«Свою першу роботу я зробив на бабусиному килимі»

Що, зазвичай, люди роблять зі старими килимами? Звісно, викидають на смітник. А от тернополянин Рустам Давлетов вдихає життя у старі килими і перетворює їх у… величезні картини. Саме ці неймовірні «полотна» і дали можливість Рустаму Давлетову відкрити унікальну виставку «Килимові сни» у Тернопільському обласному художньому музеї.

Тернополянин Рустам Давлетов за освітою економіст. Свою роботу у банку з «сухими цифрами» переплітав з мистецтвом. Захопився аерографією — розписував ноутбуки друзям і мобільні телефони. Потім почав займатися інтер'єрною аерографією.

— 2012 року я вперше взяв пензель до рук і спробував олійними фарбами намалювати картину, — розповів журналістці «ВЗ» пан Рустам. — І від цього старту пішло-поїхало. За два роки написав близько 40 картин. Через два роки, а саме 24 вересня 2014-го, рівно 10 років тому я відкрив персональну виставку у Художньому музеї, у залах якого сьогодні виставлено мої роботи. Я — художник за покликанням, а не за фахом.

— А коли зробили свій перший килим?

— Це було 2022 року, коли почалася велика війна. Я переглядав якісь ролики у соцмережах, побачив роботу хлопця, здається він був з Канади. Цей хлопчина балончиком розмальовував килими. Зацікавився цією технікою, але оскільки я займався аерографією, то вирішив використати свої навички і вміння техніки нанесення фарб. У коридорі лежав старий бабусин килим, який треба було винести на смітник, але вже тепер я розумію, що килим «чекав» свого оновлення. І я вирішив спробувати на ньому написати картину. Розгорнув, почистив і наніс малюнок. Сам був здивований, як гарно все вийшло. Моя перша картина «Українка» на старому бабусиному килимі - з вінком, коралями. Над цією роботою працював майже місяць. Коли побачив результат, у мене з’явилося бажання продовжувати працювати у цій техніці.

— Спочатку малюєте ескіз?

— Для контурів використовую крейду. На сьогодні у моєму доробку вісім сюжетних килимів. Але на виставці представлено — сім. Одна робота поїхала у Бельгію — гроші від продажу цього килима, а це було в еквіваленті майже 15 тисяч гривень, пішли на потреби українських захисників.

— То ви тепер купуєте старі килими?

— Ой, коли дав оголошення, люди залюбки погодилися продати за невеликі гроші. Два килими мені подарували. А ще мені передають тубуси від патронів. Я їх розписую. Дуже люблю малювати, проводжу майстер-класи з арттерапії для військових, які проходять реабілітацію після поранення. У мене багато знайомих захисників. Військовий Олександр, до прикладу, який займається волонтерською діяльністю, привозить тубуси, а я аерографом розписую їх. Потім ці речі волонтери продають на аукціонах. Виручені кошти йдуть на ЗСУ. А недавно Олександр привіз з Харківщини кілька килимів. Я навіть просив, щоб привезли пошкоджений килим, може, й частково спалений, щоб його стилізувати до реалій страшної війни. Наразі це лише мої ідеї.

— Пане Рустаме, ви гарно розмовляєте українською, хоча ім'я і прізвище не українське. Де ви народилися?

— Мій батько — з Казахстану, мама — українка. Тато служив в армії, мама вчилася у Львові, і вони познайомилися у вашому гарному місті. Покохали одне одного, і батько після демобілізації залишився у Тернополі. Тепер тато українською спілкується вільно, навіть співає українські пісні. Я народився у Тернополі. Хоча й вчився у російській школі, в інституті повністю перейшов на українську…