«Пришел, нагадил, отвалил»

Мало минути понад два місяці для того, щоб українські силовики, журналісти, політики почали називати речі своїми іменами. Замість “зелених чоловічків”, “осіб із неслов’янською зовнішністю” та інших нейтральних термінів російських диверсантів, які заполонили Україну, нарешті почали називати саме диверсантами. У Росії тим часом не приховують, що чи не кожна спецслужба цієї держави має власні диверсійні структури, створені для проведення таємних операцій за кордоном. Можливість ведення підривної діяльності проти інших держав росіяни навіть затвердили на законодавчому рівні.

Центр спеціального призначення

Наймогутнішою російською спецслужбою вважається наступник радянського КДБ — ФСБ (Федеральна служба безпеки). Офіційними завданнями ФСБ визнані “забезпечення безпеки Російської Федерації та її громадян”. Тобто діяти ця спецслужба мала б виключно на теренах Росії. Проте російські законодавці дозволили ФСБ діяти за кордоном “для отримання інформації щодо загрози безпеці Російській Федерації”. Для таємних операцій за кордоном при ФСБ створили Центр спеціального призначення.

У Центр спецпризначення увійшли колишні управління “А” (“Альфа”) та “В” (“Вимпел”). У завдання співробітників цих структур входить, зокрема, “знищення спецоб’єктів на території ворога”. Під виглядом “бійців спротиву” чимало агентів цих підрозділів діяли у Чечні. Спецпризначенці Центру мог­ли, скажімо, щоб налаштувати проти бійців спротиву населення якогось села, переодягнутися в партизанську форму та вирізати цілу родину...

Служба зовнішньої розвідки

Ще одна спецслужба Росії — СЗР (Служба зовнішньої розвідки). Вона підпорядкована особисто президентові. Диверсійним підрозділом СЗР був спецпідрозділ “Заслон”. Завдяки підпорядкуванню особисто президенту Росії диверсанти цього підрозділу отримали змогу діяти за кордоном, не інформуючи про це навіть уряд. За кордоном, як правило, диверсанти “Заслону” діяли під виглядом цивільних осіб. Кілька років тому “Заслон” розформували. Проте замість нього створили новий, ще більш засекречений спецпідрозділ.

«Акваріум»

Цю неофіційну назву ГРУ (Головне розвідуправління) Генштабу збройних сил Росії вперше розголосив у своїх книгах колишній радянський шпигун, а нині емігрант письменник Віктор Суворов. Найбільше російських фахівців диверсійних справ служать у цій армійській структурі. Наприкінці 2003 року при ГРУ створили спецпідрозділи “Схід” і “Захід”, у які набрали лише контрактників — етнічних чеченців. Через відвертий бандитизм, яким прославилися бородані-спецназівці, батальйон “Захід” нещодавно розформували. У 2008 році скоротили до роти батальйон “Схід”. За даними СБУ, саме бійці цього підрозділу активно діяли у Криму та воюють у Слов’янську.

Не такий грізний «Схід», як його малює російська пропаганда

У Росії, завдяки потужній пропаганді, бійців “Сходу” визнають грізними воїнами, від яких ворог тікає, не виказуючи спротиву. Цю легенду поширювали під час російсько-грузинської війни 2008 року. Тодішній командир батальйону “Схід” Сулим Ямадаєв на усіх російських телеканалах розповідав, що грузини тікали в одному спідньому, лише побачивши, як чеченські вояки танцюють лезгинку на вулицях Цхінвалі...

Насправді переформування “Сходу” з батальйону на роту пояснюється тим, що грузини ледь не знищили цей підрозділ чеченських найманців. З трьох рот батальйону залишилася лише одна. Нищівну поразку чеченського батальйону ГРУ визнали незаанґажовані російські видання. У чеченському інтернет-виданні “Кавказький вузол” надрукували розповідь одного з бійців “Сходу”. Вояка зізнався, що далеко не всі бійці цього підрозділу прагнули віддавати життя, захищаючи інтереси Росії. “Відрядження на війну, — розповідав спецпризначенець, — було “добровільно-примусовим”. Нам залишили лише два варіанти: або їхати на війну, або звільнятися. У Чечні сьогодні 80 відсот­ків населення не має роботи. Ось ми і воюємо...”.

