Хоч і не приїхав Михайло на білому коні — свята ніхто не відміняв!
На 21 ЛИСТОПАДА у церковному календарі припадає свято архістратига Михаїла. Згідно з прийнятою у християнстві небесною ієрархією, Михайло – один з архангелів, верховний воєначальник у космічній війні з ворогами Бога. Це свято возвеличення Божих ангелів, найголовніший серед яких — архангел Михаїл.
В народній уяві архангел Михаїл змальовується мужнім лицарем, який перемагає всі темні сили на землі. Коли грім гуркоче, кажуть, це архістратиг Михаїл веде війну з чортами. Цей день також віщує, якою буде зима, що вже стоїть на порозі.
Зазвичай на Михайла випадає перший сніг, і в народі з цього приводу кажуть: “Із Михайла зима морози кує” або “Михайло приїхав на білому коні”. У давнину, якщо до Дмитра (8 листопада) ще можна було засилати сватів, то після Михайла закінчувалися весілля: «До Дмитра дiвка хитра, а пiсля Михайла — хоч за шкандибайла». Люди вірили, що «на Михайла зима на білому коні приїжджає». Переважно 21 листопада, на Михайла, в селах готували медові напої, усі жителі села сходилися разом з нагоди зустрічі зими та першого снігу.
У наш час у селах і містах широко святкують День ангела Михаїла, тож вітають усіх Михайлів, Михайловичів і Михайлівних. Любить наш народ повеселитися, перехиливши чарчину-другу за здоров’я іменинника. У народі кажуть: “Від Романа до Йордана — українська Рамадана”. Я би перефразувала це народне прислів’я і посунула ту “українську Рамадану” на десять днів назад. У нашого народу “зимові вакації” починаються саме з 21 листопада. Це зараз, у період глобального потепління, Михайло може приїхати на ровері під парасолькою, а не на білому коні, як у давнину. Бо колись святий Михаїл- таки справді приїжджав на білому коні.
Пригадую, у дитинстві ходили ми з батьками святкувати день Ангела до мого хрещеного батька Михайла Оліярника. Це був веселий, щирий чоловік. Навколо нього гуртувалися усі, хто його знав. Моя тітка готувалася кілька днів — пекла, варила, смажила, щоб гідно прийняти гостей у цей день. Я з нетерпінням чекала цього свята. Ввечері мама мене гарно одягала, ми чекали, поки тато прийде з роботи, і йшли “на Михайла”. Мороз щипав щічки, а під ногами так порипував сніг, як незмащені старі чоботи — рип-рип-рип...
У мого хрещеного була невелика квартира — одна кімната і кухня у старому будинку на Саксаганського. Але там вміщалося стільки народу, як у рукавичці. Поки батьки святкували у кімнаті, дітям накривали стіл на кухні. Та найголовніше було те, що ми могли стрибати з табуреток і зі старенького дивана, що стояв у кухні. І ніхто нас за це “не виховував” і не звертав уваги. Таке нам “проходило” тільки “на Михайла”.
...Хоча й не приїжджає останніми роками Михайло на білому коні, і не порипує сніг під ногами, свята ніхто не відмінив. Тож вітають Михайлів з іменинами, бажають доброго ангела-охоронця і піднімають келих за їхнє здоров’я!
