Квіти, що надихають та об'єднують: у колекції Валентини Курочкіної з Одещини є понад тисяча сортів півоній

І практично з середини весни й до початку першого місяця літа у світлу пору доби пасажири милуються розкішною оранжереєю просто неба. Велика клумба біля будинку Валентини Курочкіної буяє розмаїттям кольорів якраз перед залізничними коліями. Щороку тут у квітні розцвітають сотні сортів ірисів, потім вони передають естафету півоніям. Щоправда, цьогоріч через аномально теплу весну і нестачу вологи у рослин збився біологічний годинник.

«Цвітіння розпочалося на три тижні раніше, ніж зазвичай, — говорить Валентина Курочкіна. —  Однак рясним воно не було — квітконосів на стеблах виявилося набагато менше, ніж минулоріч. На деяких півоніях замість пишних квіток — пелюстки в один рядок. Тому нинішнього сезону вони більше схожі на ромашки. Але я все одно радію і тішусь їхнім цвітом».

На одній клумбі - понад тисячу сортів

Квітами моя співрозмовниця захопилась приблизно п’ятнадцять років тому. Розпочинала з лілій, хризантем та ірисів. Трохи згодом на присадибній ділянці пані Валентини оселились і півонії, що з кожним роком завойовували все більше місця у її серці та квітнику. Нині у її колекції приблизно 1100 сортів цих популярних квітів.

«Кущ із малиново-бузковими квітами — сорт півонії Моральд, ніжно-рожевими — Лора, білими махровими — Рінзі, — господиня проводить екскурсію квітником. — А тут у мене цвіте темно-рожевий Кобзар, махровий кремовий з біло-рожевими тонами — дуже модний сорт Загадка Херсонесу».

Питаю пані Валентину, як їй вдається запам’ятати стільки назв. Вона відповідає, що маркує кожен кущ. Окрім того, має зошит, у якому розробила план насаджень колекції з позначенням усіх сортів. Аби запозичувати досвід і здобувати нові знання, квітникарка їздить на виставки. По сорти іноземної селекції — у закордонні подорожі.

Зокрема, недавно Валентина Іванівна повернулась із Франції, де разом з кількома десятками інших українських квітникарок побувала в розпліднику півоній «Рив'єра». Щоправда, цього разу нічого звідти не привезла — як виявилось, всі представлені у розпліднику сорти вже ростуть у неї вдома. Зате, розповідає одеситка, у поїздці вона отримала величезний заряд позитивних емоцій.

«Ми переконались, що у Франції до українців ставляться з повагою, — каже Валентина Курочкіна. — На нашу делегацію у вишиванках зачудовано дивились у Парижі і Версалі. Французи робили нашим жінкам компліменти, просили фото на згадку. А дехто з прохожих просто вигукував: «Україна!». І ми відповідали хором: «Понад усе!». І на душі від цього ставало тепло!

На клумбі найбільше сортів — українських

У колекції Валентини Курочкіної — трав’янисті та деревоподібні півонії, а також сорти нового покоління — гібриди. Сорти вітчизняної селекції на її розкішній клумбі посідають особливе місце. І чи не найбільше тут росте півоній авторства українського вченого Василя Горобця, провідного наукового співробітника Національного ботанічного саду імені М. Гришка.

«Ось сорт Бенефіс раннього терміну цвітіння з махровими квітами кармінно-вишневого кольору, Ювілей Києва малиново-бордовий, ніжно-рожева Либідь, — показує пані Валентина. — А тут я посадила півонії сорту Світлана, який Василь Горобець присвятив дружині. Він пізнього терміну цвітіння, яскраво-рожевого кольору. Бутони спочатку повільно розпускаються, мабуть, цілий тиждень. А потім квітка збільшується просто на очах».

Пані Валентина зібрала майже всі 30 сортів, виведених Василем Горобцем. І 50 — селекції Анатолія Скакодуба та його доньки Лариси. Також є і сорти інших селекціонерів — Михайла Акімова, Надії Краснової, французької, астрійської селекції. Квітникарка каже, що дуже хоче зберегти для наступних поколінь це безцінне надбання.

Першого року не зацвіте

Півонію Валентина Курочкіна називає квіткою терплячих. Пояснює, що лише третього або четвертого року ці квіти сповна проявляють свою красу. І тільки після цього їх можна ділити, залишивши на кущі дві або три бруньки. Висаджують від середини серпня до кінця вересня. Головне — правильно вибрати місце. Цій рослині не до вподоби заболочені місця, де ґрунтові води підходять ближче, ніж на один метр. Найкраще вони ростуть на суглинках. Ділянка має добре провітрюватися. На палючому сонці квіти можуть вигорати, найкраще їх садити в напівтіні.

«Для садіння кущів півоній викопайте ями 50−70 сантиметрів завглибшки і 60−70 завширшки, — радить пані Валентина. — Верхній шар землі відкладіть, на дно засипте дренаж — дрібні камінці, щебінь або керамзит. Яму наповніть сумішшю з компосту, перегною та додайте 200 грамів нітроамофоски, 200 грамів суперфосфату натрію й попелу. Потім засипте туди верхній шар ґрунту. Не заглиблюйте корені у землю, від поверхні не нижче 3−5 сантиметрів, бо півонія не буде цвісти — нарощуватиме лише зелену масу. Після садіння під кожен кущ вилийте по відру води».

За словами моєї співрозмовниці, бажано першого року не давати півонії цвісти, аби активізувати ріст коренів та закладання нових бруньок. Якщо кущ під час садіння правильно розділили, із двома-чотирма бруньками, то повноцінне цвітіння зазвичай настає другого або третього року. У період бутонізації рослини потребують щедрого поливання. Восени після перших заморозків стебла треба зрізати. Накривати на зиму рослини не варто— вони витримують морози до 40 градусів.

Квітникарки збирали гроші на ЗСУ

Валентину Курочкіну я застала вдома якраз напередодні чергової подорожі. Невтомна мандрівниця збиралась на виставку півоній, яка в перших числах червня ось уже кілька років проходить в Івано-Франківську. Попередньо жінка вже відправила туди поштою 30 сортів квітів з власного саду. А коли поверталась, прислала мені звідти багато світлин. І захоплені відгуки.

«Виставка зібрала майже два десятки учасників з усієї України — Полтавщини, Київщини, Дніпра і навіть Харкова, — згадує Валентина Курочкіна. — Чимало людей з різних регіонів приїжджали помилуватися красою півоній. А який у залі стояв аромат! Соцмережі просто вибухнули яскравими світлинами та відео з виставки. Вкотре переконуюсь — у такий важкий час людям потрібна емоційна підтримка та перезавантаження. А наші півонії справді надихають та об'єднують. До того ж на виставці ми теж збирали гроші на ЗСУ. Вхід був вільним, за донат, продавали букети. За кілька днів вдалось зібрати понад 120 тисяч гривень».

Автор: Людмила Приймачук