Передплатити Підтримати

«Пані, вам віза потрібна?»

334 тисячі віз видало у 2012 році Генконсульство Республіки Польща у Львові охочим відвідати Польщу та країни Шенгенської зони. Це рекордна кількість за останні роки. Щодня тут видають до двох тисяч віз. Про це повідомив “ВЗ” Генеральний консул Польщі у Львові Ярослав Дрозд

Зараз “консулят” захлинається від бажаючих отримати польську робочу чи шенгенську “польську” візи. Найближча дата, коли відкриється можливість здійснити реєстрацію на сайті Генконсульства, — 30 серпня цього року. У візовому центрі (вул. Садова, 2-а) пропонують реєстрацію лише на 21 серпня, та й то львів’янам можна буде здати документи й отримати візу у Тернополі.

За словами генконсула Ярослава Дрозда, колектив дипломатичної установи працює у напруженому режимі, працівники перевантажені напливом документів, які треба оформити. “Мені б вистачило працівників, якби люди приходили із правильно заповненими документами, коректно заповненими бланками і нормальними запрошеннями, — розповідає він для “ВЗ”. — Контроль за цими помилками займає більше часу, ніж сам процес вироблення візи. Люди роблять такі дивні помилки, що мені просто соромно!”. Генконсул вважає, що електронна система реєстрації на сайті не справляється з такою кількістю користувачів тому, що українські “посередники” весь час намагаються вивести її з ладу...

Як і раніше, на будинках поблизу консульства можна побачити різні вивіски, які закликають оформити саме у них інтернет-реєстрацію, заповнити анкети та отримати інші послуги. Черги під “консулятом” у Львові не меншають — зараз там обслуговуються ті, хто зареєструвався на декілька місяців раніше, а тепер має здати документи або отримати візу. Є й такі, хто сподівається на сумнівну допомогу “чорних посередників”... Кореспондент “ВЗ” проходила повз дипломатичну установу у вихідний день, коли людей там не було. І навіть тоді біля пам’ятника Івану Трушу побачила купку “посередників”, які перестрівали перехожих і пропонували їм свої “послуги” в оформленні візи.

Підійшла до цих “підприємців”. “Пані, вам віза потрібна?” — одразу зреагував на мене чоловік у бруднуватому одязі з вибитими передніми зубами. Після моєї ствердної відповіді до розмови підключилася його колежанка також не надто інтелігентного поводження. З розмови я з’ясувала, що “посередники” усього лише за сто гривень допоможуть мені зареєструватися у візовому пункті на вул. Садовій, але лише на 16 серпня (офіційно, нагадаю, станом на той день реєстрували лише на 21 серпня). Мені записали на папірчику мобільний телефон, на який я, щоб не витрачати зайвого часу (сервіс!), мала передати СМС-кою свої паспортні дані для реєстрації. Залишається тільки дивуватися — чому люди вдаються до таких сумнівних послуг, замість того, аби просто набрати телефон колл-центру візового пункту? До речі, розмовляють там дуже ввічливо, намагаються усіляко допомогти.

Не зважають люди також і на безліч корисної інформації на тему віз, яка у доступній формі викладена на стендах, встановлених поруч із “консулятом”. Те саме є і на сайті дипустанови, але у паперовому варіанті виглядає більш дохідливо. Ніколи не бачила, щоб хтось занотовував або хоча б читав цю інформацію. Виходить, що і у ХХІ столітті, в еру комп’ютерних технологій, у нас довіряють більше “сарафанному радіо”, людині з вулиці, ніж “офіціозу”. До речі, цією особливістю користуються і таксисти на вокзалі, які просто біля потяга пропонують пасажирам відвезти їх у польське консульство чи візовий центр за... 100 гривень. І що ви думаєте? Люди ведуться, платять гроші, хоча могли б доїхати і трамваєм... Мабуть, спрацьовує закладена на генетичному рівні у підсвідомість українців недовіра до влади, до її офіційних речників...