Чому зрадники виходять на волю?

Кожного разу, коли ми дізнаємось про те, що черговий український суд відпускає на волю під заставу того чи іншого зрадника, якого обґрунтовано підозрюють у співпраці з ворогом під час війни, це викликає абсолютно справедливе обурення українців.

Часто виникає запитання, а що це за суд, який відпускає на волю ворогів українського народу?

СБУ знаходить і затримує зрадників, які вчиняють дії проти українського народу та своєю злочинною діяльністю допомагають ворогу на фронті чи у нас в тилу, добровільно співпрацюють з окупантами. Важко собі уявити як людину, яка свідомо стала на шлях зради, за допомогою технічних засобів, наводить на українські міста і села, школи, лікарні, дитячі садочки крилаті ракети російських загарбників, здає ворогу позиції ЗСУ за гроші чи обіцянку високої посади, українські суди відпускають на волю під мізерні застави, які російські куратори вносять в той же день.

На жаль, таких випадків стає все більше.

Причин тут багато. Українські суди можуть роками проводити підготовчі засідання, які зазвичай завершуються за декілька днів, і це сприймається, як справедливе правосуддя. А можуть особу, яка заявляла, що в Україні відбувається громадянська війна, і що ця особа бажає смерті українським воїнам (а у разі окупації готувалася стати гауляйтером однієї із українських областей), відпустити на волю і визначити незначну заставу.

Для чого його випустили на волю під заставу? Може, для того, щоб на волі було зручніше продовжувати свою діяльність зрадника. Впевнений, суддя розведе руками і скаже: «Це передбачено законом».

Отже, це серйозна проблема, і вона повинна бути негайно вирішена.

Можна, безумовно, швидко внести зміни до процесуального законодавства і обмежити право суду застосовувати заставу за певні злочини в умовах воєнного стану. Але я пропоную радикальне рішення. Моя пропозиція — запровадити військову юстицію.

Що таке військова юстиція і що треба зробити для її запровадження?

Тема військової юстиції була протягом тривалого часу предметом жвавих дискусій на науковому рівні і серед практичних працівників. Оскільки питання було достатньо дискусійним, то для мене військова юстиція — це військова прокуратура, військові суди та військова поліція, як єдина цілісна система.

У нас вже існували і військові суди, які були ліквідовані у 2010 році, і військова прокуратура, яка припинила своє існування в 2020 році. Головним аргументом проти функціонування в Україні військових судів і військової прокуратури було намагання знищити атрибути радянського періоду нашої історії і переходити на стандарти західних країн.

Але усі ці дискусії і рішення про ліквідацію важливих державних інституцій були в мирний час, коли мало хто навіть на теоретичному рівні допускав можливість широкомасштабної війни з путінською росією. Те, що відбувалось на сході України з 2014 року, не вважали повноцінною війною.

У нас ситуація не повною мірою відповідає тим викликам і загрозам, які створила війна; вона не забезпечує необхідний рівень військового правопорядку, законності.

Більше того, цивільні особи не можуть виконувати визначені законом обов’язки з ризиком для свого життя.

Немає потреби зараз обговорювати якісь конкретні речі, пов’язані безпосередньо з функціонуванням військової юстиції.

Якою вона повинна бути?

Безумовно, можна використати досвід зарубіжних країн. Але проблема полягає у тому, що ми повинні створити військову юстицію не у мирний час, а тоді, коли в країні йде реальна війна. Крім того, військова юстиція повинна здійснювати свої повноваження виключно на законній основі. Тобто в найкоротші терміни необхідно створити законодавчу базу діяльності цієї важливої сфери. При цьому треба враховувати, що військова юстиція повинна бути максимально ефективною і необтяжливою фінансово для воюючої країни.

