Закон ділення

Рядовий медроти Вадим Свириденко щодня качає гумовим еспандером м’язи рук. Кілька годин поспіль, під наглядом фахівця-волонтера Юрія. Ще й крутить педалі на спеціальному велотренажері. У Київському військовому госпіталі Вадим готується до тотального протезування кінцівок. Харківські спеціалісти беруться за вирішення цієї проблеми. Історія Вадима відома багатьом — під час виходу з-під Дебальцевого він був поранений, пролежав на морозі три доби, вижив, але втратив кисті й стопи. Він не падає духом, навіть не сумнівається, що ходитиме, працюватиме, триматиме на руках дитину, що народиться у вересні. Йому допомагають з усіх кінців України. Це мені сказала його дружина Вікторія.

“І рук, і ніг цей хлопець не має?” - перепитує мене Михайло Берега, підводячи голову й спираючись на зігнуту у лікті руку. У палаті біля ліжка  Михайла — його візок, він наразі лише так пересувається реабілітаційним центром на Хуторівці у Львові, виїжджає на вулицю. Щойно пішла додому волонтер Марина, з хлопцями залишилась волонтер Лідія, вона допомагає Михайлові та його другу Андрієві Мельнику, теж візочнику. Обидва хлопці отримали серйозні поранення у зоні АТО, обидва мають травми хребта. Тимчасово не ходять. Тимчасово! Вони вірять у можливості медицини, працюють над собою і спираються на підтримку людей. Знайомих і незнайомих.

Іноді мені здається, що я знову на Майдані. Це коли поруч небайдужі люди зі світлими обличчями, коли між людьми панує атмосфера взаємної підтримки. Найчастіше таке трапляється у госпіталях та у волонтерських пунктах. Але є й інші люди, чужі й байдужі, їх війна наче й не зачіпає. Співвітчизники, яких не розумію. Живуть, наче нічого особливого у нашому спільному домі не відбувається. Вони не там, де гаряче, і не у волонтерах, не на інформаційному фронті, і не з концертами на передовій... Не діляться, не збирають, не відправляють, не підтримують. Жодної гривні від себе не відірвали на спільну справу, жодного доброго діла не зробили. Патріоти лише на словах.

Запитай у них про закон ділення між людьми — і вони подумають, що йдеться про “таблицю ділення”. Ту саму, яку добре опанували корупціонери та кар’єристи усіх рангів. Вони вміють “ділитися” лише зі сильнішими за себе, пхати їм до рук їхню “долю”, заглядаючи в очі з позиції залежного, а коли під зверхником захитається й впаде крісло, глянуть убік лежачого хіба з цікавості.

Допомагати беззастережно й безумовно вміє не кожен. Це така ж категорія, як совість, почуття сорому, гідність. Але варто бодай спробувати. Тим більше, що поділитися завжди є чим...