Майдан не знає, що робити з Януковичем, а Янукович — з Майданом

Бліцкригу не вийшло, хоча в перші дні багатолюдного Майдану Янукович виглядав вкрай розгубленим. Саме страх змусив його робити помилки — давати накази про силовий розгін мирних акцій. Дії озвірілого “Беркута” підживлювали протестні настрої, давали їм друге, третє, четверте дихання... Героїзували Майдан і остаточно скомпрометували і без того морально збанкрутілу владу. Янукович зрозумів, що кожна силова атака б’є по ньому бумерангом. І змінив тактику. Тепер він Майдану не чіпатиме. І не зважатиме на нього. Відтак сподівається, що люди фізично і морально втомляться, втратять мотивацію і оптимізм. Майдан вже пройшов дві стадії — романтичну та героїчну. Зараз частково виконує гуманітарну функцію. Поруч з революціонерами там оселилося чимало бідних, знедолених людей, які мають де поїсти, перепочити, отримати ліки та медичну допомогу. До речі, чимало таких, хто цим зловживає, але волонтери не переймаються. Допомогу отримують всі, хто її просить. Кажуть, їм не шкода, якщо їжею чи ліками скористаються випадкові люди, які цього потребують. Головне, щоб не настав період маргіналізації та компрометації... Влада сприятиме цьому тишком-нишком, робитиме диверсії, настроюватиме проти Майдану киян. Нещодавно привезли автобус з туберкульозниками з Миколаївської області. Благо вдалося їх локалізувати і відправити у Київську лікарню. Не допустити маргіналізації — одне з основних завдань лідерів опозиції! Найгірше, якщо Майдан перетвориться на ще одне наметове містечко під Печерським судом, яке там стоїть вже три роки. Щоб цього не сталося, треба бути чесними перед людьми.

У вівторок я була в Києві. Ходила по наметовому містечку цілий день, зайшла в КМДА, Будинок профспілок. У КМДА вдень людей небагато, дехто спить, більшість дивиться новини на великому екрані. А ось Будинок профспілок справді нагадує революційний вулик: людей море, усі заклопотані, щось роблять, поспішають... Пропуск­на система — жорстка, ніхто “лівий” у штаб не потрапить. Серед метушні час від часу з’являються опозиційні лідери. Їх одразу помічаєш: і тому, що високі, і тому, що біля них кучкуються люди...

Таких, як я, “старожили” Майдану називають “туристами”. Я заходила в намети, спілкувалася з десятками людей, що живуть там по кілька днів, а деякі й тижнів. Мушу визнати — ентузіазм потрохи згасає, зневіра підступно просочується. Активісти весь час себе підбадьорюють, переконують, що боротимуться до кінця, але ніхто, в тому числі і лідери, не знають, що робити далі. Ситуа­ція, за великим рахунком, патова. Майдан не знає, що робити з Януковичем, а Янукович — з Майданом. Навряд чи за нинішніх реалій опозиції вдасться домогтися ще якихось принципових поступок від влади. Якщо президент і перетасує уряд, то опозиції та народу від того легше не стане. Погрози санкціями з боку США та ЄС ефективні тільки до того часу, поки залишаються погрозами. Бо запровадження санкцій остаточно відкине Україну від демократичного світу та підштовхне у міцні обійми “рятівника” Путіна. Після підписання московських угод Янукович отримав певний карт-бланш, психологічну перевагу. І виглядає як переможець. Принаймні для свого електорату. Колосальні проблеми, зокрема фінансові, за допомогою Путіна він тимчасово вирішив. Йому байдуже, що робить з країни залежного наркомана, який щоквартально потребуватиме нової ін’єкції, аби відтягнути агонію.

На жаль, кожен новий день грає не на користь Єврореволюції. Якщо в топку не підкидати дров, енергія Майдану піде на спад. Янукович дров уже не підкидатиме... Хоча усім вже остаточно зрозуміло, що ніякої Європейської інтеграції за цієї влади не буде, а ось дієвого механізму змінити владу немає. В цих умовах рішення опозиції блокувати Верховну Раду є недалекоглядним. Навіть більше, дуже зручним для провладної більшості. На Майдан вона не ходить, аби почути, що про неї говорять, а парламент не працює. Кожен, як кажуть, за своєю програмою... Вважаю, що Верховна Рада, за підтримки велелюдних мітингів, мала б стати політичним майданчиком для розв’язання кризи. Саме там опозиція щодня має “мотлошити” владу, аргументовано її критикувати, ганьбити, викликати “на килим” Захарченка, Пшонку, Клюєва, Азарова та ін. Створювати тимчасові слідчі комісії і щодо побиття, і щодо зради національних інтересів... Не давати їм спуску, щоб кожен день у Сірка очі позичали. І на цьому тлі розхитувати більшість та намагатися її переформатувати. Робити велику політику лише на вулиці вже не вдасться, час втрачено. Якщо цього не робити, рано чи пізно доведеться сказати Майдану: “Усім дякуємо, всі вільні”... Але тоді за колективний програш лідери опозиції відповідатимуть персонально.