Передплата 2024 «Добра кухня»

Спали сидячи і зі зброєю, а ванну приймали раз на… 20 днів

Аби потрапити у королівський палац у французькому Версалі, треба відстояти кілометрову чергу

Коли я чула слово «Версаль», завжди уявляла собі королівський палац, фонтани і, звісно, зелені сади. Палац і територія довкола справді саме так і виглядають. Але не знала, що Версаль — це не лише величезний ліс, парк і місто, а фактично маленька окрема країна у Франції.

Якихось 17 кілометрів відділяє Версаль від Парижа. У Версаль можна дістатися електричкою, кви­ток коштує 10 євро в обидва боки. Коро­лівський палац починає працювати з 9-ї ранку. І о цій годині там уже стоїть кіло­метрова черга! Мабуть, люди займають її з ночі, або й з вечора. Коли ми підійшли до воріт, то перше моє враження було, що тут тривають зйомки блокбастера під назвою «Парижани штурмом беруть Версаль». Поза чергою не пропускають ані інвалідів, ані вагітних жінок, ані людей з маленькими діточками… Народ у черзі під дощем чи під пекельним сонцем не­притомніє, але ніхто не відступає від мрії потрапити на територію королівських апартаментів. Для всіх — загальна черга. Якби не наш гід, мабуть, ми б розверну­лися і поїхали спацерувати Єлисейськи­ми полями або десь загубилися б у па­ризьких кнайпах із горнятком запашної кави. Річ у тім, що пан Ігор заплатив по 17 євро за кожного з нас ще задовго до нашого приїзду. А у призначений день лише обміняв це бронювання на квитки. Тож ми, оминувши шалену чергу, за кіль­ка хвилин уже слухали його цікаву розпо­відь.

Нарешті я на власні очі побачила зна­мените місце палацових інтриг і лю­бовних історій, про яке стільки читала у французьких романах. Королі і фаворит­ки, розкішні бали і пишні сукні, блиск і розкіш… Мала можливість пройти кімна­тами, якими колись ходили різні фран­цузькі королі, і навіть Наполеон Бонапарт.

Історія Версальського палацу починає відлік з 1623 року — зі скромного мис­ливського замку, зведеного за наказом Людовика (Луї) ХІІІ з цегли на території, придбаній у Жана де Суазі, родина яко­го володіла цими землями з ХV століття. 1661 року 23-річний король Людовик ХІV прибув у замок свого батька і вирішив розширити палац, щоб використовува­ти його як свою постійну резиденцію, бо проживання у Луврі стало для нього небезпечним. Мрія Короля-Сонця (так називали Людовика ХІV. Г. Я.) здійсни­лася. У Версалі він провів свої найкращі роки, тут і завершив свій земний шлях.

Людовик ХІV де Бурбон, який отримав при народженні ім’я Луї-Дьєдонне (Бо­гом даний), народився 5 вересня 1638 року. Ім’я «Богом даний» з’явилося не просто так. Річ у тім, що королева Анна Австрійська народила спадкоємця, коли їй минуло 37 років. Протягом 20 років не могла завагітніти… У п’ятирічному віці Людовик ХІV став королем після смерті свого батька Людовика ХІІІ.

Людовик ХІV був покровителем науки і мистецтв, бо вважав неможливим про­цвітання королівства без високого рівня знань і культури.

У Версалі все розкішне і коштовне, але водночас невелике за розміра­ми, тому виглядає милим. Архітек­тура, усі обрамлення — у мармурі і позо­лоті, зокрема ручки на дверях. На стелях, як правило, замість ліпнини — п’яти- і де­сятиметрові картини і розписи. Елегант­ні люстри, якісні м’які тканини, килими, гобелени, мільйон чудових дрібних де­талей… Мабуть, саме так і має виглядати палац витонченого французького коро­ля. Там можна ходити по паркету, не вдя­гаючи на кросівки бахіл, і фотографувати стільки, скільки захочете.

Дзеркальна галерея завдовжки 73 метри і завширшки майже 11 метрів. В одній кімнаті 357 (!) дзеркал, встановлених паралельно до 17 вікон. За задумом архітектора, складалося враження, що галерея з обох боків вікнами “дивиться” у парк. А ввечері, у дні балів та аудієнцій, тут відбивалося світло 3000 свічок!
Дзеркальна галерея завдовжки 73 метри і завширшки майже 11 метрів. В одній кімнаті 357 (!) дзеркал, встановлених паралельно до 17 вікон. За задумом архітектора, складалося враження, що галерея з обох боків вікнами “дивиться” у парк. А ввечері, у дні балів та аудієнцій, тут відбивалося світло 3000 свічок!

