Книжки, війна та милосердя
Щойно встигла прочитати на вході розпорядок роботи сільської бібліотеки, як двері прочинилися й назустріч вийшла старша жінка з трьома книжками у руках. Як було не зупинити читачку?..
Вона, дізнавшись, що я з газети, одразу й засоромилась: не треба!.. бо люди сміятимуться... Чого ж сміятимуться? Бо, каже, стара баба книжки читає...
А тоді вже, по розмові, віджартувалася: “Чим маю десь йти на пльотки, то краще читатиму”. Марії Іськів 76 років. Каже, як трапляється добра книжка, то й за два дні подолає. Пані Марія не просто любить читати, це у неї щоденна потреба. Цього разу вона повернула два романи, а узяла "Давньоримську літературу" (хрестоматію), Проскуріна і збірку пісень.
У бібліотеці села Більчого — понад 600 читачів. Зустріла там трьох дівчаток-читачок, зазирнула до їхніх книжок теж: енциклопедія, художня повість і книжка про тварин. Вони такі самі активні читачки, як пані Марія. Хоча чимало відвідувачів звертаються лише за творами зі шкільної програми. А є й такі у селі, хто жодного разу до бібліотеки не приходив... Бібліотекарка Ольга Мошовська має мрію — створити музей села, вже й збирає спогади, старі фото і краєзнавчу літературу. Читальню у селі Більчому свого часу започаткував прадідусь пані Олі Андрій Городецький. А брат діда, Ілля Городецький, написав книжку “Більче. Історичний нарис і культурне життя села ХІІ-ХХ ст.”.
Миколаївська книжкова толока традиційно починається з таких от поїздок авторів по школах, народних будинках та бібліотеках району. Цього разу я зустрічалася з молодшими школярами Більчанської школи, а тоді — зі старшокласниками, згодом — з учнями Криничанської школи. Була також у сільських бібліотеках цих сіл. Вони мають небагато сучасної літератури, але й тому раді. Деякі книжки затерті-зачитані до дірок.
Галина Пагутяк побувала у школі в селі Гірському. Привезла їм свою нову книжку “Сентиментальні мандрівки Галичиною”, де є розділ про село Гірське. Наступного дня ті, хто їздили по району, обмінювалися враженнями. До Миколаєва приїхали близько ста письменників із майже усієї України — з Дніпропетровська, Маріуполя, Києва, Луцька, Івано-Франківська, Тернополя, Сваляви та Мукачевого...
Наступного дня познайомилась з поетом Федором Шишманом. Напередодні про нього захоплено відгукувалася організатор Толоки Люба Хомчак. Вона із захватом розповідає чи не про кожного учасника Книжкової толоки, а цього разу наполягала звернути увагу на пана Федора, грека з Маріуполя, українського патріота, автора громадянської лірики.
Чимало розмов та обговорень торкалися найважливіших нині тем — волонтерства, допомоги воїнам, єдності країни. Миколаївські пластуни збирали кошти для бійців АТО. Достатньо було купити паперовий листочок і причепити його до крони дерева на гербі Миколаєва. Відвідувачі наповнювали ящик з книжками для фронту, хтось навіть залишив дитячу книжку. Почув, мабуть, історію про те, як місцеві дітлахи на сході приходять до наших бійців, вибирають собі “батька”.
Дитячі очі — одне з найсильніших вражень Миколаївської книжкової толоки. Коли вони слухають. Коли пишуть листи воїнам на фронт. Коли гортають книжки біля яток.
Серед видань, з якими поверталася додому, була й подарована організаторами книжка вибраного “365 днів з великим митрополитом. Роздуми на щодень” — адже Толока була присвячена 150-й річниці від дня народження митрополита Андрея Шептицького. Розгорнула збірку на записі, датованому 13 березня (цього року Толока починалася цього дня), і прочитала такі слова: “... кожна людина зобов’язана з людської природи до любові ближнього. І не тільки християн, але й всіх людей буде Усевишній судити по всім ділам життя, а передусім по ділам милосердя і любові...”.
