«Після завершення активної фази бойових дій протистояння з росією триватиме...»

На Великдень минуло два місяці з часу великомасштабної російсько-української війни. Вона шокувала світ жорстокістю агресора і водночас вразила звитягою нашого воїнства, всього нашого народу. Про політичні наслідки цього протиборства, здобутки і прорахунки, перспективи завершення розмовляємо з виконавчим директором Інституту світової політики, експертом з питань гібридних воєн Євгеном Магдою. А розпочали нашу бесіду із питання ідеологічного. З того, що називають “атакою на мізки”…

– Однією з причин своєї “спецоперації” кремль називав “захист російськомовних”. За іронією долі, саме по цій категорії наших грома­дян путін завдав найбільше бомбових ударів. Чи позначилася російська агресія на світогляді тих наших співвітчизників на сході, півдні країни, які ще донедавна підтримували проросійські сили, голосували за них?

– Щодо “денацифікації”. Не розумію, як можна проводити її у країні, президентом якої є єврей! Зга­даний термін виглядає настільки смішним, що на­віть російські пропагандисти використовують його опосередковано... Після того, як російські ракети падали на Київ, Одесу, інші міста, після того, як було зруйновано Волноваху, а Маріуполь перетворили на місто-мученик, складно уявити, щоб хтось, за винят­ком відвертих ворогів України, голосував за проро­сійські політичні сили.

Під час цієї війни відбула­ся консолідація нашого народу. Як показує соціологія, понад 90 відсотків українців вірять у пе­ремогу України. Ця згуртова­ність нагадує мені грудень 1991 року, коли понад 90% наших громадян підтримали Незалеж­ність. Ми консолідовані, бо ве­демо праведну боротьбу за неї.

Ця війна є найбільшою, наймасштабнішою в Європі піс­ля 1945 року. Це протистояння двох колишніх республік ра­дянського союзу. У такий спо­сіб завершуємо процес нашої деколонізації. Ядерна держа­ва напала на країну, яка відмо­вилася від свого ядерного ар­сеналу. Саме ця обставина суттєво вплине на безпекову ситуацію у світі. Неважко спрог­нозувати, як поводитиметься тепер Іран. Він отримав потуж­ний аргумент, щоб сказати: ми не будемо згортати свою ядер­ну програму, бо бачимо, що сталося з Україною...

– Як оцінюєте дії нашої влади, починаючи з 24 лю­того? Наскільки вони були оптимальними, адекватними до ситуації?

– Кожен з наших громадян оцінюватиме дії влади з огля­ду на те, як для нього минули ці два місяці. У людини, яка була змушена кинути все і втікати з передмістя Києва, ця оцінка буде одною. Той, хто пішов за­хищати свою Батьківщину, да­ватиме владі свої оцінки...

Для нас це перший досвід повномасштабної війни в умо­вах демократичного устрою. Теза “не треба під час війни критикувати владу” є загалом правильною. Але при цьому не повинні створювати ілюзію без­карності. Якщо не будемо звер­тати уваги на помилки влади, вона стане безкарною. У бага­тьох рішеннях влада могла би бути більш ефективною. Цьо­го не сталося. За багато поми­лок людям доводиться плати­ти щонайменше збитками. Є випадки, коли за помилки вла­ди люди заплатили життям. Так, це війна, під час неї ніхто від по­дібного не застрахований. Ми маємо сьогодні бути націлени­ми на нашу спільну перемогу. Влада вчинила би мудро, якби сказала щось на зразок: “Доро­гі громадяни! Коли завершить­ся війна, ми ініціюємо обгово­рення тих, тих і тих питань. Ми готові будемо прозвітувати про свої дії. А поки що пліч-о-пліч працюємо на нашу перемогу”. Це був би сильний політичний крок. Але на нього я не очікую…

Читайте також: «Сил і засобів для протистояння агресору достатньо! Із постачанням зброї усе гаразд»

– Ви випередили моє на­ступне запитання: які сильні кроки з початком війни зро­бив президент Зеленський, а у доцільності яких ви сумні­ваєтеся?

