«15 років тут живу. Встав на ноги, і мені сказали: «Молодець! Тепер йди на вулицю»

Львівський геріатричний пансіонат, де проживають літні люди, потрапив в епіцентр скандалу. Нова директорка закладу виселяє мешканців. Двох осіб уже виселили… Один з них — 53-річний Юрій Альошин. Чоловік має 1 групу інвалідності пожиттєво. У пансіонаті проживав 15 років. Власного житла не має. Про долю ще одного чоловіка, якого виселили, я не дізналася, але в перший день він спав на вулиці в альтанці, персонал бачив.
Журналістка «ВЗ» розбиралася, що насправді там відбувається? Чи не поклав око хтось на привабливу земельну ділянку, яка належить пансіонату?

«Те, що я тут бачу, не дай Боже нікому»

Я навідалась у пансіонат саме того дня, коли туди приїхала з перевіркою робоча група Львівської обласної ради (пансіонат для літніх людей — комунальний заклад ЛОР). Голова робочої групи ЛОР — заступник начальника управління майном спільної власності Ігор Титла. Ініціював створення такої комісії Представник уповноваженого Верховної Ради з прав людини у Львівській області Тарас Подвірний.

… З самого ранку біля входу до пансіонату людно. Деякі підопічні вийшли на прогулянку, серед яких літні люди на інвалідних візках. Помічаю в.о. директора Львівського геріатричного пансіонату Етері Пасеку. Спілкувалась з пані Етері у 2021 році, тоді вона очолювала Львівський міський соціальний жіночий притулок (у ньому перебувають жінки, які потерпають від домашнього насильства).

Пані Етері охоче йде на контакт, дозволяє спілкуватися з підопічними, робити фото.

Розпитую директорку про її призначення та про скандал, який розгорівся з виселенням підопічних.

— Я подала резюме, пройшла усі комісії. Працюю тут уже пів року. Роботою попереднього директора незадоволена, — каже Етері Пасека. — З ним особисто незнайома. Знаю, що у лютому був лист від підопічних до Уповноваженого з прав людини, у березні була перевірка. Директора звільнили.

З Альошиним спершу проводили профілактичну розмову. Приходив дільничний, з ним розмовляв. Яке він має право бити людей? Він і мені погрожує, каже, що я додому не доїду… У пансіонаті є 6−8 осіб, які «не просихають», дебоширять. Я вважаю, що люди, які порушують внутрішній розпорядок, мають дітей, квартири, не повинні тут жити. Альошин має майно, працює. Працівники реабілітаційного центру для алко та наркозалежних «Назарет» погодились нам допомогти, з двома підопічними уже працюють. Роблю усе можливе, щоб допомогти, але якщо людина сама не хоче, нічого не можу зробити.

— А якщо діти не погодяться забрати батьків. Бувають різні життєві обставини. Все одно будете людей виселяти?

— Діти до них приходять… А за документами вони (підопічні. — Авт.) — одинокі. Забирають пенсію. Коли помирають батьки, просять дати їм свідоцтво про смерть. Так не має бути. Те, що я тут бачу, не дай Боже нікому… Це біль.

— Ви звільнили також працівників, за що?

— Я нікого не звільняла. Вони написали заяву за власним бажанням. Ті, хто пішов «по статті», крали у підопічних, у мене є фотодокази. Вони, щоб мене підставити, не давали людям масло, хоча масло було… Я написала заяву до поліції.

За шість місяців мого перебування на посаді близько 10 млн грн бюджетних коштів зекономлено. Замовляємо для людей готову їжу (кейтеринг). У пансіонаті - чотириразове харчування. Були нюанси, одним подобається такий хліб, іншим — такий… Слухаємо побажання і нам готують те, що людям подобається.

— Думки волонтерів розділилися. Є такі, що вас хвалять, інші вкрай незадоволені вашою роботою.

— Нам дуже багато волонтерів допомагає. Хто пише про мене «рейдерство і так далі…», звертатимусь до суду.

— Кажуть, хтось поклав око на землю навколо пансіонату?

— Можу з гордістю сказати, що до грудня-січня 2024 року буде вся документація на землю — на 14 гектарів. 35 років не було жодних документів! Поки я тут, ніхто нічого не вкраде, навіть патичка не винесуть. (Волонтери мені розповідали, коли пансіонат збудували, то тут було 19 гектарів землі. У ньому проживало близько тисячі осіб. Було власне господарство та виробництво (підопічні виготовляли, зокрема, коробки). А тепер такого немає, люди нудяться, не мають чим зайнятися. — Авт.).

