Передплата 2024 «Добрий господар»

Рукописи не горять і не гниють в архівах НКВС

Вірю, колись таки прочитаємо завершення твору Валер’яна Підмогильного “Повість без назви”.

Найсильнішого твору письменника. Навіть дослідники творчості видатного українського прозаїка, розстріляного 1937 року на Соловках, не мають єдиної думки щодо того, встиг чи не встиг він дописати у сталінських таборах цей твір. Рукопис міг запасти десь у нетрі архівів НКВС і, якщо добре пошукати (маючи можливість це зробити), то його можна віднайти й струсити багаторічний пил з пожовклих сторінок. А скільки ж повістей та романів залишилися недописаними через масове винищення людей, покоління яких назвали пізніше Розстріляним відродженням...

У 30-х роках з літературного процесу випали понад триста українських письменників. Їх розстріляли, знищили у таборах, виштовхнули з України або змусили замовчати утисками та переслідуваннями. Духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 20-30-х років в Україні вбив тоталітарний репресивний режим. За п’ять днів кінця жовтня — початку листопада 1937 року «на честь 20-ї річниці Великого Жовтня» у Соловецькому таборі розстріляли 1111 в’язнів, серед яких 290 українців, а з них — 134 «українських буржуазних націоналістів». Загинули Лесь Курбас, Микола Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Валер’ян Підмогильний, Павло Филипович та багато інших представників української інтелігенції...

Згадала про ті події тому, що літературний конкурс “Коронація слова” назвав 2015-й роком пам’яті Розстріляного відродження. А ще тому, що в останній день березня 2015 року стало відомо про те, що в Україні відкриють архіви репресивних органів комуністичного режиму. Подібний закон — про доступ до архівів — діє на території усіх посттоталітарних країн… Дочекається цього й Україна. Відтак чимало таємниць та зниклих рукописів вийдуть на світло, якщо не опинилися свого часу в архівах у Москві.

Валер’ян Підмогильний випередив багатьох знаних у світі письменників-екзистенціалістів, натомість дотепер залишається малопрочитаним навіть у себе на батьківщині. Його твори просякнуті філософією існування, а його герої захоплені процесом пізнання себе. Чи не достатня підстава для звинувачень від диктаторського режиму та смертного вироку за непослух?

До свого арешту Валер’ян Підмогильний дивувався з того, що заарештовані літератори беруть на себе неіснуючу вину, підтверджують свою участь у терористичних організаціях. Підмогильного арештували у грудні 1935 року. Через місяць він визнав, що належав до «групи письменників-націоналістів з терористичними настроями у ставленні до вождів партії». Важливою інформацією поділився з літературознавцем Леонідом Череватенком літературознавець та мистецтво­знавець Григорій Майфет, який сидів з Підмогильним в одній камері. У харківській в’язниці НКВС слідчий, що вів справу письменника, виголошував таке: «Ну, вообще-то, если откровенно, то надо было бы всю Украину уничтожить. Но поскольку это невозможно, то вас, украинских интеллигентов, мы точно уничтожим».

Майфет запитав тоді у Підмогильного, чи він підписав те, що йому запропонували. Підмогильний сказав, що так, підписав. За однієї умови. «Я нічого не буду підписувати до того моменту, — сказав він слідчому, — поки ви мені не дасте купку паперу, олівець чи ручку, щоб я дописав оцей роман. Бо цей роман мене мучить. Там можу сказати те, чого ще ніхто не говорив у літературі». І слідчий дозволив йому писати, і роман начебто був дописаний. Йшлося, між тим, саме про той твір, що залишився як «Повість без назви».

“Цей твір був завершений і існував в архівах харківського НКВС. Де він подівся, не знаю. Можливо, ці слідчі, які намагалися знищити всю українську культуру, на своєму чекістському ентузіазмі спалили й цей роман. Це могло бути». Такий висновок зробив літературознавець.

Але рукописи, як відомо, не горять. Зрештою, й пошукати як слід не було можливості. Хіба тепер буде нагода, бо архівні документи переведуть, нарешті, від сучасних спецслужб до Інституту національної пам’яті. Хочеться вірити, що десь воно є, закінчення «Повісті без назви», насправді лише першої частини великого твору, про який письменник говорив: “Цей роман мене мучить”...

Схожі новини