«Ми витратили рік на те, щоб поліцейських перестали називати «собаками»

Знаючи, що в Україні на базі міліції Львівщини розпочався пілотний проект підготовки до реформування міліції, до Львова приїхала поділитися власним досвідом проведення реформ екс-міністр внутрішніх справ Грузії Ека Згуладзе. Під час зустрічі з міліцейським керівництвом Ека зазначила: “Протягом останніх тридцяти років лише двом країнам світу вдалося провести вдалі реформи та подолати тотальну корупцію — Новій Зеландії і Грузії. Україні не обов’язково копіювати грузинський досід. Та знати його — корисно”. Після зустрічі з правоохоронцями Ека Згуладзе знайшла час поспілкуватися з кореспондентом “ВЗ”.

- Еко, новітні історії Украї­ни та Грузії дуже схожі. В Грузії реформи правоохоронних органів починалися, коли країна, без перебільшення, лежала в руїнах. Як у таких умовах ви наважилися на кардинальні кроки? З чого починали?

— Реформування міліції не було для нас самоціллю. Намагалися вирішити конкретні проблеми: подолати корупцію, здолати кримінальний світ, який реально правив країною, ліквідувати тіньову економіку. Грузія тоді була банкрутом.

Чула від українців, що у краї­ни маленький бюджет, який не дозволяє фінансувати масштабні реформи. Уявіть собі Грузію тих років, коли ми починали реформи: затримки у виплаті зарплат сягали 6-8 місяців, затримки з виплатами пенсій — 18 місяців. Світло давали на дві години за графіком, газ був лише у квартирах жителів столиці.

Ми почали з реформування всієї правоохоронної системи — з’єднали Міністерство внутрішніх справ, прикордонну службу, Міністерство безпеки, інші силові структури. Для подолання корупції такий цільовий підхід правильний.

Коли проаналізували діяльність силових правоохоронних органів, з’ясували, що чимало служб дублюють діяльність одна одної. Наприклад, з поширенням наркотиків боролися чотири департаменти: два МВС, два — Міністерства безпеки. Завдяки об’єднанню правоохоронців в одне міністерство, протягом двох років штат право­охоронних структур зменшився з 90 тисяч службовців до 30 тисяч. В бюджеті з’явилися гроші для виплати зарплат і пенсій.

Головним завданням реформ була зміна ставлення населення до поліції. Ми спромоглися протягом двох років у 15 разів підвищити правоохоронцям зарплати. Де взяли для цього кошти?

З’ясувалося, що реформи приносять гроші. Щойно завершили першу радикальну фазу реформ, як через рік бюд­жет виріс у сім разів, згодом, упродовж двох років, у 20 разів. І це лише за рахунок реформування поліції, яка спромоглася подолати корупцію та тіньову економіку.

Коли мене призначили заступником міністра внутрішніх справ, зарплата поліцейського була 35 доларів, згодом вона зросла до 200 доларів, а коли я покидала міністерство, становила тисячу доларів. Та навіть не підвищення зарплат та покращення умов праці були головним фактором підвищення ефективності роботи поліції.

Багато років в Грузії міліціо­нерів називали лише словом “собаки”. Правоохоронцям слід було повернути почуття самоповаги, щоб пізніше вони навчилися поважати громадян. Коли почали реформи, нас перестали називати “собаками”, але до “поліції” ми ще не доросли. Через два роки від початку реформ рівень довіри населення до поліції виріс до 60 відсотків. Коли я йшла зі служби, цей показник становив 80 відсотків. Більше, ніж у більшості країн Європи.

— В Україні розповідають легенди про ліквідацію в Грузії ДАІ. Як було насправді?

— Не пощастило працівникам цієї служби. Новому уряду, який прийшов до влади після Революції троянд, був вкрай необхідний швидкий приклад успіху, який би показав населенню, що країну можна змінити. І що влада здатна для цього йти на жорсткі рішення. Ситуація на дорогах Грузії була набагато гіршою, ніж у вас. Через кожні сто метрів стояли блокпости ДАІ. Автомобілісти навіть не зупинялися на них. Просто кидали під ноги даіш­никам сірникові коробки, в які були вкладені гроші. Ми прорахували і те, що структуру ДАІ технічно легше реформувати, ніж, скажімо, департамент кримінальної поліції. Зваживши усі ризики, протягом ночі звільнили зі служби 16 тисяч даішників, весь особовий склад цієї служби.

Три місяці в Грузії ніхто не контролював дороги. Дорожня ситуація від цього не загострилася. А через три місяці на дорогах з’явилася патрульна поліція: молоді хлопці й дівчата у новенькій уніформі, на нових автомобілях, з постійними усмішками на обличчях. Вони встановили закон для всіх і почали нещадно штрафувати за порушення Правил дорожнього руху. Якщо ловили п’яного за кермом, забирали права. Та при цьому патрульні на своєму транспорті відвозили пияка додому й здавали “під розписку” дружині. Вранці приходили й перепитували, чи все гаразд.

У нас не було ілюзій, мовляв, патрульна поліція поборе кримінал. Це був суто маркетинговий проект зі створення нового обличчя держави — бренд нової Грузії. Ми робили все, щоб нам повірили. А нас полюбили...

