Королівство святої Кінги

Якщо вам випаде нагода побувати у Кракові і ви відвідаєте Вавель, насолодитеся старовинними краківськими вуличками, не полінуйтеся сісти в автобус, який за 13 кілометрів довезе вас до неоціненного скарбу поляків — соляних шахт. Соляні вєлічківські шахти — не лише історична родзинка Польщі, а й свого роду підземний санаторій, де лікують бронхіти та інші захворювання легень. Наш гід порекомендувала у соляному підземеллі дихати на повні груди.

З 1978 року соляна шахта у Вєлічці увійшла до списку об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО і стоїть проруч з 12 об’єктами з усього світу, оскільки це — єдиний об’єкт у світі, що діє безперервно від часів Середньовіччя до наших днів.

Оригінальні розкопки підземелля — тротуари, похилені поверхні, озера, шурфи, що розтягнулися на майже 300 кілометрів і розляглися на дев’ятьох рівнях завглибшки 327 метрів, що дорівнює висоті 150-поверхового будинку, ілюструють всі етапи розвитку техніки видобування солі в різних історичних епохах. Саме через це у Списку ЮНЕСКО соляна шахта у Вєлічці.

За свою тисячолітню історію соляне родовище у Вєлічці пережило пожежі, паводки, війни і руйнування, але продовжувало працювати.

Температура у шахті постійна — і взимку, і влітку тримається на позначці 14 градусів тепла. Наша екскурсія почалася зі спуску у шахту дерев’яними східцями. Думала, тому спуску не буде кінця-краю, бо треба подолати аж 380 сходинок.

Фотографувати у підземеллі “на халяву” не дозволяють. Окрім дуже дорогого вхідного квитка — 25 євро або 100 злотих (понад 600 гривень. - Г.Я.), треба викупити дозвіл на зйомку за 10 злотих.

Нас попередили про те, що у шахті заборонено курити, мацати руками і облизувати соляні скульптури і барельєфи. Зате стіни, сказала гід, можна облизувати скільки завгодно, і показала місце, де це можна зробити. Справді, є такі ділянки, відполіровані, як мармур, які “вилизали” туристи. Однак сіль — не цукерка, тож пробувати стіни на смак я не стала.

Наша екскурсія тривала близько двох годин на ділянці близько трьох кілометрів. Дорогою нам зустрічалися постановочні сценки з минулого, завдяки яким можна побачити, як видобували сіль у стародавні часи. Ми бачили скульптури робітників шахти, які у середньовіччі катали соляні циліндри — головний продукт соляних копалень. Коли шахтарі знаходили сіль, вони вручну за допомогою кирок, зубил і сокир вирізали блоки солі, які важили... дві-три тонни. Щоб перетягнути сіль до потрібного місця, з блоків робили циліндри, які зручно було перекочувати, а потім за допомогою канатів піднімали на поверхню.

Звідки взялася Вєлічка? 13 мільйонів років тому на місці міста було море. З часом через пустельний клімат вода у морі випарувалася, і на дні залишилися пласти солі. Однак існує ще й легенда. Нам її розповіла екскурсовод, коли ми спустилися у холодну печеру і побачили сірі коридори підземного соляного королівства. Королівства персня. За легендою, у ХІІІ столітті угорська принцеса Кінга зібралася до Польщі — вона мала виходити заміж за польського принца Болеслава. Кінга роздумувала про свою долю і крутила у пальцях перстень, думала, що взяти зі собою на нову батьківщину. І вирішила мудра принцеса взяти зі собою до Польщі лише сіль. Однак на той час у Польщі сіль ще не видобували. Кінга помолилася Богові і, довіривши Всевишньому своє прохання, кинула перстень у соляну шахту. Приїхавши до Польщі, вона наказала провести розкопки, щоб знайти під землею джерела солі. Її наказ виконали, і як здивувалася Кінга, коли її перстень відкопали у першому ж блоці. Перстень став зерном, яке зародило підземну державу — соляну шахту у Вєлічці.

Проходячи тунелем соляної шахти, ми потрапили у невеликий зал, що має назву видатного польського астронома Миколи Коперника. Під час навчання у Краківському університеті Коперник побував у шахті і став одним з перших туристів соляних копалень. Скульптуру Коперника також зробили зі солі.

Глибоко під землею у соляній копальні діє єдиний у світі підземний католицький храм. Щонеділі о 7.30 тут відправляють недільні меси. Тричі на рік у соляній церкві проходить урочиста літургія на честь святої Кінги, засновниці і духовної покровительки родовища.

За словами нашого гіда, колись на місці храму була величезна брила і сорок років тут добували сіль. Коли запаси солі вичерпалися, скульптори-любителі створили цю чудову церкву під землею. Протягом майже 70 років на 100-метровій глибині зі солі виростали скульптури і барельєфи святих, а у стінах — картини з Біблії. Довжина храму 54 метри, ширина -15, а висота 12 метрів. Мені сподобалася підлога у цьому святому місці, що схожа на дорожезний мармур. Насправді це суцільний моноліт солі, який відполірували і нанесли зверху малюнок.

Є у вєлічківському храмі і скульптура колишнього Папи Римського Івана Павла ІІ. Вона зроблена також зі солі і важить близько семи тонн. Навпроти скульптури - невеликий вівтар, у розп’ятті якого зберігають крапельки крові Святійшого отця.

У підземному храмі не лише відправляють щонедільні меси, а й вінчають молодят. Як пожартувала наша гід, наречені не спускаються довжелезними дерев’яними сходами. Їх спускають сюди спеціальним ліфтом — щоб наречений не передумав, поки долатиме майже 400 сходинок.

Після закінчення екскурсії нас підняли на поверхню тим самим ліфтом, яким на шлюбну церемонію спускають молодят...

Редакція “Високого Замку” дякує туристичній фірмі “Карпатія-Галич-Тур” за організацію цікавої подорожі.