Ще один боєць зі “Сходу”, повернувшись з російсько-грузинської війни, зауважив: “Я не можу сказати, ні скільки нас там було, ні точної кількості убитих. Скажу лише одне. З нашої групи вціліла половина. Загинув і командир. Якби вчасно не підійшло підкріплення, грузини нас би усіх знищили”...

Матерям загиблих у Грузії “непереможних” чеченців заборонили розповідати, що їхні сини загинули в Грузії під час воєнних дій. Родичі загиблих і самі не бажали розповідати про “геройську смерть”. “Чеченський народ, — пояснив “Кавказькому вузлу” житель Урус-Мартанівського району Руслан Саїдов, — вважає учасників формувань ГРУ “Схід” і “Захід” зрадниками, а зрадників ніхто не любить”. Чеченець Муса Мовсаров до цього додав: “Я позавчора їздив у Гудермес, де ховали племінника моєї дружини, який служив у батальйоні “Схід” і загинув під Цхінвалі. Коли висловив його матері слова співчуття, вона якось пригнічено зауважила: “Цього б не було, якби він не поїхав, куди не слід. Мало нам було дві війни у себе вдома, то ще й посилають наших юнаків помирати за Росію...”.

Зайди в очах власного народу, бійці “Сходу” стали чи не найвідданішими псами Путіна. Тому бороданів, яким не знайоме слово “співчуття”, відрядили в Україну.

Окрім етнічних чеченських підрозділів, російське ГРУ під час бойових дій активно використовує мілітарні формування так званих козаків. Так званих, тому що в козачі загони приймають і білорусів, і казахів, і найманців з регіонів Росії, де про козацтво ніколи не йшлося. “Отаманам” цих козацьких підрозділів присвоюють офіцерські звання. До кожного загону долучають кількох професійних армійських спецпризначенців.

Перші козачі загони ГРУ створили під час війн в Абхазії та Чечні. “Цінність цих загонів, — розмірковував один із керівників ГРУ, — полягає в тому, що вони діють неординарними навіть для спецназу ГРУ методами та будь-яким шляхом виконують поставлені завдання”. Якщо перекласти ці похвали з диверсійного сленгу на нормальну мову, “козаки” готові різати навіть дітей і жінок. На що погодиться не кожен армійський спецназівець.

Антитерористичний центр

20 червня 2000 року країни-учасниці СНД для координації діяльності своїх спецслужб створили Антитерористичний центр (АТЦ) СНД. Зі самого початку було зрозуміло, що ця структура буде підконтрольною російським спецслужбам. Адже штаб-квартиру АТЦ відкрили в Москві, а керівником центру призначили першого заступника директора ФСБ Росії Бориса Мильникова. Росія взяла на себе й левову частку фінансування АТЦ.

Головним завданням АТЦ протягом останніх років, визнають російські політики, став захист тоталітарних режимів на пострадянському просторі від “кольорових революцій”. 12 травня 2005 року, виступаючи перед депутатами Держдуми Росії, директор ФСБ Микола Патрушев заявив, що співробітники АТЦ викрили заколот проти Лукашенка, який буцімто готувала білоруська опозиція та її західні партнери. Таким чином росіяни вперше офіційно визнали, що їхні спецслужби втручаються в політичне життя інших держав.

Пізніше керівництво АТЦ вже й не приховувало, що ця структура створена саме для боротьби з “кольоровим революціями”. У 2007 році про це відкрито заявив керівник науково-консультативного центру АТЦ Віктор Петрищев. Учасникам конференції з питань боротьби з тероризмом, яку проводив АТЦ, показали секретні відеозйомки про революційні рухи у різних країнах — від Сербії до Киргизстану. Ці революції, заявив Петрищев, слід вчитися придушувати під час оперативно-тактичних навчань під егідою АТЦ.

Для навчання диверсантів з інших спецслужб Росії при АТЦ створили координаційно-оперативний відділ. Його інструктори мають готувати диверсантів для дії в умовах, притаманних країні, в яку планують заслати агентів. Диверсантів АТЦ, не приховує керівництво цієї структури, готують діяти не лише на теренах пострадянських країн, а й в інших куточках світу.