«Вислів про рускій корабль - мовний маркер політичної ситуації в Україні»

Популярний вислів захисника з острова Зміїного «Руский воєнний корабль іди на…» - мовний маркер політичної ситуації в Україні, тож не варто це розцінювати, як грубий матюк чи моветон. Щоправда, вчителям не потрібно прищеплювати таку лексику своїм дітям на уроках чи у неформальному спілкуванні у школах. У побутовому спілкуванні фразу можна використовувати, але знати міру. До напрямку корабля суспільство активно відправляє і путіна, рф, російського солдата, танки... Це не лайлива мова, а креативні емоційні вислови. Адже під час воєнного стану зростає емоційна напруга.

Про це розповів на конференції у Полтаві публіцист, мовознавець, професор Полтавського національного педагогічного університету імені Володимира Короленка Микола Степаненко.

Пан Микола чимало років професійно вивчає особливість нецензурних висловів, їх походження та особливості. Каже, у кожного народу свої оригінальні матюки, деякі наповнені своєрідним колоритом того чи іншого регіону. На питання журналістів, чи матюки пішли з росії, відповів: «Ні, матюки є в багатьох державах. Проте манера спілкуватися матом найбільше притаманна саме росіянам».

«Вислів про корабель прикував до себе увагу і став дуже популярним, - наголошує Микола Степаненко. - Це не є щось негативне, але треба знати міру - не зловживати цим висловом. Під час воєнного стану люди вразливі та емоційно напружені. Матюки - не естетична норма мови. Але явище про корабель не виник на голому ґрунті. В країні війна. А поняття норми в мові відносне. Ось українці зробили хороший жест на злобу дня і це підтримали філологи - пишуть слова росія, путін з малої літери. Пишемо на росії, а не в росії. Навіть в офісі президента в документах пишуть з малої літери. В офіційному діловому стилю це парадокс. Але в умовах війни це виправдано, окупантів потрібно принижувати. Назвав би це суспільним викликом та внутрішнім спротивом».

Микола Степаненко вважає, що невдовзі мода на нецензурні фрази на тему війни, зокрема про корабель, спаде. Але як атрибут широкомасштабної війни, яка почалася 24 лютого, залишаться. «Увійде в історію, як маркер емоційного стану», - продовжив Степаненко.

Водночас професор вважає, що суспільство надмірно оцінило фразу про корабель, присвятивши цьому плакати, білборди, рекламу, титри на телебаченні… Можна було обійтися лише у побутовій мові. «Ми надмірно візуалізували фразу про корабель, - каже Степаненко. - Цього, можливо, не варто було робити. Хоча визнаю, трапилося цікаве явище».

Журналістка «ВЗ» уточнила у пана Степаненка, як жінкам грамотно послати рускій корабль, аби при цьому не втратити манери леді. «Можна сказати фразу коротше - «Рускій корабль іди!» і легенький жест, щоб це не виглядало вульгарно, - пояснив професор. - Ваш варіант про «іди в баню» не годиться. Це занадто коректно, як для руского корабля. В баню - занадто м‘яко, бо, як кажуть: «Що до чого, а кулак до пики».

Про Олексія Арестовича

Микола Степаненко вважає, що блоги позаштатного радника Офісу президента Олексія Арестовича не надто допомагають суспільству вгамувати емоції на фоні війни, тим паче, що блогер іноді вживає не надто коректну лексику. «Арестович - воєнний казкар, - міркує професор. - Він блогер, комунікатор, відповідає за форму інформації. Арестович хоче будь-яким чином завоювати увагу аудиторії, переступає межі допустимого. І це робиться свідомо. Завойовує увагу саме цим, бо інших засобів йому бракує. Гомілетичних якостей (промова перед народом, де не можна зловживати жартами) в Арестовича не так вже й багато… Тому вдається до ненормативної лексики. Так не має бути!».