Передплата 2024 «Добре здоров’я»

«Мета націоналізму – свобода своєї нації. Мета шовінізму – поневолення інших націй»

Слово «націоналізм» належить до категорії тих, над якими радянська влада ретельно працювала і в яких вдалося зробити підміну понять. За радянських часів націоналіст – це ворог народу. Хоча якщо звернутися до етимології слова, нічого поганого в ньому нема. Навпаки.

Ще Конфуцій говорив, що якби ми усі домовилися про однакове значення слів, то менше було б у нас ворогів, менше б чварилися. Одним з таких слів є «націоналізм». Так вбили в голову негативне значення фрази «український буржуазний націоналізм», що воно одразу асоціюється з гріхом і в’язницею. Варто взяти в руки «Словник іншомовних слів» (Москва, 1954), щоб переконатися у фальші слів. Там написано, що націоналізм — це реакційна буржуазна ідеологія і політика, спрямована на розпалювання національної ворожнечі і «натравлювання» однієї нації на іншу в інтересах експлуататорських класів. Так і було: за націоналізм судили. Це було не те що лайливе слово — це був вирок для людини. В 70-х роках до мене прийшов студент і каже: Олександро Антонівно, мені казали підписати, що ви «український буржуазний націоналіст», але я не підписав.

Коли прийшли перші «совєти» на Західну Україну, то для того, щоб тебе назвали націоналістом, достатньо було входити до «Просвіти» чи до Союзу українок. Це було в авторитарній державі, де ми всі мали однаково думати, діяти, виконувати те, що наказали «рідна» партія і держава. Було багато «не»: не ходи до церкви, не носи хрестики. Якби побачили у студентів натільний хрестик, могли відрахувати з університету. Тоталітарна система виробила страх, постійне відчуття цензора над головою. Був такий жарт: якщо є троє людей, то між ними обов’язково мусить бути сексот. Підтасовували факти: у них навіть Франко був борцем з «українським буржуазним націоналізмом».

У польському словнику іншомовних слів, виданому у 1958 році, коли ще Польща була у «славному» соціалістичному таборі, пишуть, що націоналізм — це ідеологія і політика, яка все підпорядковує інтересам власного народу. Вже не кажу про німецькі, англійські словники. Нічого поганого у тому слові нема. Навіть наші східні «друзі» перестали вживати слово «націоналіст», а замінили його на «нео­фашист». Відчули, що у тлумаченні того слова була фальш. Націоналізм не має нічого спільного з фашизмом, шовінізмом, нацизмом. Це природний захист інтересів своєї нації. Націоналізм може виникнути лише тоді, коли певна спільнота відчує себе нацією. Нацією є народ, який відчуває свою єдність, спроможність будувати державу.

Мій шкільний товариш Володимир Монастирський, професор, доктор медичних наук, зацікавився як біолог, природознавець цим поняттям. І написав книжечку «Націоналізм, чим він є? Або чому українцям конче потрібно бути націоналістами». Для багатьох це звучить як кримінал, бо діють стереотипи, але він обґрунтовує свою думку. Цікаве його дослідження з біологічного погляду. Він вважає, що «ген націоналізму» є у всьому живому — від одноклітинного організму до людини. Це виявляється у потребі завжди і в усьому віддавати перевагу власним інтересам та у потребі відрізнити, хто є «свій», а хто — «чужий».

Професор Монастирський вважає, що націоналізм — це філософія буття нації, її життя, розбудови, росту, тоді як шовінізм, нацизм, фашизм — це філософія поневолення і гноблення інших націй.

Націоналізм починається з любові до свого, а шовінізм, фашизм, нацизм — з ненависті до чужого.

Мета націоналізму — свобода своєї нації, а мета шовінізму, фашизму, нацизму — поневолення інших націй.

Націоналізм трактує інтернаціоналізм як міжнаціональні взаємини на засадах рівності націй, а шовінізм, фашизм, нацизм перетворюють інтернаціоналізм у засіб денаціоналізації народів і підпорядкування їх великоімперській ідеї.

Для націоналіста національні ознаки інших — їхні святині, традиції — є об’єктом поваги, а для шовініста, нациста, фашиста — це те, що потрібно знищити, викорінити і замінити своїм.

Націоналізм породжує подвижників, героїв, а фашизм, нацизм, шовінізм породжує убивць, злодіїв, яничарів.

Націоналіст бореться, щоб обстояти своє, а шовініст, нацист, фашист, щоб загарбати чуже.

Отже, бачимо, що шовінізм, фашизм, нацизм не має нічого спільного з націоналізмом.

Пригадую цікаву книжку Євгена Гуцала «Ментальність орди». Автор взяв тексти російських письменників, політиків і показав на прикладах цих текстів оте прагнення до вічного поневолення когось. Візьміть рецензію Івана Франка на російського публіциста Блєднова, опубліковану у збірці творів, які не ввійшли у п’ятдесятитомник «Мозаїка». Там йдеться про те, як Росія поневолювала Повіслянський край. Доходило до того, що коли в парку агенти почули, як студенти між собою розмовляють польською, то виключали з університету. І це у Варшаві. Недарма у Польщі були такі могутні повстання.

Націоналізм — це навіть не те, що ти ставиш на перше місце інтереси своєї нації понад інтереси іншої. Понад свої потреби, понад корпоративні, партійні, понад усе ти ставиш потреби нації, її захисту, потреби землі, яку любиш і де народився. Важливо, щоб націоналізм став основою функціонування усіх українських партій.

Сьогодні настав час позбутися стереотипів. Доречною з цього приводу є думка Миколи Амосова про те, що спочатку виникає узагальнене поняття, далі — його позначають словом, тренують повтореннями й авторитетами, поки слово не стає відчуттям-переконанням.

Сучасний Майдан — це свідомий, а для багатьох, можливо, ще підсвідомий вияв націоналізму. Євромайдан дуже потрібний для утвердження України, утвердження себе як нації — народного організму, який досягнув значно вищого рівня розвитку і набуває форми, для якої властиве самоусвідомлення. Ми показали собі, що ми є, що ми любимо свою землю і не хочемо емігрувати, ми мирні і хочемо добра своїм дітям. Коли я була в такому віці, як теперішні студенти, то просила Бога вижити. Війна, голод, холод, бомбардування, повоєнні злидні... Коли вчилася у школі, були випадки, що вчитель виводив нас на площу, і ми мусили бути очевидцями того, як вішають упівця. Нас змушували жити в страху, але цьому поколінню все ж таки вдалося при цьому зберегти свою гідність. Тепер людина стає вільною. Не в тому сенсі, що роблю те, що хочу, а маю простір для вияву своєї творчості. Воля — це вивільнити себе від усього злого і йти до істини.