Якби могла носити зброю, воювала б за Україну...

Валерія Новодворська була затятим антирадянщиком. Тому що любила Росію

12 липня в Москві у віці 64 років померла Валерія Новодворська. 16 липня її поховали на Донському цвинтарі в Москві. Проводжаючи цю легендарну жінку в останню путь, скандували запозичене в українців: «Героям слава!». Вона була великим другом України, дисидентом, публіцистом, просвітником, її називали «бабусею російської демократії». Якщо розуміти політику як «мистецтво можливого», то політиком вона не була. Не брехала, різала правду у вічі, говорила те, що думала. Російський обиватель її не сприймав, не любив. А інтелігенція до неї дослухалася. У легкій, часто епатажній формі доносила до російського суспільства істини хоч і гіркі, але засновані на бездоганній аналітиці.

Новодворська була затятим антирадянщиком. Росію любила. “Росія — це ми. Росіяни не здаються, на відміну від совків, що піднімають лапки. У Росії п’ять відсотків росіян, варягів, вікінгів, європейців, носіїв скандинавської традиції. Решта — плазуни, амеби та інфузорії-туфельки. Динозаври з КПРС... птеродактилі з чекістів”, — казала Новодворська. Вона виступала проти війни і насильства. Була чистою і світлою людиною, класичним лібералом за своїми поглядами, безкомпромісним борцем з російським фашизмом.

Новодворська сформувалася в атмосфері хрущовської «відлиги». У 1969 році, в 19 років, дівчина-ідеалістка, розумниця-красуня створює підпільну організацію з метою повалення радянської влади. Коли радянські танки розчавили чехословацьку «перебудову» — «соціалізм з людським обличчям», вона на знак протесту розкидає в кремлівському Палаці з’їздів листівки. “Я зненавиділа цю владу ще до того, як дізналася, що вона є, — з перших класів школи”, — казала Новодворська.

Її помістили в психлікарню, де два роки кололи найсильнішими психотропними препаратами. Тисячі громадян СРСР «каральна психіатрія» справді перетворила на ідіотів. Новодворська гострого розуму і здорової пам’яті не позбулася. Потім були два роки таборів, і вона із зони малої вийшла в зону велику — СРСР.

Улітку 1987 року влада дозволила створювати недержавні громадські організації. Новодворська з групою колишніх дисидентів, своїх однодумців, створила неформальну групу «Демократія і гуманізм». Взимку 1987-1988-го Новодворська створює опозиційну КПРС партію — «Демократичний союз».

Маса ініціатив “ДС” сформували обличчя тодішньої Росії. Тут і перейменування міст — Санкт-Петербург, Нижній Новгород, і російський триколор як державний прапор. В Україні структури “ДС” піднімали синьо-жовтий національний прапор. Мітинги і демонстрації, вуличні акції протесту. Підтримка опального Єльцина...

З розпадом СРСР (його Новодворська зустріла в Лефортово, чергова відсидка) час Демсоюзу закінчився. Активісти “ДС” постворювали свої партії, зайнялися бізнесом, хтось емігрував. Поступово як політична фігура Новодворська відходить на другий план. Але якби не її радикально-антикомуністичний “заміс” кінця 1980-х, не її боротьба з російським фашизмом, експансія російської імперії, яку ми бачимо сьогодні, почалася б раніше.

У 1990 році Валерія Новодворська охрестилася в Українській греко-католицькій церкві. Потім була парафіянкою Української православної автокефальної церкви в Москві. Етнічна росіянка, Новодворська ставилася до України з особливим почуттям. Колись Герцен звернувся до польських антиросійських повстанців — «За вашу і нашу свободу!» Він розумів, що без звільнення Польщі немає шансів на свободу і для російського народу. Тому й підтримувала постійно боротьбу українців проти російського імперіалізму Новодворська, що ця боротьба дає надію на визволення і росіянам в Росії. “Дорога є лише на Захід. І людське життя є лише на Заході, а не в проклятій, рабській, жалюгідній, злісній Росії”, — це слова російського патріота Валерії Новодворської.

На початку російсько-української вій­ни вона сказала: «Якби я могла ще носити зброю і ходити, я б уже записалася в українське ополчення». Вона публічно присягнула на вірність україн­ському народу та прямо заявила “братньому” народу, який жадає нашої крові: “В Україні достатньо патріотів, тому я залишаюся воювати в тилу ворога. Вважайте мене військовополоненою”. Незадовго до смерті знову говорила про нашу країну: «У Росії поступово зникає святковий тон. Залишається озлоблення, і вони ненавидітимуть вас страшно за те, що ви пішли іншим шляхом. Путін і “Південний Схід” вигадав через те, що нібито Україна розколеться через олігархів. Не чекайте від Росії ні об’єктивності, ні добра. Вона буде змушена змиритися з вашим існуванням, але підставлятиме ніжку зав­жди і скрізь».

Земля Вам пухом, Валеріє Іллівно!