У пам’ять про сина майже два мільйони гривень дали на шкільний стадіон
Після загибелі старшого лейтенанта Ростислава Бальзана його батьки продовжують допомагати ЗСУ
Героям ставлять різні пам’ятники. Із бронзи, каменю… Їх вшановують фільмами, книгами, спортивними меморіалами. На згадку про героїв садять алеї, малюють мурали, складають пісні, їхніми іменами називають вулиці, навчальні заклади. Жителі Нового Роздолу Любомира Несторівна і Михайло Анатолійович Бальзани пам’ять свого єдиного сина — 22-річного Ростислава, старшого лейтенанта ЗСУ, командира танкового взводу — увічнили досить незвично: футбольним кортом зі штучним покриттям. Його споруджено на території Новороздільської СШ № 3 ім. Андрія Гергерта, де навчався Ростик, і де донині викладає англійську його мати. На будівництво цього об'єкта батьки загиблого воїна передали власні 1 млн 900 грн.
— Ця ідея нам із чоловіком спала на думку спонтанно, — розповідає автору цих рядків пані Любомира. — Хотілося зробити щось світле у пам’ять про сина. Ростик займався футболом, потім захопився дзюдо, був пластуном у курені «Морські котики». Усе це посприяло тому, що він виріс у нас мужнім, сильним. А ми таким своїм вчинком хотіли прислужитися розвитку теперішнього і майбутніх поколінь. Бо нам тепер нема про кого дбати. Ростик був у нас єдиним сином, не залишив нам ні внуків, ні невістки… А гроші, які виплатили по смерті сина, для нас не більше, ніж папір. Бо ми втратили безцінне…
Після школи Ростислав Бальзан вступив до Академії сухопутних військ ім. Петра Сагайдачного. Після її закінчення обіймав посаду командира танкового взводу 17-ї окремої танкової Криворізької бригади імені Констянтина Пестушка. Воював з перших днів повномасштабного російського вторгнення. Бої були вкрай важкими. Його підрозділ вороги обстрілювали з усього, чим тільки можна було, — ударів завдавали ворожа авіація, артилерія, міномети. Ростик загинув 27 березня минулого року поблизу населеного пункту Новотошківське на Луганщині. За виявлену мужність і самовіддані дії президент нагородив героя орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Мати-педагог тепло згадує про сина:
— З нашим Ростиком можна було про все поговорити. Часом був різкуватим (не з нами, батьками), але завжди — щирим і справедливим. Це була його визначальна риса. У всьому і всюди шукав правду.
Сім'я Бальзанів завжди різними способами допомагала українській армії. Допомагає і далі - у пам’ять про сина. Батьки полеглого героя не хочуть розповідати про це, бояться, щоб це не виглядало як показуха. Але ми знаємо: на фронт купили машину, дали кошти на ще одну. Пан Михайло волонтерить.
Нещодавно на спортмайданчику ім. Ростислава Бальзана відбувся перший футбольний турнір серед школярів. На змагання прийшли і батьки. Любомира Несторівна щодня іде попри іменний стадіончик на роботу і, здається, немовби спілкується зі своїм сином-героєм…
— Коли Ростик був на фронті, знав, що дуже переживаємо за нього, не знаходимо собі місця, не можемо ні їсти, ні спати, — каже мати воїна. — Щоб якось відволіклися, завжди казав нам: «Щось робіть!». От ми і робимо. Продовжуємо працювати на Перемогу.
