Кремль прагне пропіаритись на останках агента НКВС Миколи Кузнєцова

Як відомо, 20 жовтня Касаційний адміністративний суд Верховного суду України зобов'язав виконком Львівської міськради передати останки агента НКВС Героя Радянського Союзу Миколи Кузнєцова його родичам, які проживають в Росії. В минулому родичі Кузнєцова за підтримки губернатора Свердловської області вже кілька разів зверталися до влади Львова з проханням передати його останки для перепоховання в Росії. Львівська мерія відмовляла в передачі. Цього разу, вже вдруге після лютого 2020 року, члени виконавчого комітету Львівської міської ради на засіданні 22 жовтня одноголосно підтримали рішення відмовити в передачі родичам останків розвідника-диверсанта Миколи Кузнєцова для їх захоронення в Росії.

З цього приводу в ЗМІ Росії, а також і Криму, розгорнувся цілий скандал з неправдивими звинуваченнями на адресу Львівської влади та України в цілому.

Мер Львова Андрій Садовий мотивував рішення своїх колег «неможливістю співпраці з країною-агресором під час війни». Він також наголосив: «А чи не хоче Росія повернути нам 121 громадянина України, які сьогодні заарештовані за політичними і релігійними мотивами та утримуються на території Росії, а також 296 людей, які перебувають в нелюдських умовах на окупованих територіях? Наша позиція однозначна — ми не співпрацюємо з окупантами!», — написав Садовий в Facebook.

Одночасно знайомі зі станом поховань на Пагорбі Слави у Львові стверджують, що останків Миколи Кузнєцова в його могилі давно немає. Як відомо, у 2015 році ім'я Миколи Кузнєцова було внесено в український «Список осіб, які підпадають під закон про декомунізацію». Пам'ятники Кузнєцову на Україні були демонтовані, а достовірність його могили, розташованої на львівському Пагорбі Слави, піддається сумніву.

Читайте також: На пагорбі Слави у Львові лежить не… Кузнєцов

То в чому ж суть цієї суперечки. Докладно про це розповів журналістам Радіо Свобода український публіцист, письменник, кіносценарист Андрій Курков.

Ось про що мова.

Андрій Курков: Пару років тому мій знайомий раптом перейнявся питанням: як допомогти родині співробітника НКВС Миколи Кузнєцова перевезти його прах зі Львова до Росії.

Питання мене здивувало. Тим більше, що попри начебто чисто людську, гуманітарну його складову також проглядала дуже важка і небезпечна геополітична спрямованість.

Було зрозуміло, що Львову прах агента НКВС не потрібний, але питання його репатріації на історичну батьківщину до відновлення Status Quo з Російською Федерацією, до повернення Криму і частини Донбасу — не виглядало ані актуальним, ані взагалі здійсненним.

Але Росія продовжує боротьбу за прах!

І ситуація нагадала мені мій власний роман «Остання любов президента», в фіналі якого РПЦ оголошує Володимира Леніна святим і дарує його мощі Києво-Печерській лаврі.

Російські комуністи несуть мощі на плечах до Києва, таким чином здійснюється масовий прихід російських православних комуністів в Україну, чим ставиться під великий сумнів європейське майбутнє незалежної країни.

Цього разу саме український суд ухвалив рішення про повернення праху Кузнєцова до Росії, а Львівський міськвиконком відмовився це рішення виконувати — перш ніж українців, яких захопили в Криму і на Донбасі, не звільнять з російських тюрем і не відправлять додому…

Однак у цій історії є і трохи інший аспект: під час нинішнього кривавого протистояння Росії і України передати родичам прах Кузнєцова — це вистрілити собі в ногу.

Головним «родичем» Миколи Кузнєцова є сам Володимир Путін, якому прах радянського розвідника необхідний для чергового закачування «пропагандистського ботоксу» російському суспільству, щоб наповнити свіжою «кров'ю губи» російського патріотизму.

Можна тільки уявити собі, який креатив проявлять режисери-постановники великого переміщення праху радянського героя з «фашистської» території України на історичну батьківщину. Тут оживе вся радянська історія з її пантеоном, підніметься новий інтерес до радянських фільмів про Другу світову війну, додасться яскравих фарб і в нову любов до Сталіна, ну і ясно, що кульмінацією всього цього має бути виступ Володимира Путіна на всіх телеканалах Росії про значення НКВС в радянській історії і про роль розвідника Миколи Кузнєцова в ній же.

Такої дози войовничого адреналіну російське суспільство не отримувало з часів урочистої анексії Криму.

Гордість за велику батьківщину відродиться з новою силою і дасть Кремлю фору на кілька років продовження своєї нинішньої внутрішньої і зовнішньої політики, однією з цілей яких буде в черговий раз підтвердити, що у Росії — особливий цивілізаційний шлях, особлива власна демократія і особлива власна історія, яка визначає цей шлях і цю «демократію».

Одним словом передача праху Кузнєцова додасть Кремлю сили і можливості продовжити боротьбу з Україною та іншими сусідами, що вирішили піти своєю власною дорогою.

Я б запропонував сприймати повернення праху Кузнєцова як довгостроковий проєкт, і для початку можна було б передати прах на конкретно обумовлений час третій країні з тим, щоб після закінчення ворожих дій РФ щодо України і після ліквідації наслідків цих дій — прах радянського розвідника міг би бути переданий третьою країною представникам Російської Федерації.

Довідка

Микола Кузнєцов (справжнє ім'я Никанор), згідно з радянською офіційною легендою — радянський диверсант, спецагент-ліквідатор, агент НКВС, «партизан», розвідник. Під час Другої світової війни виконував терористичні та провокаційні завдання радянського командування, які мали на меті викликати терор у відповідь з боку німецької окупаційної влади проти українського населення. Убив кількох вищих офіцерів та високопоставлених чиновників нацистської окупаційної адміністрації у Рівному — столиці Райхскомісаріату Україна, та Львові — адміністративному центрі дистрикту «Галичина». Посмертно нагороджений зіркою Героя Радянського Союзу. Про нього в СРСР знімали художні фільми та розповідали у школах.

Микола Кузнєцов похований на Пагорбі Слави у Львові з великими почестями 27 липня 1960 року. Є версія, що спецагент «Пух», який виконував терористичні і провокаційні завдання також під псевдонімами Пауль Зіберт, Рудольф Шмідт, Микола Грачов, загинув 8 березня 1944 року в селі Боратин Львівської області у бою з вояками УПА. За радянською, а нині російською версією, радянський «льотчик» Микола Кузнєцов і ще два спецагенти були схоплені бійцями УПА, і нібито Кузнєцов, який був у німецькій формі, побоюючись провалу операції, підірвав себе гранатою. Також існує сумнів, чи саме останки Миколи Кузнєцова поховали на Пагорбі Слави у Львові.