Коли розпитую у керівництва, чи можна у кімнатах встановлювати пральні машинки (у Юрія Альошина у кімнаті стояла пралка), заступник директора департаменту соціального захисту ОВА Тетяна Крут каже:

— Це — заклад стаціонарного догляду, а не підтриманого проживання. У закладах підтриманого проживання люди мають право на самообслуговування. Тут перебувають на стаціонарі і усі необхідні послуги їм надаються працівниками установи. У пансіонаті є проблема з кадрами. На сьогодні є потреба у 40 вакансіях! У зв’язку із тим, що низька заробітна плата, люди не охоче йдуть (в середньому — це 11 тисяч грн на місяць). Бракує молодшого санітарного персоналу, соціальних та медичних працівників.

— Чи є у пансіонаті вільні місця?

— Вільні місця є, але ми наразі нікого не приймаємо, — продовжує розмову Етері Пасека. — Прийняли лише сьогодні одну людину, і все. Тимчасові обмеження у зв’язку з тим, що я зараз перевожу лежачих людей на стаціонарний догляд у новий корпус (там є 87 місць). Це буде як стаціонарна лікарня (Реконструкцію у цьому корпусі, часів срср, провели ще у 2018 році, але його так і не запустили. — Авт.).

— Скільки зараз проживає людей?

— 292 особи (згідно із положенням є 400 місць). 70 лежачих.

«Намагався встати на ноги. І встав на свою голову…»

Тим часом Юрій Альошин, сидячи на лавці у дворі пансіонату, розповідає журналістам свою історію:

— Я декілька років займався реабілітацією, намагався встати на ноги. І встав на свою голову… (Я дізналась у волонтерів, що Юрій — колишній наркозалежний, але зміг хворобу побороти. Вживав наркотики десять років, потім у нього стався інсульт. Уже 15 років не вживає наркотиків. Навіть почав займатися спортом — фехтуванням на візках. Багато тренувався, їздив на змагання, має титули. — Авт.).

Коли я поступав сюди, у мене була власна квартира, — каже Юрій. — З дружиною був розлучений. Мені потрібна була реабілітація, а на це потрібні чималі кошти. Домовився з колишньою дружиною, що переписую квартиру на неї, а вона буде фінансово допомагати мені вирішувати питання зі здоров’ям. У 2012 році я переоформив у нотаріуса квартиру на неї. 15 років живу тут. Встав на ноги, і мені сказали: «Молодець! А тепер йди на вулицю».

Юрій розповів, що п’ять років був лежачим. Навіть на візку не міг сидіти. У 2008 році отримав 1 групу інвалідності довічно. Мав декілька операцій. За чоловіком доглядала сестра. Але у неї своя сім'я (жила в іншому районі міста), тож просила сусідів, щоб вони два-три рази на день підігрівали для брата їжу. Це не могло тривати довго, тому було ухвалене рішення у 2008 році влаштувати Юрія у пансіонат. У 2016 році чоловік захворів на рак горла. Лікувався. Після цього продовжив реабілітацію. І це дало результат: у 2019 році встав на ноги. Спочатку долав відстань до їдальні, потім почав ходити до магазину — 300−400 метрів. Так, потрохи почав ходити.

— Де зараз живете?

— Наразі друг прихистив. У друга однокімнатна квартира, власне життя. Звичайно, це тимчасово. Сподіваюсь, це питання вирішиться, бо мені немає де жити (У мене є витяг з реєстру прав нерухомості, Юрій Альошин не має права власності на житло. — Авт.).

Так, зараз можу все робити сам, ходити по продукти, помитися… Є робота, працюю в обміні валют. А якщо завтра не зможу все це робити? Дивіться на мої ноги (мають темні плями. — Авт). Лікар сказала, що 70−80% свого часу щодня маю бути на інвалідному візку. Через те, що судини нормально не працюють, кров не циркулює так, як треба, йде навантаження на ноги…

Виселення відбулось на підставі якогось папірця, незавіреного. Директор пансіонату прийшла, дала мені папірець, без дати, без вихідного номеру і сказала: «До побачення!». Я запитав: «На якій підставі?». «Комісія вирішила», — відповіла.

— Вам закидають, що ображаєте підопічних, навіть їх б'єте…

— Я ходжу — усіх б’ю, — іронізує Юрій. — П'яний, не просихаю… А ще я наркоман, до речі.

— Скільки разів я тебе бив? — звертається до мешканця пансіонату, який сидить на лавці поруч.

— Жодного, — відповідає чоловік.

Дихати немає чим, в очах аж пече — такий сморід…

Комісія оглядає кімнату, де жив Юрій. Він ще не забрав звідти усі речі (ремонт у кімнаті він робив за власні кошти). Я в той час запитую у сусідів, чи мали конфлікти з чоловіком?

— Не було! — сухо відповідає пан Микола. Сусід — небагатослівний. Інший сусід каже: «Він трішки грубуватий, ставить себе вище за інших, але щоб когось бив, такого не було». Не помічав нічого подібного і пан Віктор, який також живе на другому поверсі (кімната — поруч).

