Жага «халяви» і смерть культури

Нас навчили бути піратами

Ми звикли дивитися фільми, скачувати музику і навіть копіювати навчальні реферати безкоштовно. Нас навчили бути піратами. Усіх без винятку. Думаєте, після цього ми потрібні Європі, яка звикла платити за свою культуру? Правильна відповідь — ні.

Міжнародні рейтинги ось уже кілька років поспіль ставлять Україну у десятку лідерів піратства. Чому так трапилося? Тому що на культурі залежить. Усім, крім нас. Мені не жаль, аби українці безкоштовно дивилися добре кіно і слухали хорошу музику. Але я не розумію, чим відрізняється наша духовна їжа від звичайної. Коли ми приходимо до ресторану, то у меню завжди вказані ціни. У супермаркетах ми теж віддаємо гроші в обмін на продукти. Але коли справа стосується нашого ментального хліба, то починаємо обурюватися. Мовляв, за що я маю платити? Платити маємо за те, щоб хтось і далі знімав фільми, писав книжки і музику. І це проблема, яка скоро буде артикулюватися на різних рівнях, і без її усунення ніякий ЄС нам не світить. Нам не світить просто існування, бо наші «культурні індустрії» зовсім не індустрії, а так — мануфактурки.

Кажуть, українські митці заробляють на концертах і кінопоказах. Але скільки осіб від загальної кількості населення ходять на концерти українських виконавців чи коли востаннє вони відвідували кінотеатр, щоб подивитися український фільм? Чи може в таких умовах існувати ринок, чи ми і далі будемо бідкатися на андеґраундність усього хорошого і українського. І коли ми киваємо на наш «братній народ» і кажемо, що там усе ще гірше, то забуваємо, що, на відміну від нас, в Росії є письменники-мільйонери. І їх там декілька. Бо проблема не тільки з жагою до крадіжки, а ще й з доступом і можливістю отримати щось легально. Наше нехлюйство у цьому випадку стало настільки буденним і звичним, що ми навіть не змогли створити достойної альтернативи нелегальному поширенню контенту. В Україні дуже мало сайтів, де можна придбати електронні книжки, музику і фільми. В останні роки музичні магазини все частіше зачиняються, фільмотеки відходять на другий план. Коли ви востаннє купували музичний диск? А українського виконавця? Жага халяви знищила зачатки ринку і зробила з усієї української культури андеґраунд, якому важко конкурувати поруч із масовістю творчості Стаса Михайлова чи Таїсії Повалій. А от за їхні концерти люди були готові віддавати шалені гроші, дарувати одне одному й купувати у свої машини їхні диски. І так вони жили, немов співали джаз. А співали насправді не джаз, а поп.

Питання боротьби з піратством лежить не у вічній площині — чи є у нас гроші? Правильне питання, на яке мусимо для початку собі відповісти, — чи готові ми допомогти українській культурі, створити для неї ринок? Допомогти їй врешті-решт стати на ноги усюди — на телебаченні, радіо, у кіно і літературі. А передусім — в наших головах.