«У Варшаві уже працює будівельна бригада жінок»

Які професії найбільш затребувані? Чи легко українські біженці адаптуються у сусідній державі? Які труднощі у них виникають на шляху до працевлаштування? Про це журналістка “ВЗ” запитала у юриста-консультанта, яка займається легалізацією іноземців, волонтерки Уляни Воробець. Уляна – уродженка Львівщини, журналістка, яка нині мешкає у Польщі. Розповіла, що у Варшаві вже сформувалися будівельні бригади, у яких працюють українки, що втекли від війни... Поки чоловіки воюють за Україну, жінки – будують!

– Заступник міністра внутрішніх справ та адміністрації Польщі, уповноважений уряду у справах біженців з Украї­ни Павел Шефернакер заявив, що кожен четвертий украї­нець уже легально працює у Польщі...

– Кожен четвертий біженець, який працює у Кракові, Вроц­лаві, Варшаві. У невеликих містечках картина дещо інша. Якщо взяти місто Бєльське, де я живу, з шести тисяч українців, які там зареєстровані, працює 900 осіб.

Перша хвиля біженців була переважно з Західної України та Києва. З березня почали приїжджати зі сходу України. У вели­ких містах Польщі одразу з’явилися агенції праці, які підлашту­валися під біженців.

З 16 березня почалося легальне пра­цевлаштування. Бо до того часу ніхто не знав механізмів, у якому статусі людей реєструвати. Відтак біженці не могли приступити до роботи протягом місяця. До мене дзвонили багато працедавців, ніхто не знав, як правильно людей пра­цевлаштувати – чи на старих умовах, чи згідно з новими правилами? Чекали. 16 березня президент Польщі Анджей Дуда підписав закон, який регламентує умо­ви перебування українських біженців та розміри їх соціальної підтримки (Випла­ти на дітей у Польщі видаватимуть до їх­нього повноліття – до 18 років. – Авт.). Можливо, мінус у тому, що люди отриму­ють допомогу, а це 500+ злотих, без пра­цевлаштування ( є ще соціальна допомо­га для малозабезпечених, а це мінімум ще кілька сотень, і 300+ – одноразова допомога. – Авт.). До того часу, як за­кон не набув чинності, біженці з України кинулися шукати роботу, зокрема мами, які приїхали з дітьми. Думали, без пра­цевлаштування соціальної допомоги не отримають. Коли зрозуміли, що мати ро­боту не обов’язково, стали пасивними... Казали: “Житло і продукти маємо безко­штовно, краще дітьми займемося!”.

Плюс нового закону у тому, що тепер усі українці (!), не тільки біженці, можуть працювати без дозволу на роботу, тобто як поляки. Знайшов роботу, підписав до­говір – і працюєш! Роботодавець протя­гом 14 днів має повідомити “біржу пра­ці”, що людина працює.

– Які спеціальності на вагу золота?

– Починається туристичний сезон. Відкриваються літні майданчики. Офі­ціант та бармен, наприклад, у Бєльську, заробляє 18-25 злотих за годину. Тоб­то за день можуть заробити до 200 зло­тих! Кухарі заробляють більше. Але часто українці-біженці попрацюють день-два і звільняються... Роботодавці нарікають. У Бєльську, де 200 тисяч населення, я проводжу по 40-50 консультацій що­дня! Спочатку плачуть, що немає робо­ти, коли пропоную роботу, кажуть: “Та хто за такі гроші буде працювати?!”

З 1 червня біженці повинні оплачувати проїзд у громадському транспорті. Мені почали писати у приватні повідомлення: “Як обійти систему, щоб не платити?”. Пояснюю, що вони не інваліди, мають мирне небо над головою, треба працю­вати!. 100 злотих на місяць за проїзд – це один день роботи! А штраф за безко­штовний проїзд – 200 злотих!

– Окрім туристичної галузі, що ще пропонує ринок праці?

