом, що отримає 24,98% акцій на видобування покладів газу у Сибіру. Щоправда, немає інформації, що натомість віддадуть росіянам. Як підсумовує “Газета виборча”, попри заяви дипломатів ЄС про продовження санкцій щодо путінської Росії, економічні інтереси Росії з Заходом розквітають.

Угода про будівництво нового газопроводу — це, по суті, ніж в спину України. Замість того, щоб інвестувати у газотранспортну систему нашої держави, як це було неодноразово обіцяно, Європа ще більше узалежнює себе від Росії. Тепер стає ще більш зрозумілим тиск Німеччини і Франції на Порошенка, який надогоду Путіну має забезпечити сумнівні зміни до Конституції України. Заходу треба якнайшвидше повісити на шию України “Лугандон”, аби нарешті  “здихатися” цієї проблеми, аби мати формальні підстави зняти з Росії санкції, щоб, зокрема, підписувати отакі  угоди. Хоча, як бачимо, і санкції не стримують...  

Дивує, що українська влада як води в рот набрала. Ані ноти МЗС, ані заяв президента чи прем'єр-міністра! Адже будівництво “Північного потоку 2” не лише позбавляє Україну декількох мільярдів доларів на рік, які нема чим компенсувати, Україна втрачає статус стратегічної країни-транзитера. Те, чим нас постійно лякала Росія, з легкої руки Заходу стає реальністю. Хіба це не зрада?