Музичний уклін сивочолій мамі

Перед тим було чимало приємностей. Могутня енергетика диригента Кирила Карабиця, заглибленого у симфонічну «Хануку» Євгена Станковича та концертно-оркестрове «Голосіння» Івана Карабиця. Флейтово-сонатне турне Андрія Карп’яка та Йожефа Ерміня від Баха і Бетховена до Едісона Дєнісова та Богдани Фроляк. Гранична зіграність Михайла Ваймана (скрипка) та Діни Йоффе (фортепіано) з камерним оркестром «Академія», особливо у захопливому подвійному концерті Ернеста Шоссона. «Румунські прем’єри» Майкла Пепи з оркестром INSO-Львів, диригентом Раду Попа та львівсько-румунськими солістами — піаністкою Маріанною Гумецькою та скрипалем Габріелем Попа (щоправда, ревнителів Бели Бартока засмутило, що чомусь не прозвучали обіцяні програмою його «Румунські танці»). «Зустріч на «Контрастах»: Схід — Захід» подарувала тонку японську фортепіанну графіку у творі Міцуокі Івамура «У місті, червоному від заходу сонця…» і продемонструвала повне взаєморозуміння його виконавиці Йоко Ямабе зі скрипалем Петром Цегельським та віолончелістом Ярославом Мигалем у трьох тріо — М. Скорика, С. Людкевича, Й. Брамса…

Нарешті — свято Олега Криси: два вечори до його 70-річчя та 50-річчя концертної діяльності. Півсторіччя чуємо раз у раз у Львові славетного краянина, але на концертній сцені в ньому, як у доброму вині, з часом лише багатіє букет, даючи найтоншу насолоду слухачам.

…Бетховен, Шоста соната. Брамс — Третя. Абсолютна відданість авторським задумам, класична відточеність кожного штриха, кожного подиху.

Станкович, триптих «На Верховині». І це вже зовсім інше дихання — гірське, карпатське, цілюще.

Шостакович, 6 прелюдій (у скрипково-фортепіанному перекладі Д. Циганова). Скрипка ніби підкреслює, виокремлює неочікувані повороти музичних «сюжетів», надає їм об’ємного рельєфу.

Шимановський, «Фонтан Аретузи». Чарівність міфу, політ фантазії, переливи яскравих фарб.

Равель, рапсодія Tzigane. Напрочуд ефектна, гранично віртуозна, вишукано нюансована. Але тут ще і з болем, радістю і відчаєм… Напевно, саме час сказати, що Олег Криса — це передусім (за словами Єгуді Менухіна) особистий «скрипковий голос», який робить зі скрипаля Майстра.

У сольному вечорі «плечем» соліста була незмінна піаністка (і дружина) Тетяна Чекіна, у симфонічному — львівські оркестри: «Академія», «Віртуози Львова», Академічний філармонійний і три диригенти — І. Пилатюк,

М. Юсипович, В. Сивохіп. Три концерти — Третій Моцарта, Concerto Grosso №3 Шнітке (перше виконання у Львові, з братом Богданом) та Скрипковий Брамса — три «кити», на яких стоїть планета репертуару скрипаля світового класу. В усій красі постали вони перед нами завдяки знаменитому «американському львів’янину», завжди бажаному нашому гостю.

…Оваціями і квітами слухачі вітали не лише ювіляра. На першому вечорі пані з яскравим букетом підійшла до крайнього місця в 11 ряді партеру. Дещо ніяково прийняла його літня білоголова жінка… «Привітаємо ту, яка виростила нам на радість такого скрипаля!». Відгукується і ювіляр: «А зараз для мами — один із найніжніших творів: «Новелетка» Яна Сібеліуса».