Загалом Версальський палац поділе­но на три величезні крила: центральне — для короля, офіційних прийомів і його особистих покоїв. Ліве — для його дружи­ни, а праве — для дітей.

Здивували мене королівські спальні. Насамперед тим, що це прохідні кімнати з ліжком у центрі. Ці ліжка, на диво, дуже маленькі. Не просто маленькі, а крихітні, наче для малих дітей. За словами на­шого гіда, про те, щоб король скрутив­ся калачиком і смачно заснув, не могло бути й мови. Бо спати у палаці жоден з королів не міг, тому що з усіх боків його оточувала армія придворних. Справді, як можна розслабитися і заснути, знаючи, що у будь-який момент до спальні може хтось увійти і встромити ножа у самісінь­ке серце. Тому й спали королі сидячи і зі зброєю…

Архітектура Версаля надихнула на створення багатьох європейських пала­цових комплексів — від Сан-Сусі у Пот­сдамі й Шонбрунна у Відні до палаців у Петергофі.

Під час екскурсії нам показували не лише королівські покої, а й ванні кімнати. Хоча гігієна не була основним пунктом у щоденному житті французьких коро­лів. Точніше, її взагалі не було. Там лише споліскували руки і протирали обличчя. Лише у ХVІІ столітті Марія-Антуанетта, дружина короля Франції Людовика ХVІ почала першою ніжитись у ванні щодня. Купалася у білій сорочці щоранку. Цю її звичку критикували у Версалі, бо на той час нормою вважали купатися раз на… 20 днів. У Версалі освіжали тіло аромати­зованою спиртовою рідиною. У моді були високі зачіски, а замість шампуню Марія-Антуанетта використовувала суміш яєць, оцту і рому. Для фіксації локонів викорис­товували пюре квасолі з бурштиновою пудрою. Звісно, від усього цього голова свербіла, тому для комфорту жінки но­сили зі собою спеціальні палички, аби чухатися. Не всі так часто мили голову, як Марія-Антуанетта, тому у зачісках-кон­струкціях плодилася всіляка «живність»…

Замість крему широко використову­вали овечий жир і мигдальний порошок. На цьому тлі малювали брови і уста. Для цього застосовували 12 відтінків чер­воного і навіть синього кольору. Звісно, сильні парфуми також широко застосо­вували. Одягу не прали. Сукні складали­ся з кількох частин, і якщо вже були надто зношені, їх перешивали або окремі час­тини замінювали…

Як можна покинути Версаль без су­венірів? Там можна було придбати годинник-будильник за 40 євро або гусяче перо для нотаток (від 2 до 10 євро). А можна було й вагоміші сувені­ри повезти додому, скажімо, гобелен за кількасот євро або розшиту ліліями по­стіль за 200 євро. Я нічого з цих сувені­рів не купувала, зате кілька знімків перед старовинними дзеркалами, у які колись дивилися королі і всілякі герцоги, зро­била. На пам’ять про королівський Вер­саль.

Коли вийшли на вулицю, гід запро­понував нам за 8,5 євро погуляти у зна­менитому Версальському саду. Не було шкода тих грошей, але часу на ці красоти майже не залишилося. Бо побачити один фонтан, а усі решту 39 не відвідати було б шкода. На Версальський сад треба та­кож витратити щонайменше 5−6 годин! Бо кожен із 40 фонтанів — окремий витвір мистецтва. Практично усі на тему грець­ких міфів, кожен обгороджений стінками з кущів чи дерев. Складається враження, що потрапляєш у величезну зелену кім­нату наодинці з фонтаном, у якій грає класична музика…

Щоб погуляти по знаменитому Версальському саду, дня буде замало
Щоб погуляти по знаменитому Версальському саду, дня буде замало

Ще коли планувала поїздку до Фран­ції, розповіла знайомій, що буду у Верса­лі. «Та ну, — сказала вона. — Краще їдьте у Діснейленд». Не знаю, що там аж такого надзвичайного у Діснейленді, але я би Версаль ні на що не проміняла.

Редакція «Високого Замку» дякує ту­ристичній фірмі «Карпатія-Галич-Тур» за організацію цікавої подорожі.

Фото автора
Версаль, Франція

Схожі новини