– Президент Зеленський під час війни залишився в Україні, став символом національного опору. Його комунікаційна кам­панія з нашими громадянами, з парламентами світу, зі світови­ми лідерами є потужною. Але...

Не стільки президент, як його оточення, яке було піддане кри­тиці ще до війни, намагається повернутися до старих мето­дів роботи. Намагається влити нове вино у старі міхи. Від цьо­го, як відомо, вино не стає кра­щим.

Найперші мої претензії – до інформаційної сфери. Не ро­зумію, чому викинули з теле­візійного мовлення три кана­ли – “Еспресо”, “Прямий”, “5 канал”, які ніколи не лили воду на російський млин. Водночас у новому телепродукті UАразом присутні канали “1+1”, “Інтер”, редакційна політика яких ви­кликала серйозні питання...

– Чимало ведучих цього об’єднаного мовника працю­вали раніше на каналах Мед­ведчука, Мураєва...

– Пригадуєте, як після Пома­ранчевої революції каявся ка­нал “1+1”, потім він займав пев­ну позицію під час Революції Гідності. Річ не в окремих веду­чих, їх можна замінити. Рівень довіри до цього телемарафо­ну сягає 5 відсотків! Це ганеб­но низько! Коли чую месиджі, які звучать з цього “марафону” про те, що ворог не спить і під­кидає нам неперевірену інфор­мацію, і коли чую в ефірі цього марафону, як Харків, викорис­товуючи радянський наратив, називають “першою столи­цею України”, виникає питан­ня: кому вірити?

– Для участі у цьому те­лемарафоні залучають ба­гатьох російських експертів. Чи є в цьому потреба?

– Це погано! Не вірю в “харо­шіх рускіх”. Маю підстави вва­жати багатьох з них щонаймен­ше агентами впливу російських спецслужб. Для чого вони ма­ють бути у наших ефірах? Наші телеканали не ведуть мовлення на росію. росія створила у себе “цифрову фортецю”. Кого нам показують? – тих людей, які по­їхали з росії і фактично не ко­ристуються там авторитетом. Я повірив би у зміну поглядів ро­сіян, якщо вони взяли б до рук зброю і почали воювати у лавах Збройних сил України. Або ор­ганізували на території України підприємство, дали роботу со­тням українців і сплачували би податки. А коли вони планують в Україні знімати вершки з на­чебто “спільної культури” – да­руйте! “Трієдіний славянскій народ” придумали ще за цар­ської росії.

– Наші західні партнери задовго до війни попереджа­ли українську владу про за­силля у ній російських аген­тів. Чому Зеленський не почистив свою команду від одіозних осіб, яких грома­дянське суспільство давно називало агентами Кремля?

– На це питання має відпо­відати сам Зеленський. Можу висувати певні версії – але не хотів би робити цього. Лакму­совим папірцем для будь-яких рішень є якраз війна. Щоб ста­ти фактором змін, треба справ­ді змінюватися, а не просто говорити про це. Люди, які ін­формаційно зникли у перші два тижні війни, тепер знову “на ви­дноті”, намагаються показува­ти, що вони причетні до управ­ління державою...

Війна не скасовує демокра­тії. Ми можемо не критикувати владу, але ми маємо критикува­ти прислугу, яка перебуває по­ряд з нею. Ті, кому громадяни делегували свою довіру, у цей складний час мають право на імунітет від критики. А ті, кого призначили на посади, його не мають.

Читайте також: «У НАТО беруть країни, які поважають демократичні цінності...»

– Можна вітати звільнен­ня з посади Одеської ОДА ко­лишнього “регіонала” Сер­гія Гриневецького. Але як зрозуміти, що на посаду го­лови військової адміністра­ції у рідному для себе Криво­му Розі президент призначив колишнього “регіонала”, лі­дера проросійської партії “Опозиційний блок” Олек­сандра Вілкула?

