Як Україні скористатися газовою кризою у Європі для прискорення повернення Криму

Газова криза у Європі, що призвела до п'ятиразового підвищення цін на газовому ринку, обійдеться європейським споживачам газу у 30 мільярдів доларів. І на перший погляд виглядає, що головним бенефіціаром тих 30 мільярдів буде російський «Газпром», який постачає до Європи більше як 40% усього споживаного там газу.

Але це у короткостроковій перспективі. У середньостроковій перспективі ситуація інша. Про довгострокову перспективу не йдеться, бо, як слушно зауважив видатний англійський економіст Джон Мейнард Кейнс, «у довгостроковій перспективі ми усі небіжчики».

Ціна будь-якого товару виконує подвійну функцію. З одного боку, вона приносить прибуток або втрати виробнику цього товару. А з другого боку, вона є сигналом для виробника збільшувати чи зменшувати виробництво цього товару. Якщо ціна впевнено йде до гори, то слід збільшувати виробництво, бо це обіцяє збільшення прибутків.

Отже, різке збільшення ціни на газ є сигналом для збільшення виробництва. Але хто у Європі може збільшити видобування газу? Нідерланди, які зупинили видобування газу у провінції Гронінген через побоювання землетрусу, не збираються його відновлювати. Норвегія, другий після Росії постачальник газу до Європи, теж не має великого потенціалу для збільшення видобування. Катар та Сполучені Штати будуть збільшувати експорт скрапленого газу. Але якщо ціна на азіатській біржі газу буде перевищувати ціну на TTF, то скраплений газ піде до Азії, а не Європи. Тому очі європейських чиновників мимоволі повернулися до України. Але грантів з бюджету Європейського Союзу на розробку газових родовищ Україні не буде. Про це слід забути.

Ініціатива має виходити від уряду України. Слід швидко оголосити конкурс на розробку Олеського родовища з потенціалом видобування 5 мільярдів кубів газу на рік. Американська компанія «Шеврон» відмовилася у 2014 році від вже існуючого контракту, бо уряд погіршив умови збільшенням ренти на природні ресурси. Оскільки ціни на газ тоді були не дуже привабливими, Шеврон скористався погіршенням умов контракту і вийшов з угоди. На радість Росії, бо у найгірших своїх снах кремлівські мрійники бачать, що Україна стає експортером газу до Європи.

Спочатку слід запропонувати «Шеврону» відновлення контракту на умовах не гірших, ніж попередній. Текст контракту, мабуть, в уряді зберігся. Якщо в «Шевроні» не швидко виявлять інтерес, слід запропонувати компанії «Ексон», яку це може зацікавити через близькість родовища у Чорному морі, де вони видобувають газ у румунських водах. Це буде і найдешевшою перевіркою чи дійсно на Олеській площі є очікувані запаси газу. Тому що компанія «%Ексон» відома тим, що не помиляється в оцінці резервів завдяки наявності найсучасніших технологій.

Для прискорення пошуку партнера для видобування на Олеській площі, РНБОУ має взяти справу у свої руки. Тому що інакше цей пошук розтягнеться на місяці, як не роки, і час буде втрачено. РНБОУ може виступити «єдиним вікном» для збирання всіх необхідних дозволів з боку Мінприроди та Міненергетики й у такий спосіб скоротити терміни угоди про розподіл продукції до тижнів.

Чому саме РНБОУ, а не Кабмін має тим опікуватися?

З двох причин. По-перше, тому що при першій спробі видобування на Олеській та Юзівській площах у 2012−13 роках, ініціатива виходила від видобувних компаній, а не українського уряду. І наразі, уряд, який опікується бюджетом, а не питаннями нацбезпеки, не має достатньої мотивації швидко розв'язувати таке питання.

По-друге, тільки у РНБОУ можуть оцінити важливість збільшення видобування газу в Україні для примусу Росії до переговорів щодо Криму. Росія віддавна побоюється, що Україна може стати експортером газу до Європи, але наразі Україна виявилася нездатною забезпечити хоча б свої потреби у газі. Додавання 5 мільярдів кубів до щорічного видобування наблизить Україну до статусу газоекспортуючої держави. І це змусить Росію рахуватися з Україною, як потенційним експортером до Європи. Це дуже болюче питання для Росії. Тому пропозиція України відмовитися від експорту газу в обмін на повернення кримських родовищ і відновлення юрисдикції над Кримом буде тою козирною картою, яка змусить Росію сісти за стіл переговорів щодо Криму. Інших важелів тиску на Росію в України немає. Наразі тільки іноземні санкції через окупацію Криму завдають Росії збитків.

Але ці санкції можуть тривати довго. Знадобилося майже 50 років невизнання Сполученими Штатами окупації Прибалтійських країн перед тим, як вони здобули суверенітет. Під час окупації в прибалтійських країн не було і не могло бути економічних важелів тиску на Росію. В України вони є. Потрібна лише політична воля, щоби зробити загрозу експорту газу ефективним фактором примусу Росії до переговорів щодо Криму.

Росія заборонила експорт вугілля з Росії до України. В реаліях йдеться про вугілля з окупованих територій Донбасу. Це для того, щоби Україна не могла суттєво допомогти Європі газом у цей скрутний час.

Тому що любитель клаксонів і власник 75 відсотків всіх теплових електростанцій Ахметов піде до уряду випрошувати газ. Не маючи можливості привезти вугілля зі своїх шахт з окупованих територій на свої ж теплові електростанції, він згадає, що газом можна тимчасово замінити вугілля. І якщо йому дадуть газ зі сховищ, то не буде чим допомогти Європі, бо запасів газу на зиму не так вже й багато для успішного проходження опалювального сезону в Україні.

Втім, Росія милостиво дозволила пану Ахметову завозити коксівне вугілля з його ж шахт на окупованих територіях до підприємства його ж «Метінвесту» в Україні. Мабуть, через клопотання молодшого партнера Ахметова та головного диякона «Метінвесту» Вадима Новінського. Отака вона реальна незалежність Ахметова від Росії.

Справа честі для уряду — не відмовляти Європі, а відмовити Ахметову. Залежить це у першу чергу від того, чи здатний «Енергоатом» збільшити виробництво електроенергії, щоби зменшити залежність від теплових потужностей Ахметова.

Ця заборона експорту вугілля ще раз висвітлила політику Росії щодо позбавлення України енергоресурсів: газу Криму і вугілля Донбасу.

Але це та війна, яку Україна може виграти, на відміну від війни збройних сил. І для виграшу цієї війни не потрібно закуповувати озброєння на мільярди доларів. Потрібна лише політична воля уряду у залученні великих американських компаній до видобування газу в Україні. І ще трохи дипломатичної майстерності, щоби не дістати опір експортерів американського скрапленого газу до Європи, які теж не конче зацікавлені у цьому.

Ну, а у довгостроковій перспективі ми всі, звичайно, небіжчики. А от наші онуки дістануть країну з дешевою електроенергією і дешевим газом. І це буде запорукою українського дива, яке стане значно яскравішим від польського. Бо польське диво багато у чому базується на тих 100 мільярдах євро, які Польща дістала від Європейського Союзу у вигляді прямої допомоги. Скінчаться субсидії, скінчиться і польське диво. А українське диво базуватиметься на більш надійних засадах.

Читайте також: Схиляння до переговорів з ОРДЛО і «Газпромом». Енергетична пастка для Зеленського