Повези мене в Карлсруе, новенький трамвай!

Ідея провести відпустку в німецькій землі Баден-Вюртемберг виникла спонтанно. У лютому, переглядаючи з цікавості пропозиції на сайті однієї з бюджетних авіакомпаній, побачив привабливу ціну на квітневий переліт за маршрутом Варшава — Карлсруе/Баден-Баден: два квитки туди й назад, якщо повертатися через тиждень, коштували лише 38 євро.

Біометричні паспорти, аби скористатися «безвізом», маємо. Приятель, що живе й працює у Карлсруе, написав, що вільна кімната у нього для нас є. А туристичні сайти розповіли про теплий край, відомий своїми винами, мальовничими горами Шварцвальд і термальними купальнями… «Море ніде не дінеться, — подумали ми з дружиною, — а таких дешевих квитків на літак може вже не бути». Та й летіти недовго, якихось півтори години.

«НОРМАЛЬНІ» авіаперевізники критикують лоу-кости через незручності для пасажирів: їжа й напої на борту платні, аеропорти задалеко від міст призначення, за багаж треба платити «дубль»… У літаку справді годували лише за гроші, але так роблять і небюджетні авіаперевізники. Аеропорт «Модлін», із якого ми вилітали, за 40 км на північ від Варшави, аеропорт призначення на такій же відстані від Карлсруе, тобто не катастрофа. За гроші, які ми заплатили за квитки, зареєстрований багаж справді провозити не можна. Але вистачило й двох одиниць ручної поклажі на кожного — сумочки чи рюкзака та невеликої, визначених розмірів валізи (вагою до 10 кг). Сумочку чи рюкзак береш зі собою на борт, а валізи біля трапа забирають, вони їдуть у багажному відділенні літака (одержуєш валізи на рухомій стрічці, як багаж). Єдине, ми не врахували, що, оскільки валіза є ручною поклажею, перевозити пляшки в ній не дозволяють. Тож коньяк, що їхав до Німеччини як презент, у «Модліні» загальмували…

До Варшави поїхали власною машиною. Заночували у готельчику в містечку Новий Двір Мазовецький, за кілька кілометрів від аеропорту. О 5-й ранку залишили машину на довготерміновій стоянці, звідки, як інформував сайт летовища, пасажирів до терміналу доставляє автобус"човник". На стоянці о тій порі — жодної живої душі (шлагбаум автоматичний, як у львівському «Форумі»). Трохи труханули: а якщо «човник» не приїде, як із того лісу в аеропорт добиратися? Але не встигли вийти із машини, а «бусик» уже тут як тут, приїхав спеціально за нами. І тут я згадав, що про всяк випадок вказав на сайті приблизний час нашого заїзду на стоянку… Заплатили за це задоволення 70 злотих (машина стояла трохи більше семи діб, якби встигли до семи, було би 50).

КРАСУ Баденської землі помітили ще крізь ілюмінатор літака: гори Шварцвальду (Чорного лісу) покриті таким самим зеленим «морем», як наші Карпати. Тільки без вирубаних «залисин»… Баден-Вюртемберг — це німецький Південь (на мапі ФРН у лівому нижньому куті), у другій половині квітня вже було справжнє літо. Наскільки це теплий край, зрозуміли, зайшовши у ботанічний сад Карлсруе. Хто був у кримській Алупці, у парку біля Воронцовського палацу, той пам’ятає, як там «носилися» з араукаріями, екзотичними деревами з Південної Америки. Порівняно з тими хиленькими, араукарії у ботсаду Карлсруе — пишнотілі красуні! А згодом ми бачили ці тропічні рослини просто у садках жителів курортного Баден-Бадена…

Ботсад Карлсруе вражає і височенними секвоями, теж гостями з Південної Америки. А ще тим, що, вийшовши за огорожу ботсаду, потрапляєш у замковий парк, який плавно переходить у справжній ліс. Тож між різними районами Карлсруе можна пересуватися лісовою стежиною, «вітаючись» з білками, косулями й кабанами…

Велика кількість зелених зон є суттєвою перевагою 300-тисячного Карлсруе, заснованого 1715 року. Серед архітектурних пам’яток цікавим є бароковий замок маркграфа Карла Вільгельма (Карлсруе німецькою означає «Карлова тиша»). Маркграф побажав, аби саме від його замку, як промені від Сонця, розходилися головні вулиці міста. У такий спосіб Карл Вільгельм зробив велику послугу сучасним туристам: аби більш-менш зорієнтуватися в центрі Карлсруе, достатньо побачити в кінці вулиці Schloss, тобто замок…

Крім нього, варто також відвідати Kunsthalle, художню галерею (8 євро). Якщо любите живопис французьких імпресіоністів (Гоген, Сезан, Мане, Ренуар, Пісарро), вам сюди.

Насолодитися більш старовинною, ніж у Карлсруе, архітектурою можна в сусідньому Етлінгені. Містечко, куди ходить трамвай, наче ілюстрація до мультфільму за казкою братів Грімм… І, звісно, будучи у прикордонному Карлсруе, гріх було не з’їздити на інший бік річки Рейн, у французький Страсбург, до якого менше 100 км. Але це вже інша історія…

ЯК і в сусідній Баварії, рівень життя у землі Баден-Вюртемберг є одним із найвищих у Німеччині. (Можливо, тому, що у Баварії роблять автомобілі BMW, а у Баден-Вюртемберзі — «Мерседеси» і «Порше»?).

