«Наші воїни воюють за Український Всесвіт. Якби не воювали — у нас уже співали б „подмосковниє вєчєра“…»

Якби повернути стрілки часу назад і попросити ще раз ступити на поріг бережанського замку Івана Мазепу, Івана Франка, Симона Петлюру, Дмитра Вітовського, Богдана Лепкого, Соломію Крушельницьку, батька режисера Леся Курбаса, або ж королів, імператорів, герцогів, графів, генералів, опришків, поетів, художників та інших знаменитостей, які колись мешкали-гостювали, надихалися у цих стінах, вони ахнули б від побаченого. Кількаметрові мури цієї, на жаль, напівзруйнованої твердині, де колись збиралася знать, знову наповнено життям, у них пульсує енергія. Разом з міфічними привидами, про які ходять легенди, тут витає дух високого сучасного мистецтва. Саме так можна охарактеризувати відкриту у замку надзвичайно атмосферну виставку «Український космос», на якій представив свої «галактичні» твори знанийдалеко за межами нашої країни художник з берегів Золотої Липи Олег Шупляк.

Наш космос починається з рідної домівки

Архаїчно рипучими дерев’яними сходами піднімаємося на другий поверх, у колишні покої Потоцьких-Синявських. Старий тесаний камінь дає приємну прохолоду у літню спеку. І дає змогу під заворожливу мелодію і приглушене світло подумки повернутися у прадавню минувшину. А заодно подумати про час теперішній, а ще — зазирнути майбутнє. Власне, про цей зв’язок — Часу, Людини і Природи — і розповідають понад вісім десятків живописних, скульптурних, графічних робіт митця, а на додачу — 30-хвилинна купольна програма, створена командою Planetarium Noosphere для Дніпровського планетарію за мотивами творів митця.

Від експозиції годі відірвати очей, воназаворожує, електризує, змушує затриматися як старших, так і зовсім юних. Кожен прочитує її по-своєму. Ось керамічні фігурки, що так нагадують-перегукуються із артефактами наших пращурів-трипільців. У кожній — прихований і такий явний, зрозумілий смисл.

А ось приголомшливий живопис: на уявних стропах підвішена до неба українська хата-колиска-маятник у мальвах нагадує, що всі ми вийшли із рідної домівки у світ далекий і широкий, і що зв’язок з нею, малою і великою Батьківщиною — безперервний. Тут же: стилізована під вишивку формула ДНК, що символізує генокод української нації. І малюк-космонавт, що з'єднаний пуповиною-фалом із Україною. Ці живописні полотна Олега Шупляка лягли в основу пам’ятнихмонет Нацбанку, одну з яких — приурочену до 30-річчя Незалежності, визнано найкращою у світі!Можна цим раритетом тут же помилуватися.

«Від цієї краси у мене аж мурахи по шкірі! Дух перехоплює!» — так на роботи художника відреагувала Ольга Лаєвська із Харкова. «Вітаю пана Олега, глядач зачарований його творіннями, зв’язком земного і вселенського!» — каже Михайло Адамович з Івано-Франківська. «Шкода, що ваша виставка тільки до осені - хотіла привезти на неї своїх учнів», — додає Лілія Смілянець, вчителька із Хмельниччини.

Більше про ідеологію «космічної» експозиції у Бережанському замку говоримо із самим Олегом Шупляком.

«Мене заворожив подив трипільців…»

— Який зміст ви вкладаєте у поняття «український космос»?

— Український космос — це всі ми з вами! І наші предки, і наші нащадки! Це наша культура, історія від самого початку — від Трипілля, від Скіфії, від збручанських ідолів, від тисячолітніх кам’яних стел, знайдених у наших степах. Це все є сучасною державою Україною, яка поєднує в собі оці всі давні культури разом — хто б там що не казав, як би не заперечував. Я спеціально у своїй творчості звернувся до трипільської тематики (розписи, ціла серія скульптур), щоб показати оцю тяглість, спорідненість. Наші плодючі чорноземи, сприятливі географічні умови, помірний клімат теж формували оцю нашу традиційну хліборобську (і не тільки) українську культуру у широкому розумінні цього слова.

— Чим важливе для наших сучасників оце звертання у минуле, у сиву давнину, оцей екскурс в глибоку історію?

— У такі буремні, як нині, часи знову і знову ми згадуємо про свої витоки: хто ми, звідки, для чого? Коли в черговий раз варвари-дикуни хочуть знищити цивілізацію, як це вже не раз було в історії, ми знову звертаємося до наших першоджерел. Це наповнює нас духом непереможності, нездоланності. Не вони, варвари, створювали цю цивілізацію, і не їм нас перемогти. Вони — сила кочова, руйнівна, а ми тут були і будемо. Тисячі років існували. Усвідомлення цього важливе для нас особливо зараз, коли іде війна з ворогом.