– Колишня народна депу­татка Тетяна Чорновол, яка сьогодні командує на фрон­ті розрахунком протитанкового комплексу “Стугни”, позитив­но відгукується про Вілкула. Те саме можна почути від колись відомого волонтера, а нині вій­ськовослужбовця Мирослава Гая...

Ми не повинні обмежувати право людей захищати свою Батьківщину – якщо роблять це щиро. Багато знаних людей ка­жуть, що Вілкул є вправним ке­рівником військової адміністра­ції. Якщо на початку там були проблеми з територіальною обороною, то зараз місто сер­йозно підготовлено до захисту.

Політичні суперечності при­сутні. Але це є ознакою демо­кратичної держави. Треба збе­регти свою державу для того, щоб потім мати змогу поверну­тися до політичних дискусій.

– Про ще одне кадрове рі­шення президента, яке ви­кликає подив у багатьох українців. Маю на увазі при­значення Давида Арахамії керівником української де­легації на переговорах з ро­сією. Це той Арахамія, який не так давно називав фейка­ми інформацію авторитетних західних ЗМІ і політиків про майбутнє вторгнення росії, порівнював їх зі скабеєвою і соловйовим? Те, що цій особі доручили важливу місію, не компрометує владу?

– Велику кількість кадро­вих дипломатів, кількох колиш­ніх міністрів закордонних справ залишили поза цим переговор­ним процесом. Водночас на перемовинах присутній Олек­сандр Чалий, адепт українсько­го нейтралітету...

Невже ми не розуміємо, що нейтралітет у нинішній ситуації – це ілюзія? Це плацебо, яке пе­рекладає відповідальність мож­ливого укладення миру на на­ступні покоління. В Європі вже кажуть: якщо російсько-україн­ська війна найближчим часом завершиться, через кілька ро­ків спалахне з новою силою. Порятунком може тільки бути інтеграція до безпекового бло­ку НАТО.

Маємо до нього рухати­ся, якщо хочемо конвертувати успіхи наших військових у зрос­тання впливу України.

Втім, після того, як стало ві­домо про злочини росіян у Бучі, в інших київських передміс­тях, говорити про якийсь пе­реговорний процес і можли­ві, даруйте, “шахери-махери” з росією, буде політичною по­милкою...

– Своєрідним речни­ком влади виступає Олексій Арестович, особа, яку у полі­тологічних і військових колах сприймають насторожено і неоднозначно. Серйозні ана­літики кажуть, що це – лю­дина-маска, не той, за кого себе видає. Їх лякає його ак­торство, нарцисизм, “за­колисування” людей. Хоча частині телеаудиторії подо­баються брифінги Арестови­ча, дехто навіть вважає його прізвище синонімом слова “спокій”. Як ви сприймаєте цю фігуру?

– Незадовго до початку війни Арестович заявив, що йде з Офісу президента. Але, як тіль­ки війна розпочалася, його туди повернули. Думаю, причина проста: Арестович має військо­ву освіту, у нього є відповідний термінологічний арсенал, є на­вички психологічного впливу на достатньо широкі маси. По­милкою інформаційної полі­тики влади є те, що про успіхи наших військових не розповіда­ють люди військові. Можливо, це пов’язано з тим, що попу­лярність Головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного викликає ревнощі в Офісу президента. І тому Олек­сій Арестович, який під час ві­йни отримав погони підполков­ника, ніколи не з’являється на екранах у військовій формі. Це показовий факт.

У нас сьогодні спостеріга­ється влада радників. Головни­ми спікерами від влади висту­пають радники, від яких мало що залежить і які не мають жод­ної відповідальності. Волів би, щоб влада все-таки говорила одним голосом.

– У соцмережах розгорі­лася гаряча дискусія щодо заяви колишнього російсько­го розвідника, однокурсни­ка путіна Юрія Швеця, який з посиланням на CNN заявив, що частину західної медич­ної і гуманітарної допомоги розкрадають, що вона не до­ходить до наших воїнів. Дум­ки розділилися: одні вважа­ють, що Швець каже правду про корупцію під час війни. Інші вважають, що ексроз­відник підіграє росії, намага­ється посварити США і Укра­їну...

