Булава не стала чарівною паличкою

Плюси і мінуси першого року президентства Петра Порошенка

Рік тому українці обрали собі п’ятого за час Незалежності президента. З рекордним результатом у 54,7% голосів виборців, вже у першому турі. Ним став 49-річний Петро Порошенко. Знесилені кривавим Майданом, принизливою анексією Криму та початком затяжної війни з Росією, українці покладали на нового керівника держави колосальні сподівання. Президентські вибори сприймали як рятівне коло, а нового президента ледь не як чарівника-рятівника, який тільки-но візьме до рук булаву, махне нею, як чарівною паличкою, і все в країні налагодиться. Скинувши з тяжкою бідою ненависного Януковича, українці хотіли швидких і якісних змін. Перед нами вже забовваніло  довгоочікуване європейське майбутнє. Треба лише провідника. Українці повірили, що з цією місією найкраще впорається Петро Порошенко. Багато хто вірив, що він стане таким собі українським Саакашвілі.

Петро Олексійович чудово відчував запит суспільства на мир, спокій, справедливість... Передвиборне гасло “Жити по-новому!” цілком відповідало постмайданівським настроям суспільства. Українці, власне, і вийшли на протести, бо так, як було, жити не хотіли. Як і будь-який політик, Порошенко не скупився на обіцянки. Відчуваючи “больові точки” країни, говорив саме те, що хотіли від нього почути. Але легко обіцяти і значно важче втілювати обіцянки в життя. Одним з мінусів його передвиборної кампанії був відвертий популізм. Деякі обіцянки були не зовсім реалістичні чи, радше, зовсім не реалістичні. Наприклад, запевнення, що військовий конфлікт на сході України можна вирішити протягом кількох днів. Втім, Петро Олексійович значною мірою став заручником свого популізму. Йому не раз дорікали обіцянкою “жити по-новому”.

Рік президентства, звичайно, замалий термін, аби робити категоричні висновки, але цього часу цілком достатньо, аби підбити перші підсумки. Спробуємо оцінити плюси і мінуси діяльності глави держави.

Критикувати завжди легше, тому почнемо з плюсів. Їх, на жаль, критично мало. До відносного позитиву можна зарахувати хіба що певні успіхи у зовнішній політиці. Попри деякі нюанси, Порошенкові вдається  тримати із Заходом єдиний фронт проти агресії Росії. Його дипломатичний хист та досвід, знання іноземних мов, добра освіта зіграли чималу позитивну роль. Але не варто цю роль переоцінювати. По-іншому Захід і не міг поводитись. Агресія Росії, її неадекватна поведінка на міжнародній арені, змусили західний світ переоцінювати своє ставлення до Москви. Підтримуючи Україну у цьому конфлікті, Захід робить це не лише з великої любові та солідарності до нас, а насамперед виходячи з власних інтересів.