Я є прихильником американської системи військової юстиції, можливо, не в повному обсязі, а з урахуванням тих особливостей, які вже вносить воєнний час. Американські фахівці могли б надати швидку допомогу. Ще 10 квітня 1806 року Конгрес США ухвалив 101-шу статтю війни, яку вперше змінили тільки в 1916 і 1920 році, а з 31 травня 1951 року набрав чинності Єдиний кодекс військової юстиції, який застосовується до усіх збройних сил, замість попередніх статей війни, рішень урядів й дисциплінарних законів окремих служб. На мій погляд, і в Україні було б доцільно прийняти Кодекс військової юстиції. Цей Кодекс повинен мати дві частини: перша частина, що стосується матеріального права, а друга частина — процесуальні основи здійснення повноважень.

В першій частині має бути визначено правові засади діяльності, структура та правове положення осіб військової юстиції. Зокрема, передбачити, що військова юстиція складається з трьох взаємопов'язаних елементів: судів, прокуратури і поліції.

1. Військові суди могли б бути трьох видів: дисциплінарний (незначні злочини рядового і сержантського складу), загальний (розглядає усі справи, за виключенням віднесених до повноважень апеляційного суду)і апеляційний (переглядає вироки двох попередніх інстанцій і розглядає справи в першій інстанції щодо вищих воєначальників не нижче командира бригади і прирівняних до них посадовців). Касаційним судом для перегляду вироків апеляційного суду є Військова палата Верховного суду.
2. Військова прокуратура виконує нагляд за дотриманням законів, здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням і підтримує державне обвинувачення в суді.
3. Військова поліція здійснює повноваження як орган досудового розслідування і ще деякі функції в інтересах Збройних сил.

В другій частині цього Кодексу мають бути закріплені процесуальні повноваження усіх учасників військової юстиції. Кожний елемент військової юстиції в процесуальному плані є незалежний, але усі учасники військової юстиції перебувають на службі у ЗСУ.

Отже, військова юстиція повинна мати всі три елементи: військові суди, військову прокуратуру і військову поліцію. Перші два елементи у нас були і раніше в тій чи іншій формі, а військової поліції не було, але її легко створити із існуючої структури. Усі ці елементи повинні мати чітко встановлені повноваження і відповідальність за прийняті рішення.

Досудове розслідування кримінальних злочинів, вчинених військовослужбовцями, повинно бути завершене не пізніше 10-ти днів і передане у відповідний суд.

Військовий суд, отримавши обвинувальний акт, підписаний військовим прокурором, зобов’язаний невідкладно, не пізніше трьох днів з дня надходження до суду — розглянути справу і постановити вирок. При цьому справа повинна бути розглянута у безперервному процесі. У разі неможливості завершити розгляд, суд повинен мати право відкласти розгляд справи на наступний день.

Це лише окремі елементи, які можна було б відобразити у новому Кодексі.

В Україні достатньо фахівців, які спроможні в найкоротші терміни підготувати проєкт Кодексу військової юстиції.

Не так давно була спроба відновити військову прокуратуру, але президент України ветував цей закон. На мій погляд, відновлювати військову прокуратуру без створення цілісної системи військової юстиції - недоцільно.

Розробка і ухвалення Кодексу якраз і передбачає створення принципово нової системи органів військової юстиції і правове становище кожного елементу цієї системи.

Головний військовий прокурор повинен бути призначений не Генеральним прокурором України, а необхідно законодавчо встановити окремий порядок цього призначення.

Військовий прокурор не може бути особою, що призначається за політичними вподобаннями, натомість незалежним фахівцем у сфері військового правопорядку. Аналогічним чином потрібно законодавчо врегулювати і процедуру призначення керівників військових судів і військової поліції.

Тобто в зазначеному Кодексі повинні бути законодавчо врегульовані усі питання правового положення військової юстиції і її окремих елементів, в тому числі питання соціального захисту працівників.

Впевнений, що запровадження військової юстиції унеможливить прийняття таких рішень, коли особу обґрунтовано підозрюють у державній зраді, а суд відпускає цю особу на волю, під заставу.