— Тобто на початку реформ слід вдаватися до кардинальних кадрових змін?

— Ні. Повністю звільнивши колишніх даішників, ми не виганяли зі служби решту працівників МВС. Так, ми одразу посадили кількасот правоохоронців, які були явно пов’язані з криміналом. На звільнення решти працівників наклали мораторій. Дія­ла негласна угода: ми знаємо, чим ти займався, проте даємо змогу почати все з чистого листа, якщо ти цього хочеш.

В Україні починати реформи, зокрема міліції, слід негайно. Після війни на сході, як це було свого часу і в Грузії, у вас почнеться політична, економічна кризи. З фронту повернуться люди, які не пройшли психологічної реабілітації. Лише реформи здатні скерувати енергію цих людей у правильне русло.

— Обговорюючи з міліціонерами грузинський досвід, неодноразово чув, що лише маленька країна може дозволити собі кардинальні реформи. А в України вони неможливі.

— Навпаки, проводити реформи в маленькій країні складніше. Поясню це як поліцейський. Якщо в Тбілісі, столиці країни з 4,5 млн. населення, вийде на мітинг проти реформ

10 тисяч людей, почнеться громадянська війна. У Києві, щоб повалити реформаторський уряд, слід зібрати мільйон незадоволених, що неможливо в принципі.

— Ще один аргумент проти реформ мені постійно наводив колишній керівник міліції області. Реформи в Грузії, казав цей генерал, спонсорували американці. Лише завдяки цьому, мовляв, звели нові сучасні поліцейські офіси, купили нові автомобілі...

— Нові поліцейські офіси ми почали будувати лише наприкінці другого етапу реформування поліції, у 2008 році. Проект з будівництва нових офісів окупив себе вже через два роки. Ми зекономили лише на утримуванні старих приміщень, які доводилося щороку ремонтувати, чимало коштів.

У нових офісах ефективність роботи поліцейських зросла на 38 відсотків. Ми посадили службовців у загальні робочі зони. Спочатку це розлютило поліцейських. Вони звикли пити каву в службових кабінетах, теревенити зі знайомими, які до них навідувалися... Додому поверталися вночі. Коли умови праці змінилися, кабінетів не стало, робочий день почав завершуватися о 18-й годині.

Ми не економили на пошитті нової форми. Бо нову поліцію у старій “обгортці” люди б не “купили”. На початку реформ у нас, як у вас зараз, був повністю зношений автопарк, детективи їздили на операції власним транспортом. Можна було, звичайно, купити за безцінь старенькі машини. Та ми склали лізингові конт­ракти зі “Шкодою”, “Опелем” і “Фолькс­вагеном”. Купили нові автомобілі на рік, а потім повернули машини. Вони нам взамін дали 70 відсотків нових автомобілів, решту ми докупили. 3економили при цьому купу грошей.

— Окрім значного підвищення зарплати, які ще чинники входили в соціальний пакет грузинського поліцейського?

— Коли протягом трьох років зарплати поліцейських зросли в 15 разів, коли всі родини правоохоронців отримали страхові пакети, ми зрозуміли, що не менш важлива для поліцейського самоповага. Людина має розуміти, що держава його цінує. Щоб стимулювати таке почуття, вдавалися до неординарних прийомів. Наприклад, почали посилати поліцейських разом з дружинами на відпочинок у... Париж. Уявляєте, перед скількома своїми подругами згодом дружина поліцейського вихваляла новий уряд? Пам’ятаю, дала міністру список мобільних телефонів чи не всіх поліцейських і попросила його вітати людей із днями народження.

Попросила робити це десь о 21-й годині, коли за столом іменинника зібралися рідні та друзі. Уявіть, що відчував рядовий поліцейський з провінції, коли до нього телефонував міністр та вітав з днем народження.

— Українські правоохоронці зараз мусять воювати. Які завдання стояли перед вами під час війни Грузії з Росією?

— Коли 2008 року почалася вій­на з такою великою та небезпечною державою, як Росія, ми розуміли, що у Грузії з її чотирма мільйонами населення немає жодних шансів на перемогу. Я, як заступник міністра внутрішніх справ, відповідала за недопущення паніки серед населення, мародерства, спалаху кримінальних злочинів. На той час ми були настільки оснащені, що повідомлення про штрафи передавали громадянам Інтернетом. Та коли почалася війна, я наказала дільничним особисто розносити штрафи. Щоб люди бачили, що поліція функціонує. Під час війни і після неї це було нашим здобутком, у Грузії не було жодного випадку мародерства, нападу на російськомовне населення. Навіть прояви хуліганства на вулицях не зросли.

Довідка «ВЗ»

Еку Згуладзе призначив президент Михаїл Саакашвілі першим заступником міністра внутрішніх справ 2003 року. До цього вона працювала в приватному бізнесі. Має вищі журналістську та юридичну освіти. 2012 року була призначена міністром внутрішніх справ Грузії. Вона — єдина з команди Саакашвілі, якій запропонував залишитися на посаді новий уряд, що прийшов до влади разом з олігархом Іванішвілі. Згуладзе від цієї пропозиції категорично відмовилася.