Передплатити Підтримати

Аваков кидає рукавичку Зеленському?

Аваков дав кілька “державницьких” сигналів співвітчизникам


Із недавніх соратників ці люди стали політичними суперниками...

Політичні експерти не могли не помітити «виходу у люди» ексглави МВС Арсена Авакова після його липневої відставки. Колишній міністр заявив про себе публіцистичною колонкою в інтернет-виданні «Українська правда». Статтю було приурочено до Дня захисників і захисниць України, але за змістом вона нагадувала програмний документ політика.

Аваков дав кілька «державницьких» сигналів співвітчизникам. Але, схо­же, найперше його меседжі мав би почути господар Банкової. Здається, саме йому Аваков адресував свої розду­ми. Багато у чому вони виглядають як ан­титези до того, що два з половиною роки транслює українцям Володимир Зелен­ський, в команді якого донедавна був сам Аваков.

«Безпека — це не мир на умовах оку­панта. Це визнання на всіх рівнях без будь-яких дипломатичних реверансів, що найбільша загроза цьому миру — путінський режим у Росії. Він є і за­лишається військовим злочинцем і ворогом України. Допоки не забере з нашої землі останнього найманця і не за­платить повну контрибуцію за кров, біль і сльози українців» (виділення чорним тут і далі — від самого Авакова).

Ці слова вчорашнього міністра карди­нально різняться від страусиної позиції Зеленського, який ще не так давно вва­жав, що для миру достатньо «просто пє­рєстать стрєлять» і мріяв «посмотрєть в глаза Путіну».

«Не можна розраховувати на успіх, добровільно прирікаючи себе на пораз­ку. Війни виграють не армії, війни ви­грають нації! Ми — нація козаків, січових стрільців, повстанських рухів, дисиден­тів, борців за свободу України».

Чи не нагадує вам це риторику приза­бутого Ющенка і слова Порошенка? Від­так можемо припустити, що Аваков роз­раховує на патріотичний електорат, чим потенційно може відбирати голоси у того ж Порошенка?

Від людини, яка донедавна криви­лася від прохання перейти на розмову українською, трохи дивно (але так при­ємно!) чути про січових стрільців, по­встанців, дисидентів. Невже ментально прозрів?

Колись відповідальний за внутріш­ню безпеку, Аваков нині перейнявся зо­внішніми пріоритетами: «Україна не має залишатися осторонь форму­вання нової безпекової стратегії Єв­ропи та Світу. Як один з бастіонів євро­пейської колективної безпеки у питанні стримування агресивної політики путін­ської Росії, що вже шантажує ЄС енерге­тичною кризою напередодні зими».

І, нарешті, ледь не ключовий пасаж Авакова, його головний камінчик-докір у город Зеленського:

«Нам потрібен фундамент консоліда­ції, на який зможуть спертися у своєму розвитку майбутні покоління. Фундамент готовності до діалогу, взаємодії влад­них інституцій і громадянського суспіль­ства, політичної волі і чітко сформульо­ваних стратегій. На хиткому ґрунті інтриг, підлості, безкультур’я та розбрату можна побудувати хіба що недовговічний карт­ковий будинок.

Треба залучати компетентних людей, спроможних знаходити складні рішення у цьому мінливому світі, а не зручних ви­конавців".

Отже, Аваков дає зрозуміти, що стає у лави опонентів глави держави. Мож­на сперечатися щодо того, чи заслуго­вує він на довіру українців після скан­дальної «справи про армійські рюкзаки», в якій фігурував його син. І чи має пра­во претендувати на роль першої особи після того, як виплекав Ківу. І після того, як за командою Арсена Борисовича його колишнє відомство притягнуло за вуха «справу Шеремета», кинувши за ґрати волонтерів. А підконтрольний Авакову «Нацкорпус» закидав іграшковими свин­ками Порошенка під час президентської виборчої компанії… Але, так чи інакше, можна припустити, що Зеленський ма­тиме ще одного конкурента. Який, поки­даючи стіни МВС, думається, прихопив зі собою не одну папочку із політичним компроматом на тих, кому служив від травня 2019-го…

Читайте також: Головний виклик 2022 року