— Якось ви сказали, що коли вперше побачили трипільські фігурки, були вражені здивованими очима зображених у них людей…

— Так, мене приголомшив цей їхній подив. Наші предки п’ять-шість тисяч років тому, так само, як і ми зараз, з містичним трепетом дивилися на зоряне небо. У них виникали такі ж думки, як і у нас з вами — про сенс свого існування, про велику таїну світобудови. Мене вразило, як мінімальними виражальними засобами у своїх керамічнихскульптурах наші попередники зуміли передати, власне, подив. Оцей подив я вважаю однією з найкращих рис людини розумної. Це коли людина вміє дивуватися навколишньому світу, його різноманіттю — сонцю, небу, хмарам, воді, повітрю, дощу, довколишній природі, всім, що оточує у будь-яку пору року, всім, що створено Богом і Природою. Життя не вистачить, щоб дивуватися всьому, що нас оточує. Це й відрізняє нас, цивілізованих людей, від варварів, які тільки думають, як нажертися, захопити чуже.

Люди, які жили на наших землях до нас, були самодостатніми. У багатьох знайдених трипільських статуетках ми бачимо їхні голови, звернуті вгору. Як художник, я розумію, що вони думали про високе, а не тільки про земне.

Крім усього, оці антропоморфні їхні розписи на кераміці дуже модерні. Досконала стилістика! Ці роботи трипільців можна брати на виставку сучасного мистецтва — і їх сприймуть як органічне. П’ять-шість тисяч тому за своїм естетичним сприйняттям світу люди не відрізнялися від нас, а де в чому — перевершували. Це мене дивує і захоплює. Тому я у своїй творчості звернувся до Трипілля. Це свого роду Ренесанс! Як свого часу майстри часів Відродження звернулися до античності, я звернувся до трипільської культури. А чому б ні? Чому б нам не звертися до своїх витоків, а не до грецької міфології, коли у нас буквально під ногами лежить багато-багатотисячна історія?

— Мене дуже вразила одна з ваших скульптурних робіт — «Святовит», яку було створено за мотивами знайденої у річці Збруч під Гусятином кам’яної статуї наших попередників…

— Це вже зовсім інша епоха, набагато пізніша після трипільської! Але знову ж таки — це історія нашої землі! Ця робота відображає інший світ наших предків, інші вірування, світогляд. Але це був наш, автентичний, самобутній, а не запозичений шлях розвитку від початку цивілізації. І нам треба звертися до тих першоджерел, показувати їх сучасникам.

У мене на виставці є цікава скульптурка: трипільський амулетик віком п’ять тисяч років, який було знайдено у печері Вертебі, що у колишньому Борщівському районі на моїй рідній Тернопільщині. У цій скульптурі поєднано голову бика і фігуру жінки. Тобто в одній формі два начала: чоловіче і жіноче. Я вважаю, цю фігурку першим твором-двовзором в історії світового мистецтва. Вже тоді якийсь мій далекий предок — маю право так вважати, бо живу на цій землі - створив цей шедевр: поєднав дві суті в одному. У трипільців було два культи: бика — чоловіче начало, і культ Великої богині родючості. Прадавньому майстру вдалося це сумістити.

— Яка глибока філософія…

— Всюди у творах наших попередників простежується глибочезна філософія. Такі стреси, які ми з вами переживаємо зараз, спонукають нас по-новому глянути на себе. І відкинути оту меншовартість, яку нам насаджують недруги. Весь світ нині захоплюється Україною — бо ми не тільки мирні хлібороби. У складні часи ми проявляємо іншу свою рису — наші хлопці і дівчата стають відважними воїнами, героями. Ця риса дуже не подобається нашим ворогам, але ми такими були, є і будемо!

— «Трипільська» тема — це лише частина вашої виставки…

— Мій живопис майже повністю присвячено темі Українського Космосу, народній астрономії. Наші люди вивчали зорі - щоб вижити. Вони змушені були знати астрономічний календар, бо хлібороб має знати, коли посадити і коли зібрати урожай. Від цього напряму залежало існування його роду, племені і народу загалом. Тому дуже цікавилися зоряним небом. Відповідно переносили своє земне життя на нього, по-своєму називали сузір'я. Наприклад, пояс Оріона, скалькований з грецької міфології, у наших предків називався Плугом. Була у них і Пасіка, Малий Віз, Великий Віз, Чумацький Шлях. Мало який народ може похвалитися своїм автентичним світоглядом. І космогонією, у тому числі, своїми міфами про створення світу, які дійшли до нас у колядках, у музиці, у декоративно-прикладному мистецтві - у вишиванці. А візьміть ці символи світового дерева! Вони є в культурах інших народів, але у нас — також.

