Зустріч з президентом: чудовий привід помірятись опозиційністю

Нагадаю, тиждень тому президент Янукович звернувся до Верховної Ради зі щорічним посланням. Щоправда, заочно. Замість живого Януковича, який мав би особисто виступати з трибуни, народним обранцям роздали грубу книжку на 576 сторінках! Сам Віктор Федорович у цей день перебував з офіційним візитом у Республіці Сербія, тож фізично не міг бути присутнім у парламенті. Опозиційні депутати запідозрили у цьому підступний сценарій: «талмуд» сприйняли як відчіпне, а закордонне відрядження — як свідоме уникнення прямого спілкування з народними обранцями. Вочевидь, в Адміністрації президента вирішили поберегти нерви свого шефа, бо розуміли, що опозиція може влаштувати главі держави ще ту обструкцію.

Опозиціонери, зрозуміло, були обурені таким зухвалим ігноруванням. Вони заблокували роботу парламенту з вимогою, аби Янукович особисто представив послання. Тим часом представник президента у парламенті Юрій Мірошниченко заявив колегам, що юридичної необхідності виступу президента у ВР немає, оскільки він вже передав своє послання. При цьому миролюбно запевнив, що “готовність до діалогу з боку президента присутня”. Пізніше спікер Володимир Рибак на погоджувальній раді сказав, що президент готовий зустрітися з опозицією, але на своїй території, тобто, умовно кажучи, запросив опонентів “на чай”. Опозиціонери опинились перед непростою дилемою: з одного боку, президент висловив готовність “почути кожного”, а політика, як відомо, це мистецтво компромісів; з іншого, він все-таки проігнорував свій конституційний обов’язок виступити у Верховній Раді зі щорічним посланням. Тут, як кажуть, натрапила коса на камінь...

Перший в позу став Кличко. Не узгодивши своїх кроків з партнерами по опозиції, він публічно заявив, що до президента не піде. Сказав, що хоче поспілкуватися з главою держави, задати йому питання та отримати відповіді у стінах парламенту, а не у комфортному для президента середовищі. І тут Віталій Кличко дещо злукавив. Адже щорічне послання президента, згідно з регламентом (що має силу закону), не передбачає запитань та відповідей. Регламент передбачає лише формат послання. Якщо депутати хочуть перетворити його у своєрідний “день президента” (на кшталт “дня уряду”, де міністри відповідають на запитання депутатів), тоді треба спочатку внести зміни у регламент. Кличко мав би це знати, тому його вимога поспілкуватися з президентом в сесійній залі — дещо спекулятивна. Власне поспілкуватися, тобто поставити гострі питання і послухати відповіді можна було б якраз на території президента. Але Кличко вирішив, що демарш — більш ефективний політичний крок, ніж спроба діалогу. І виборцям це сподобається, і на рейтинг вплине позитивно. Більше того, своїм одноосібним рішенням Кличко поставив партнерів з опозиції у незручне становище. Їм довелося підлаштовуватися під заданий “ударівцями” тон. Олег Тягнибок також поспішив заявити, що до Януковича не піде, не братиме участі у «політичному фарсі у дусі одіозного «Діалогу з країною». Арсеній Яценюк опинився в пастці, він до останнього вагався, що йому робити в цій ситуації, аби виборці не звинуватили його в колабораціонізмі. Оскільки зустріч вже було проанансовано, він таки зважився і пішов в оточенні усіх членів фракції. “Якщо президент боїться прийти до парламенту, то ми не боїмося прийти до президента. Мені є що йому сказати”, — обґрунтував своє рішення журналістам. При цьому показав список вимог до глави держави на трьох сторінках, під яким підписалися усі троє лідерів опозиції.

Зустріч з президентом стала своєрідним викликом, випробуванням для опозиціонерів на міцність їхньої єдності. І тут вперше у всій красі проявився політичний егоїзм. Запрошення від Януковича стало чудовим приводом помірятися опозиційністю — у кого більша. Кличко спрацював на випередження, по суті, дистанціювався від партнерів. Чим дав зрозуміти, що він — самостійний і самодостатній гравець. Що ж, президентська виборча кампанія вже на старті — тепер кожен за себе?