– Сьогодні найважливіше – надходження в Україну різно­манітної військової допомоги. Тому тези про те, що розкрада­ють якусь гуманітарку, працю­ють проти України. Відтак заяви пана Швеця, який запропону­вав як “контролера” за надхо­дженням “гуманітарки” ще од­ного генерала – Ігоря Смешка, оцінюю скептично. Те, що від наших партнерів надходить по лінії державних постачань, ду­маю, використовується цілком раціонально. З “гуманітаркою” у нас були проблеми і у попе­редні роки. Це треба визна­вати. Швець – не та людина, яка заслуговує на сліпу довіру. Наші громадяни мають навчи­тися мислити критично. Не ку­пуватися на будь-які інформа­ційні “вкиди”.

– Яка доля чекає Медвед­чука? Чи може Медведчук стати певним козирем у на­ших руках?

– Затримання Медведчука було цікавим. Дозволило владі зняти низку питань до неї, адже він зник на самому початку війни.

Зеленський запропонував Медведчука обміняти на наших полонених, заблокованих жите­лів і захисників Маріуполя. Але росія на це не пішла. Москві Медведчук, за великим рахун­ком, уже не потрібен.

Водночас спостерігаються цікаві речі. Про те, що Медвед­чук дає покази, заявили радни­ки Офісу президента Аресто­вич, Подоляк, секретар РНБОУ Данілов. Таке враження, що всі вони його допитують. Чи є тут якийсь політичний компонент? Є. Не секрет, що Медведчука раніше намагалися “причепи­ти” до Порошенка. Не виклю­чено, що такі ж спроби з боку влади будуть і тепер.

Медведчук – відомий росій­ський агент впливу. Але не за­буваймо, що він є співвласни­ком каналу “1+1”! А цей канал представлений в UАразом. Медведчук є елементом полі­тичної гри.

– Вас не дивує утворення у парламенті депутатської гру­пи з числа вчорашніх нарде­пів від “ОПЗЖ”. Непокаране зло має властивість віднов­люватися... Влада говорила про призупинення діяльності цієї політсили, позови у суд про її заборону. Але ця спра­ва заглухла...

– Влада не зуміла підвести адекватну правову базу під за­борону проросійських партій. Ця заборона є політично пра­вильною. Але юридично її об­ґрунтовано слабо. Позбавити представників “ОПЗЖ” депу­татського мандата складно. Свій вирок цій політичній силі дадуть наші громадяни на на­ступних виборах. Так само, як у 2014 році напад Росії, захо­плення Криму і окупація части­ни Донбасу позбавили проро­сійського політика можливості стати президентом, так і зараз війна росії проти України по­збавляє будь-яку проросійську партію можливості бути пред­ставленою у Верховній Раді.

– Чи повинна українська держава радикально визна­читися із релігійною органі­зацією під назвою “Україн­ська православна церква” (предстоятель – митропо­лит Онуфрій), якщо її керів­ний центр розташовано у країні-агресорі і якщо чима­ло священників цієї конфе­сії відверто співпрацюють з окупантами?

– У нас було ухвалено закон, який передбачає, щоб органі­зацію, про яку ви кажете, нази­вали своїм іменем. Тобто – “Ро­сійська православна церква в Україні”. Треба виконувати цей закон, який поклали під сукно. Дати йому хід. З одного боку, треба не порушувати форму­лу про те, що “церква відділена від держави”, а з іншого – мак­симально обмежити можливос­ті впливу російської церкви в Україні.

– На кожному кроці наші люди запитують одне од­ного: коли завершиться ві­йна? Які обставини, на ваш погляд, прискорять її завер­шення?

– Ніхто не знає, коли закін­читься війна. Для мене у слові “війна” перша літера виглядає як цифра “8”, символ нескін­ченності. Тому що навіть після завершення активної фази бо­йових дій наше протистояння з росією, як на мене, триватиме. Ми, на жаль, на це приречені…

Читайте також: Блеф – багаторазово відпрацьований прийом путіна