Більшу частину моєї виставки присвячено зоряному небу. На кожне сузір'я у мене є робота. Наприклад, скупчення зірок Плеяди у нас називають Стожарами (стогами сіна). Це нормально — бачити на небі те, що ми бачимо у повсякденному житті, особливо — предмети, від яких залежить життя.

Під час війни Черчилль підтримував культуру

— Виставка «Український космос» отримала зливу шалених відгуків. Чия реакція, коментар вас окрилили, надихають ще більше? Чия думка для вас важлива, дорога?

— На виставку приїхав мій друг, ровесник моєї дочки — офіцер Збройних сил України Арсен Дмитрик. Один з героїв, який захищав Маріуполь, який стійко пережив жахіття російського полону, зокрема, теракт в Оленівці. Арсен сказав мені: якби не було української культури, якби не було вас, наших митців — ми б такими не виросли. Оце для мене важливе! Це не просто комплімент, це дяка від наших хлопців на передовій за все, що я роблю. Вони знають, за що воюють. Як тут не пригадати випадок з колишнім британським прем'єромЧерчиллем. Під час Другої світової йому принесли на затвердження бюджет країни. Полиставши папери, Черчилль запитав: «А де ж витрати на культуру?» Один з міністрів йому парирував: «Так війна ж іде! Яка культура?» І тоді Черчилль сказав знамениту свою фразу: «Якщо немає культури, навіщо ми тоді воюємо?»

Наші воїни воюють за Український Всесвіт. Якби не воювали — у нас уже співали б «подмосковниє вєчєра»…

— Багато коштів потратили для підготовки залу для виставки?

— Витрати на цей наш спільний із Державним історико-архітектурним заповідником у Бережанах (ДІАЗ) проєкт були символічними. Все будувалося в основному на ентузіазмі, на благодійності, на волонтерстві. Безмежно вдячний за проведену роботу працівникам ДІАЗу на чолі з ІриноюМигович. Результат вартує великих докладених зусиль. За три місяці, коли ми ледь не ночували, працюючи у замку, із його руїн було зроблено сучасний артпростір із застосуванням сучасних технологій.

До нас звідусіль їде багато людей, цікавляться «Українським космосом». Частина донатів, які роблять відвідувачі, піде на українську армію. Я хотів би, щоб частково ці пожертви пішли і на реставрацію замку — щоб бодай трошки відновити його.

У нас є що показати. Отримую багато запрошень із закордону. У Берліні працює постійно діюча виставка моїх робіт. Але як патріот свого міста я хочу, щоб споглядати високе мистецтво люди їздили у мої Бережани, щоб вони не занепадали.

Зрештою, який сучасний зал в Європі може бути кращим за стіни 500-літнього замку? Який тут інтер'єр, яке тут прекрасне поєднання древньої старовини із артпростором! Мені це цікаво було не тільки як художнику, а й архітектору — адаптувати замок під виставку, а виставку під його простір. Ми закрили всі замкові вікна, встановили штучне освітлення, деякі роботи помістили у глибокі стінові ніші - щоб створити особливу, камерну обстановку сприйняття. Думаю, мої роботи не зіпсували колишню велич цього замку, а лише підкреслили його містичну загадковість. Мені здається, що відвідувачі не сподівалися таке побачити. А з іншого боку, це те магічне диво, яке, напевно, вони мріяли споглядати у старовинному замку. І добре, що це сталося, як мовиться у себе, вдома, а не десь у далекій чужині…

Можна, звичайно ж, було б розмістити таку виставку деінде. Але для чого, якщо у нас є своє? Ці вікові мури прекрасні самі по собі у своїй первозданній красі, у своїй автентичності. Можна просто підсилили їхню велич високим мистецтвом, світлом, контрастом — і воно так зазвучить, що ого-го!

До речі, недавно у замку вперше відбулася сучасна весільна церемонія. Замок оживає…

— Як на мене, «Український космос» вже визначив нове призначення бережанського замку — бути галереєю.

— В Європі таку функцію виконують більшість замків. Це поширена практика цивілізованого світу. Артпростір у Бережанському замку уже сформовано. Тепер будь-який митець може без проблем виставити тут свої роботи. Щодо мене — готовий хоч весь замок заповнити своїми творами, лиш би для цього були відповідні приміщення.

Знову повертаюся до теми «війна і кошти». Рано чи пізно нам треба робити подібні мистецькі проекти. Кошти і так ідуть на інші потреби, не тільки на закупівлю зброї. Це правильно віддавати все для Перемоги. Але на неї працює і культура, тож треба підтримувати її. Люди хочуть споглядати мистецтво навіть у такий тривожний час.

P. S. Зважаючи на величезний інтерес до виставки «Український космос», організатори вирішили продовжити її експонування у Бережанському замку до жовтня.