Розпитую Юрія про його сина.

— Ми розлучились з дружиною, коли сину було 6 років. Зараз йому 27. Давно живе за кордоном, має свою родину. Він має серйозні підстави на мене ображатися, повірте. Але третина пансіонату має дітей, і що?

Комісія підіймається на четвертий поверх, де живуть важкохворі (лежачі люди). Дихати немає чим, в очах аж пече — такий сморід… Я долаю пів коридору, далі йти не можу. Все, як у тумані…

— Пані Етері, тут неможливо знаходитися! — Очі роз'їдає, — кажу і вже йду назад до виходу.

— Де? В останній кімнаті? — перепитує.

— Усюди!

— Тут нічого не зробиш — вони пісяють під себе. Міняємо памперси. Тут такі хворі …

Фотографу стало погано, дихає на сходах біля вікна свіжим повітрям. Волонтерка Анастасія Рибак, яка багато років опікується пансіонатом, пояснює:

— Якщо людина довший час лежить на одному боці, з’являються пролежні (гнійні рани). Людям потрібні спеціальні матраци (ми їх такими матрацами забезпечували, але їх бракує…). Раніше була проблема з підгузками, її ніби вирішили… Обласна рада виділила кошти. Ми билися за це роками! Якщо їм зараз бракує підгузників, то запитання, чому?

… Жінки на першому поверсі розкладають обіди, які привезли у пансіонат у термобоксах. Кажуть, зараз їжа набагато смачніша. У меню: щавлевий борщ, ячмінна каша, печінкове суфле з підливою. І салат — варена морква з горошком.

Розпитую жінок про скандал із виселенням, чи щось про це знають? Медсестра пані Соломія розповідає, що мала конфлікт з Альошиним (писала навіть на нього доповідну). Увірвався у медпункт, в той час медсестра якраз здавала зміну, переодягалася, кричав, чому йому о восьмій годині не дали вечері? Хоча знає, що вечеря о сьомій годині. Був напідпитку.

— Але, щоб когось бив, не бачила, — додає пані Соломія.

У залі уже зібралася комісія. Запитують у Юрія Альошина про те, хто і коли йому повідомив про виселення? Каже, мав розмову біля ліфта з психологинею. Члени комісії вивчають документи. Директорка вкотре наголошує, що Альошин б'є людей, порушує правила внутрішнього розпорядку (На запитання, чому не здавав речі до пральні пансіонату, а встановив у кімнаті пральну машинку, чоловік відповів, що після прання у загальній пральні, деякі речі були розірвані. Встановити пралку у кімнаті йому дозволив попередній директор. Є пральні машини і в інших кімнатах. — Авт.).

Директорка також розповіла, що у перший тиждень своєї роботи стала свідком, як Альошин вимагав у літнього чоловіка повернути йому борг — 100 грн (гроші позичив три роки тому). У чоловіка була розірвана сорочка…

Обурювався агресивною поведінкою чоловіка і священник, який служить у пансіонаті. Альошин і йому погрожував, замахувався на нього. А потім вдарив чоловіка, який його захищав. Священник говорив доволі емоційно…

Представник уповноваженого Верховної Ради з прав людини у Львівській області Тарас Подвірний зазначив, що члени комісії проаналізують документи щодо виселення і до 7 листопада — проведуть засідання комісії, де ухвалять відповідні рішення.

Наостанок я поспілкувалась з працівниками пансіонату, які змушені були піти з роботи — через тиск нового керівництва закладу. Люди живуть у двоповерховому гуртожитку, який знаходиться поруч із пансіонатом. Їх з гуртожитку також хочуть виселити.

Пані Ганна каже, що працювала у пансіонаті з 1989 року. Жінці - 70. Нова директорка була незадоволена її роботою, мовляв, погано прибирає. Жінка, своє чергою, скаржиться на брак миючих засобів та недостатню кількість працівників у пансіонаті… А також каже, що за ту саму роботу платять різні зарплати: хтось має 7 тисяч грн, інші - 9 тисяч грн.

Люди розповідають, що стоять у черзі на житло у міській раді. Але ніхто з них квартир так і не отримав. Хоча у пансіонат поступають люди, у яких є нерухомість і немає родичів. «Куди це житло дівається після їхньої смерті?» — риторично запитують.

Утримання підопічних обходиться у 14 тисяч грн на місяць. 75% коштів мешканці пансіонату платять зі своєї пенсії. 25% пенсії мають отримувати на руки. В Івано-Франківську, у подібному закладі, є людина, яка за ці гроші купує те, що люди просять. Чеки приклеюють у спеціальний журнал.

Звільнені працівники львівського пансіонату найняли адвоката, будуть позиватися до суду…