Режим захитався, але ще не здався...

А це розв’яже президенту руки для силового варіанта чи введення надзвичайного стану. Мовляв, Янукович був готовий мирно розв’язати конфлікт, навіть владою хотів поділитися, але опозиція злякалась, зіскочила... Тому цілком логічно і стратегічно правильно, що Яценюк і Порошенко зі сцени Майдану заявили, що готові взяти відповідальність за країну, але на умовах, які диктує Майдан. А зовсім не на тих, які висуває президент. Таким чином опозиція зламала підступний план Януковича і дала зрозуміти, що наскрізь бачить його лукавство.

Пропозицію Яценюку очолити уряд, а Кличку обійняти крісло гуманітарного віце-прем’єра можна розглядати лише як цинічну провокацію та пастку. Очолити Кабінет Міністрів при Януковичу — це тавро колабораціоніста та “зрадник Майдану”. Тим паче, що за нинішньою Конституцією уряд абсолютно безправний та залежнтй від президента.

Чому Янукович пішов на цей крок? Причин кілька. Перша — цією спокусливою цукеркою чи, радше, кісткою, хотів пересварити лідерів опозиції. Їх психологічний стан важкий, нерви на межі, тому неочікуваний, несподіваний поворот подій міг вибити їх з колії, посіяти розбрат, спровокувати гостру внутрішню дискусію, яка могла перерости у грандіозну сварку. Пропонуючи Яценюку посаду прем’єра, президент, мабуть, хотів пограти не лише на його самолюбстві, а й на амбіціях Кличка та Тягнибока. А посада віце-прем’єра для Кличка, який має найвищий президентський рейтинг серед лідерів опозиції, це спроба його “опустити”, принизити. Якщо поєднати це з пропозицією від Януковича до Кличка про публічні теледебати “задля забезпечення широкого громадського діалогу”, то це однозначне глузування. Такий собі тонкий натяк, що президент більший інтелектуал, ніж Кличко. А може, справді так думає, або ж цю крамольну думку йому вміло навіює лизоблюдське оточення... В будь-якому випадку, такі оферти свідчать щонайменше про несерйозність намірів влади.

Про нещирість пропозицій говорить і той факт, що влада не збирається скасовувати “диктаторські закони”, а лише готова їх переглянути. Тим часом в ЗМІ з’явилася інформація, що 28 січня на позачерговій сесії парламенту провладна більшість хоче розширити дію скандальних законів. Зокрема, внести поправки, які дозволять блокувати рахунки всіх юридичних осіб, визначених як екстремістські. Мета — блокування будь-якої фінансової допомоги Майдану.

Причина друга — влада реально злякалась. Останні динамічні події змусили її рахуватись з реальністю і шукати хоч якісь компроміси. До цього часу Янукович не збирався йти на жодні поступки Майдану, бо вважав, що є законно обраним президентом, а протестувальники — лише купка екстремістів. Більше того, деякі його заяви, зокрема про те, що люди мерзнуть, а дехто замерз до смерті (про Юрія Вербицького), свідчили про неадекватне сприйняття дійсності.

Захоплення приміщень облдержадміністрацій в регіонах, яке Олег Тягнибок назвав “другим фронтом” Майдану, шокуючі відеодокази про знущання з активістів, арешти “під копірку” автомайданівців, викрадення людей, тортури — все це лише посилило протестні настрої. Люди не злякались, як того, мабуть, домагалась влада, а навпаки, стали більш відважні та рішучі. Режим вже зазнав повної моральної поразки, бо забрехався. Відео, де “Беркут” і “ввешники” глумляться над Михайлом Гаврилюком, облетіло весь світ і завдало нищівного удару по спробах влади перекласти вину за безлади на протестувальників. Голий побитий хлопець з гордо піднятою головою продемонстрував дух українського спротиву. Він один виглядає сильнішим, ніж уся бандитська зграя навколо нього!

Можливо, вплинув на владу і реальний початок застосування санкцій. Очевидно, витік інформації (яка є закритою) про скасування віз до США для “регіоналів” Олійника та Бондаренко є невипадковим. Мирослава Гонгадзе озвучила останнє вже не китайське, а американське попередження Януковичу і його найближчому оточенню. Не виключено, що своє слово сказали олігархи. Ескалація конфлікту, що може перерости у громадянську війну, загрожує втратою їхнього бізнесу. З кожним днем українські олігархи стають біднішими, падає капіталізація їхніх активів. Все це змушує їх діяти.

Що в цій ситуації мали би робити лідери опозиції? Чи варто взагалі сідати за стіл переговорів з владою? Таки варто! Люди повинні бачити світло в кінці тунелю і розуміти, що лідери готові шукати цей вихід. Але при цьому не відступати ні на крок від своїх вимог (вимог Майдану), не погоджуватися на напівміри. Компроміс можливий лише за умов, якщо влада припинить грати у наперстки та тримати опозицію за дурнів, а людей за лохів...