Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

«Бандерівці» як вони є

До Львова я їхала як «біженець» зі сходу.

Втікала від метушні, буденності та цілком сірого Харкова. Незважаючи на пропаганду про «кровожерливих бандерівців», добровільно вирушила до їхнього «лігва» — на студентську практику. Для власної безпеки придбала у Львові в магазині сувенірів візитку Яроша. Так мені радили харківські друзі... Проте Львів мене “розчарував”. Тут мене не підірвали «терористи-українолюби», не закатували «фашисти» з «Правого сектору». Перше враження на вокзалі — з прибуттям потягів «Харків-Львів», «Донецьк-Львів» та «Луганськ-Львів» на пероні оголосили: «Львів приймає біженців із зони АТО…».

На сході України легенди ходять про Бандеру. Тому перше, що зробила, — біля пам’ятника провідникові ОУН сфотографувалася.

Можу підтвердити єдине: у Львові живуть ті, хто соромиться вийти на вулиці без вишиванки та синьо-жовтої стрічки. Ті, хто по неділях відвідує церкви та молиться за всю Україну. Ті, хто приймає безпритульних, покинутих напризволяще жителів сходу та Криму. Ті, кого не полишають надії єдності України, хто мріє про її світле європейське майбутнє. Ті, хто збирає кошти на відновлення української армії не на словах, а на ділі. Ті, хто гімн країни вивчив не у листопаді, з початком Євромайдану, а знає його з дитинства. Ті, хто не забуває про Небесну сотню ні на мить і досі носить до Ратуші квіти. Ті, хто з болем у серці, але з почуттям виконаного обов’язку, посилають єдиного сина на передову. Ті, хто не просто кричить «Слава Україні!», а справді славить свою державу. Можете називати їх «бандерівцями», «западенцями», «фашистами». І вони будуть цим пишатися, адже бути патріотами — це честь для львів’ян.

Схожі новини