Пригадую, у місті-мільйоннику Кельні, у «пролетарській» землі Північний Рейн-Вестфалія, у кафешках, де турки годують шаурмою, охоче харчувалися і місцеві німці. У «гламурній» Баденській землі такого не побачиш, зате у дорожчих кнайпах і ресторанах — вечірні аншлаги.

Гальба баденського пшеничного пива коштує від 3,8 до 4,2 євро (кава так само), літровий келих баварського пива з «Октоберфесту» — 10 євро, 200 мл сухого баденського «Рислінгу» — від 4,2 до 5 євро. Легенько перекусити удвох можна за 15−20 євро, пообідати/повечеряти — за 30−40. У Етлінгені худенька бабця-пенсіонерка за сусіднім столиком активно наминала різнокольорове морозиво (у вазі було не менше півкіло), що коштувало в меню 6,5 євро.

З традиційних баденських страв варто спробувати Maultaschen. Ці «німецькі равіолі», як пишуть у меню, нагадують рідні українські вареники, тільки замість бульби й сиру в начинці бульба й м’ясний фарш.

Зате в супермаркетах ціни на харчі, як для такої багатої землі, цілком доступні, зокрема, на основу раціону бюджетного туриста — німецькі сосиски і пиво.

Недорогі в магазинах і вина. Літрову пляшку доброго місцевого «сухарика» (або зі сусіднього виноробного регіону Пфальц) можна придбати лише за 2,19 євро.

Попри високі доходи, від традиційної німецької ощадливості жителі Баден-Вюртемберга не відмовляються. Хоча зима в Карлсруе м’яка (нижче нуля температура практично не опускається), узимку бувають тижні, коли в помешканнях досить прохолодно, не більше 12−15 градусів. Але, розповів мій приятель, його німецькі друзі воліють вдягнути по два-три светри, ніж користуватися дорогим центральним опаленням…

Місцеву купальню народ найактивніше відвідує у першій половині дня, коли вхід на дві години не 12 євро, як після обіду, а 7,50. Сортуючи вдома сміття, німці окремо складають папір і картон, які йдуть на переробку. А може, цей папір купуємо ми? Днями я прочитав, що Україна щороку імпортує макулатури на 50 мільйонів доларів…

ЖИТЕЛІ Карлсруе пишаються своїм земляком Карлом Драйзом, який 1817 року виготовив прототип сучасного велосипеда. Аби вшанувати Драйза, місцеві активно пересуваються на роверах (благо, місто рівне як стіл).

Велосипедні доріжки геть усюди, ровери «паркують» біля кожного паркана. Вражає велосипедна стоянка біля головного вокзалу Карлсруе: на ній тисячі двоколісних «коней»! Люди їдуть на вокзал на ровері, лишають його, їдуть потягом у сусіднє місто на роботу, а після обіду вертаються, знову сідаючи на велосипед.

Але головним транспортним символом Карлсруе є, без сумніву, трамвай. Саме в цьому місці німці вперше додумалися пустити трамвай по залізничних рейках, аби він міг їздити не тільки між різними районами міста, а й між різними містами.

Такі міжміські трамваї позначаються у Карлсруе номерами з літерою S, наприклад, S1, S2 чи S7. Щоб запустити трамвай поза місто, довелося обладнати його спеціальним пристроєм-перемикачем, із постійного на змінний струм. Аби потрапити, наприклад, у курортний Баден-Баден, до якого близько 40 км, треба сісти у центрі Карлсруе на трамвай S7. Кілька зупинок, і ви вже за містом, де трамвай несеться зі швидкістю понад сто км на годину. Якихось 40 хвилин, і ви вже у Баден-Бадені.

Скільки це коштує? Разова поїздка на трамваї — 2,5 євро, з Карлсруе до Баден-Бадена — 7,5 євро. Але якщо бодай трохи розібратися у місцевій транспортній системі, можна суттєво зекономити. Наприклад, п’ятеро туристів, що приїхали до Карлсруе, хочуть провести цілий день у Баден-Бадені. Їм треба придбати квиток Regio Plus за 19,9 євро. За ці гроші вони усі зможуть їздити, скільки захочуть, у всіх семи зонах від Карлсруе до Баден-Бадена — від моменту, коли закомпостують квиток у трамваї, і до 6-ї ранку наступного дня. Причому не лише на трамваях, а й на потягах Regio і автобусах. Схожий квиток City Plus (три зони Карлсруе) коштує 10,6 євро. Ми користувалися цими квитками удвох, і то вийшла велика економія. А уп’ятьох це була би просто «шара»: за гальбу пива возитися в двох містах і між ними цілу добу!

Я вже мовчу про те, які це трамваї. Сучасні, швидкісні, завжди є сидячі місця… Головне — купивши квиточок у автоматі, не забути його закомпостувати.

Ми одного разу забули. Добре, що контролери, які ходять досить часто, той трамвай обминули. А то би заплатили за безквитковий проїзд штраф — 120 євро на двох…

Хоча, як на мене, трамвайна система Карлсруе бездоганна, у місті вирішили її вдосконалити. А саме, на великих площах у центрі загнати усі трамвайні колії і зупинки під землю. Кажуть, це знизить пов’язану з трамваями аварійність (начебто найвищу в Німеччині) і дозволить уникнути запізнень (іноді трамваї приходять на зупинку на хвилину-дві пізніше, ніж написано у розкладі). Масштабні будівельні роботи йдуть і під землею, де, кажуть, з’явиться ледь не ціле підземне місто, і на поверхні. Риють, засипають, бетонують, кладуть асфальт… Але що дивно: попри цю будівельну вакханалію, місто чисте. Як їм це вдається? Цього німецького секрету ми не розгадали…

Фото автора