– У багатьох школах утворилися укра­їнські класи. Діти без стресу можуть хо­дити до навчального закладу. Відтак українські вчителі здобули роботу, не знаючи польської мови. Що було б не­можливо три місяці тому. Зарплату ма­ють як польські вчителі – 3-4 тисячі зло­тих. У школах створили нову посаду – міжкультурний асистент вчителя, який відвідує українські сім’ї, шукає контакт з батьками. Допомагає їм адаптуватися. Мотивує батьків більше уваги приділяти дітям, аби ті не потрапили під негатив­ний вплив вулиці. Ми відкрили у Бєль­ську kids club UA спільно з педагогічною бібліотекою. Там діти біженців можуть корисно проводити час – без гаджетів! У бібліотеці можна пограти у настільні ігри, які популярні у Польщі. Більшість дітей зізналися, що вперше так проводять час.

У різних містах Польщі організовують курси з вивчення польської мови для бі­женців. Бо є люди, яким наразі немає куди повертатися. Вони намагаються і мову вивчити, і роботу знайти.

Уляна розповідає, що Польща дозво­лила українським біженцям відкривати приватні підприємства. Чого раніше не було (українці-заробітчани могли ство­рити лише ТзОВ).

– І з цього права скористалися дівча­та не лише з заходу, а й зі сходу Украї­ни, – веде далі Уляна Воробець. – Вони здружилися і повідкривали косметоло­гічні салони. Кондитери також себе зна­йшли швидко. Кажу: “Кожна людина має талант!”. І зараз легко можна почати біз­нес з огляду на власний талант. А місто їм у всьому допомагає. А під лежачий ка­мінь вода не тече...

Кожне місто створило biznes klub, де можна познайомитися з людьми, об­мінятися інформацією і навіть написа­ти бізнес-план. Все безкоштовно. Якщо людина не платить за житло і харчуван­ня – це ідеальний час, щоб почати біз­нес! (Безкоштовне житло у Польщі на­дають біженцям з України на 120 днів від дня в’їзду (для однієї особи), тобто у більшості випадків – до кінця липня ц. р.. – Авт.). У Варшаві уже працює буді­вельна бригада жінок. Є багато охочих дівчат працювати на будівництві. Плану­ється створення такої бригади і у Бєль­ську. Організовує жіночі бригади буді­вельник, волонтер Пьотр Платек. Він каже, що ставки відповідатимуть кваліфі­кації і вмінню. Але не нижчі, як у чоловіків. Пьотр волонтерить з 24 лютого. Допома­гає шукати житло для українських біжен­ців. І українські жінки надихнули його на таку ініціативу. Бо українських чоловіків-біженців зараз у Польщі немає. А будів­ництво вимагає рук!

Багато біженок працюють таксистка­ми у Польщі. Менше, ніж 3 тисячі злотих на місяць, водійки таксі не заробляють (Найбільш оплачувані у Польщі – IT-спеціалісти. – Авт.). Багатьом творчим людям вдалося потрапити до театрів, фі­лармоній, будинків культури.

– Утім, факт залишається фак­том: чимало біженців повертаються в Україну...

– Дуже багато! Вони себе за кордо­ном не знайшли. Діти плачуть за тата­ми страшенно! Родина не може пережи­ти розлуку, і мама повертається із дітьми в Україну. Видно, коли усі рішення в сім’ї ухвалює чоловік. А жінка, яка опинилася за кордоном сама з дитиною, не може навіть обрати, у який гурток віддати ди­тину. Чоловік не бере слухавки, а вона сидить і плаче... Такі люди виїжджають у першу чергу. Маю знайому акушерку з України, якій у Польщі запропонували роботу, пообіцяли за перший місяць – 3 тисячі злотих. Вона повернулася в Укра­їну, сказала, що “за такі гроші з дитиною не виживе”. Найважче у Польщі тим, хто зі свого міста, села ніколи не виїжджав. А ось заробітчан видно здалеку, вони не чекають на допомогу від держави, беруть ініціативу у власні руки.