Путанти-підписанти

«Ми твердо заявляємо про підтримку позиції Президента Російської Федерації щодо України та Криму».


Під такими словами поставили свої підписи діячі російської культури — директори літературних музеїв та державних бібліотек, керівники театрів, університетів культури, відомі актори та співаки... Безапеляційно-совкове «одобрямс». Список прізвищ шокує — чимало з цих людей викликали захоплення, а тепер заплямували своє ім’я так, що вже не відмиються ніколи. Вони сказали «так» вторгненню на територію іншої країни, вони схвалили захоплення чужої території.

Журналісти радіо «Ехо Москви» додзвонилися до деяких підписантів, поцікавилися, хто був ініціатором листа, хто його складав. Ніколай Расторгуєв (група «Любе») охоче пояснив: подзвонили з Міністерства культури, прочитали текст, попросили підписати. «А що — віддати Крим на поталу бандерівським відморозкам?» (цитата).

У компанії з Расторгуєвим — Юрій Башмет, Сергій Безруков, Володимир Бортко, Юрій Кара, Павло Лунгін, Володимир Співаков, Юрій Соломін, Олег Табаков, Олексій Учитель, Геннадій Хазанов, Ніколай Цискарідзе... Вони теж згодні з відторгненням Криму від України. Таланти, що мутують під диктаторський режим. Путанти — підписанти...

Режисер і сценарист Карен Шахназаров (його фільм «Зимовий вечір у Гаграх» був одним з улюблених) теж підписав запропоноване. Поряд з його підписом позначено посаду — генеральний директор кіноконцерну «Мосфільм». Можна було б припустити, що обставини змушують кривити душею. Мовляв, за керівником — і кіностудія, і люди, які там працюють, вони за його відмову можуть постраждати... Але Карен Шахназаров охоче прокоментував свій вчинок. «Крим справді пов’язаний з Росією настільки, що взагалі належить Росії», — сказав він «Еху Москви». І всі сумніви розвіялися. Не з примусу, а за переконанням вчинок.

Років з десять тому у внутрішньому дворику «Ленфільму» я спостерігала, як Володимир Бортко знімає епізод свого майбутнього фільму «Майстер і Маргарита». Режисер знову і знову намагався домогтися кращого дубля. Його Майстер виходив назустріч галасливому натовпу з транспарантами, пробивався через штовханину демонстрантів, його шлях пролягав у протилежному напрямку... Бортко оголосив перерву і обурено зауважив «сторонніх на знімальному майданчику». Його трохи удаваний гнів випарувався, щойно він почув, що я з України, зі Львова. Замість того, щоб піти з усіма на обід, він сидів у затінку старого дерева, відповідаючи на запитання для газети. Володимир Володимирович згадував, як навчався у Київському інституті імені Карпенка-Карого, як працював на кіностудії Довженка. Розповідав про улюблений Київ, про дорогу йому Україну — у його голосі була щира теплота, я це пам’ятаю. Він тоді був іншим. Режисером приголомшливого фільму, кращого в його творчій біографії — «Собачого серця» за повістю Михайла Булгакова. А попереду були не тільки «Майстер і Маргарита», а й розкритикований за відверті ідеологічні акценти «Тарас Бульба» з його незграбно трансформованими цитатами з повісті Гоголя. Попереду у талановитого режисера був вступ до комуністичної партії Росії, депутатство у Держдумі... Майстра у ньому ставало все менше, а ідеолога все більше. Своїм підписом він, здається, поставив крапку у цьому перетворенні.

Мислячій сумлінній людині в епоху Інтернету та соціальних мереж дуже важко залишатися в невіданні, виправдовуючись в особливо важливі моменти незнанням або дезінформацією. Іноді просто зручно й вигідно бути недостатньо поінформованим. Але що можна пробачити водієві тролейбуса чи продавцеві морозива, те злочинно для діяча культури, для якого гуманізм і совість — основа основ.

Але є, слава Богу, інша Росія, є інші представники російської культури. Їм наша щира вдячність за розуміння, підтримку і сміливість позиції. Лія Ахеджакова, Андрій Макаревич, Юрій Шевчук, Борис Акунін, Олександр Розенбаум, Дмитро Биков, Олександр Сокуров... Вони зараз у меншості. Але, вірю, це тимчасова диспропорція.