«У Варшаві уже працює будівельна бригада жінок»
Кожен четвертий український біженець уже легально працює у Польщі

Які професії найбільш затребувані? Чи легко українські біженці адаптуються у сусідній державі? Які труднощі у них виникають на шляху до працевлаштування? Про це журналістка “ВЗ” запитала у юриста-консультанта, яка займається легалізацією іноземців, волонтерки Уляни Воробець. Уляна – уродженка Львівщини, журналістка, яка нині мешкає у Польщі. Розповіла, що у Варшаві вже сформувалися будівельні бригади, у яких працюють українки, що втекли від війни... Поки чоловіки воюють за Україну, жінки – будують!
– Заступник міністра внутрішніх справ та адміністрації Польщі, уповноважений уряду у справах біженців з України Павел Шефернакер заявив, що кожен четвертий українець уже легально працює у Польщі...
– Кожен четвертий біженець, який працює у Кракові, Вроцлаві, Варшаві. У невеликих містечках картина дещо інша. Якщо взяти місто Бєльське, де я живу, з шести тисяч українців, які там зареєстровані, працює 900 осіб.
Перша хвиля біженців була переважно з Західної України та Києва. З березня почали приїжджати зі сходу України. У великих містах Польщі одразу з’явилися агенції праці, які підлаштувалися під біженців.
З 16 березня почалося легальне працевлаштування. Бо до того часу ніхто не знав механізмів, у якому статусі людей реєструвати. Відтак біженці не могли приступити до роботи протягом місяця. До мене дзвонили багато працедавців, ніхто не знав, як правильно людей працевлаштувати – чи на старих умовах, чи згідно з новими правилами? Чекали. 16 березня президент Польщі Анджей Дуда підписав закон, який регламентує умови перебування українських біженців та розміри їх соціальної підтримки (Виплати на дітей у Польщі видаватимуть до їхнього повноліття – до 18 років. – Авт.). Можливо, мінус у тому, що люди отримують допомогу, а це 500+ злотих, без працевлаштування ( є ще соціальна допомога для малозабезпечених, а це мінімум ще кілька сотень, і 300+ – одноразова допомога. – Авт.). До того часу, як закон не набув чинності, біженці з України кинулися шукати роботу, зокрема мами, які приїхали з дітьми. Думали, без працевлаштування соціальної допомоги не отримають. Коли зрозуміли, що мати роботу не обов’язково, стали пасивними... Казали: “Житло і продукти маємо безкоштовно, краще дітьми займемося!”.
Плюс нового закону у тому, що тепер усі українці (!), не тільки біженці, можуть працювати без дозволу на роботу, тобто як поляки. Знайшов роботу, підписав договір – і працюєш! Роботодавець протягом 14 днів має повідомити “біржу праці”, що людина працює.
– Які спеціальності на вагу золота?
– Починається туристичний сезон. Відкриваються літні майданчики. Офіціант та бармен, наприклад, у Бєльську, заробляє 18-25 злотих за годину. Тобто за день можуть заробити до 200 злотих! Кухарі заробляють більше. Але часто українці-біженці попрацюють день-два і звільняються... Роботодавці нарікають. У Бєльську, де 200 тисяч населення, я проводжу по 40-50 консультацій щодня! Спочатку плачуть, що немає роботи, коли пропоную роботу, кажуть: “Та хто за такі гроші буде працювати?!”
З 1 червня біженці повинні оплачувати проїзд у громадському транспорті. Мені почали писати у приватні повідомлення: “Як обійти систему, щоб не платити?”. Пояснюю, що вони не інваліди, мають мирне небо над головою, треба працювати!. 100 злотих на місяць за проїзд – це один день роботи! А штраф за безкоштовний проїзд – 200 злотих!
– Окрім туристичної галузі, що ще пропонує ринок праці?
– У багатьох школах утворилися українські класи. Діти без стресу можуть ходити до навчального закладу. Відтак українські вчителі здобули роботу, не знаючи польської мови. Що було б неможливо три місяці тому. Зарплату мають як польські вчителі – 3-4 тисячі злотих. У школах створили нову посаду – міжкультурний асистент вчителя, який відвідує українські сім’ї, шукає контакт з батьками. Допомагає їм адаптуватися. Мотивує батьків більше уваги приділяти дітям, аби ті не потрапили під негативний вплив вулиці. Ми відкрили у Бєльську kids club UA спільно з педагогічною бібліотекою. Там діти біженців можуть корисно проводити час – без гаджетів! У бібліотеці можна пограти у настільні ігри, які популярні у Польщі. Більшість дітей зізналися, що вперше так проводять час.
У різних містах Польщі організовують курси з вивчення польської мови для біженців. Бо є люди, яким наразі немає куди повертатися. Вони намагаються і мову вивчити, і роботу знайти.
Уляна розповідає, що Польща дозволила українським біженцям відкривати приватні підприємства. Чого раніше не було (українці-заробітчани могли створити лише ТзОВ).
– І з цього права скористалися дівчата не лише з заходу, а й зі сходу України, – веде далі Уляна Воробець. – Вони здружилися і повідкривали косметологічні салони. Кондитери також себе знайшли швидко. Кажу: “Кожна людина має талант!”. І зараз легко можна почати бізнес з огляду на власний талант. А місто їм у всьому допомагає. А під лежачий камінь вода не тече...
Кожне місто створило biznes klub, де можна познайомитися з людьми, обмінятися інформацією і навіть написати бізнес-план. Все безкоштовно. Якщо людина не платить за житло і харчування – це ідеальний час, щоб почати бізнес! (Безкоштовне житло у Польщі надають біженцям з України на 120 днів від дня в’їзду (для однієї особи), тобто у більшості випадків – до кінця липня ц. р.. – Авт.). У Варшаві уже працює будівельна бригада жінок. Є багато охочих дівчат працювати на будівництві. Планується створення такої бригади і у Бєльську. Організовує жіночі бригади будівельник, волонтер Пьотр Платек. Він каже, що ставки відповідатимуть кваліфікації і вмінню. Але не нижчі, як у чоловіків. Пьотр волонтерить з 24 лютого. Допомагає шукати житло для українських біженців. І українські жінки надихнули його на таку ініціативу. Бо українських чоловіків-біженців зараз у Польщі немає. А будівництво вимагає рук!
Багато біженок працюють таксистками у Польщі. Менше, ніж 3 тисячі злотих на місяць, водійки таксі не заробляють (Найбільш оплачувані у Польщі – IT-спеціалісти. – Авт.). Багатьом творчим людям вдалося потрапити до театрів, філармоній, будинків культури.
– Утім, факт залишається фактом: чимало біженців повертаються в Україну...
– Дуже багато! Вони себе за кордоном не знайшли. Діти плачуть за татами страшенно! Родина не може пережити розлуку, і мама повертається із дітьми в Україну. Видно, коли усі рішення в сім’ї ухвалює чоловік. А жінка, яка опинилася за кордоном сама з дитиною, не може навіть обрати, у який гурток віддати дитину. Чоловік не бере слухавки, а вона сидить і плаче... Такі люди виїжджають у першу чергу. Маю знайому акушерку з України, якій у Польщі запропонували роботу, пообіцяли за перший місяць – 3 тисячі злотих. Вона повернулася в Україну, сказала, що “за такі гроші з дитиною не виживе”. Найважче у Польщі тим, хто зі свого міста, села ніколи не виїжджав. А ось заробітчан видно здалеку, вони не чекають на допомогу від держави, беруть ініціативу у власні руки.