«Листи, які мені писав Богданчик, зберігаю досі…»

Богдан Сильвестрович Ступка був одним із найкращих акторів України. Він став легендою при житті, але не мав зірковості. На театральній сцені і у кіно в актора було багато облич, і всі вони були неординарні. У професійному портфелі Ступки було понад 100 кіноролей і 50 – у театрі.

У кіно Юрій Сильвестрович дебютував у фільмі Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою» (1971), де зіграв роль Ореста Дзвонаря. У списку ролей Богдана Ступки багато історичних постатей: гетьмани Іван Брюховецький ("Чорна рада"), Іван Мазепа ("Молитва за гетьмана Мазепу"), Богдан Хмельницький ("Вогнем і мечем"), а також Чингісхан ("Таємниця Чингісхана") та багато інших.

Він був вірним сином України і безмежно любив свою Батьківщину. «Головне, що варто розуміти українцеві – це те, що він унікальний, бо вільний!», - казав Богдан Ступка. За рік до смерті за неоціненний внесок у культуру своєї країни Богдан Сильвестрович отримав визнання від держави – акторові присвоїли звання Героя України.

За свою журналістську практику ніколи не мала щастя зробити інтерв’ю з легендарним Богданом Сильвестровичем. Натомість, безмежно вдячна дружині Майстра – Ларисі Ступці, яка розповіла мені не лише про творчість геніального актора, а й розкрила таємниці з їхнього особистого життя. Торік, у серпні, акторові мало б виповнитися 80 років. На жаль, Всевишній йому відміряв дуже мало – лише 71 рік земної дороги…

За словами пані Лариси, він не просто мріяв зніматися у кіно, а марив знімальним майданчиком. «Свою першу роль у фільмі «Білий птах з чорною ознакою» Богданчик зіграв, коли йому було вже 29 років. Пригадую, ходив по хаті, а ми тоді так бідно жили, і казав: «Господи, Ларочко, мені хоча б у профіль знятися у цьому фільмі». І Бог його почув!», - розповідала мені торік пані Лариса.

Вона закохалася у майбутнього чоловіка з першого погляду. Балярина Лариса, яка приїхала до Львова на запрошення тодішнього балетмейстера виступити у Театрі опери та балету, як тільки побачила Богдана Ступку, з першої хвилини знайомства боялася його втратити.

«Знаєте, я навіть пам’ятаю, як Богданчик був одягнутий — байкова сорочка, сірий светр і вельветові штани. А я собі для зустрічі зробила бабету, гарно одягнулася. Виходимо з театру. Богданчик запропонував піти компанією до нього на Немировича-Данченка (Ступка з батьками жив у Львові. – Г.Я.). Його батьки у той час були у Куликові. Коли зайшла у їхню квартиру, була вражена — там книжок було аж до стелі! Коли він сів за стіл, якось так характерно підпер рукою голову… А той погляд! Боже, вії підкручені. Красень! Думаю: як би його не втратити».

Це було у далекому 1963 році. Вона, уродженка Баку, практично не розуміла української. Але заради свого коханого не просто її вивчила, а й вважає себе українкою. І навіть після смерті коханого Лариса Семенівна залишилася у Києві… Бо спочатку Львів, а потім Київ, зрештою уся Україна, стали її рідним домом.

Богдан Сильвестрович був не лише талановитим, а й, як про нього казали жінки, «божественно красивим». Чи ревнувала його пані Лариса?

«Ніколи! Хоча я розуміла, що він повинен подобатися усім жінкам. Але я завжди знала його як дуже порядну людину. Після кожної прем’єри ми зустрічалися в Домі кіно. І перший тост був: «За порядне ставлення і атмосферу Богдана Ступки». Як він ставився до акторів і актрис? Ніколи нічого зайвого собі не дозволяв! Як казала Лариса Кадочникова: «У нього в голові тільки Ларочка і Остап. Я йому безмежно довіряла, бо не мала підстав Богданчика у чомусь підозрювати. Пригадую, в одному фільмі дуже красива актриса розстібає блузку, а у неї такі шикарні груди. І мій чоловік буквально потопає обличчям у тих грудях. Я дивилася цей фільм спокійно. Бо розуміла, що це — його робота… Знаєте, які листи він мені писав? «Моїй парижанці, яка живе у Парижі — у місті Львові». Я їх усі досі зберігаю…», - сказала Лариса Семенівна.