Недовідкриті списки, обнадіяні переселенці та непідйомні бюлетені...

Із початку нового року в Україні запрацювали нові виборчі правила. Точніше — став дійсним ухвалений після багаторічного «тушкування» у Верховній Радій Виборчий кодекс. Яким він буде у дії, чи виправдають себе прописані у ньому прогресивні норми і чим відгукнуться сумнівні нововведення, проясниться вже після перших виборів, проведених за новою «виборчою конституцією». Якщо звірятися з графіком (хоча у ньому можуть «намалюватися» зміни — а-ля дочасні парламентські перегони), обкаткою для ухваленого кодексу мали би стати заплановані на кінець жовтня місцеві вибори. Тож із передбаченої для них процедури і почнемо «препарувати» новий Виборчий кодекс.

До райради — по мажоритарці, до обласної — за відкритими списками

Якщо під парламентським куполом нічого суттєво не переграють (після ухвалення Виборчий кодекс грозилися доопрацювати), заплановані на 25 жов­тня місцеві вибори стануть дебютними за останні п’ять років для такої катего­рії громадян, як вимушені переселенці з окупованих територій Донбасу і Криму. Досі право голосу цих виборців поши­рювалося лише на президентські і пар­ламентські вибори (та й то — за винят­ком мажоритарки). А ось голосувати на місцевих вони не могли. Тепер це обме­ження не діятиме.

Дозвіл переселенцям голосувати на місцевих виборах викликав неодноз­начну реакцію — від схвалення до кате­горичного несприйняття. Зрештою, ре­зультат прогнозований, зважаючи на тональність дискусії, яка роками точи­лася навколо цього питання. Поки одні аргументували свою позицію утисками виборчого права переселенців («навіть живучи у місті чи селі чотири-п'ять ро­ків, ВПО не можуть вибирати мера, сіль­ського голову, місцевих депутатів — це неприпустимо!»), інші керувалися стра­шилками з репертуару «понаїхали — і та­кого нам наголосують: хай удома собі владу обирають». Активізувалися і пе­рестороги про «виборчий туризм» та інші зловживання, пов’язані зі спроще­ною процедурою зміни виборчої адре­си. Крапки у цій дискусії хіба тільки час розставить. І досвід участі внутрішньо переміщених осіб у голосуванні на міс­цевих виборах.

За якими ж правилами відбувати­муться ці перегони? Для виборів ме­рів, сільських, селищних голів — знайо­ма процедура. Тут мажоритарку ніхто не скасовував. Переможець — той, за кого виборці віддадуть більше голосів. Що­правда, у великих містах (де кількість виборців сягає 90 і більше тисяч вибор­ців) для мерської перемоги потрібно буде не просто обійти усіх суперників, а набрати 50% + 1 голос. Якщо ж жодно­му кандидатові цього не вдасться — дру­гий тур.

Мажоритарна система прописана і для виборів депутатів сільських, селищ­них, міських (у містах, де до 90 тисяч ви­борців) і районних рад. По кожному з округів визначатимуть не одного, а кіль­кох переможців — не менше двох, але не більше чотирьох.

Вибори депутатів обласних, місь­ких рад і міських ОТГ (йдеться про міс­та з кількістю виборців 90 тисяч і більше) відбуватимуться за пропорційною сис­темою з відкритими партійними спис­ками. Область чи місто будуть поділені на округи, у кожному з яких партії (лише вони зможуть висувати кандидатів, са­мовисуванцям — зась) пропонуватимуть свій кандидатський список. Виборець зможе проголосувати і за партію, і за конкретного кандидата із запропонова­ного нею «окружного» списку. Мандати розділять між собою партії, які подола­ють прохідний п’ятивідсотковий бар’єр.

Пів тисячі прізвищ — в одному бюлетені!

За схожою процедурою відбувати­муться і вибори до парламенту. На них зупинимося детальніше, аби прояснити, як саме розподілятимуться депутатські мандати між кандидатами з партійно­го списку. Точніше — списків, бо у кожної партії, яка братиме участь у перегонах, їх буде кілька. В одному — уся кандидат­ська збірна (до 450 висуванців). Із цьо­го «меню» виборці побачать у бюлете­ні лише топ-дев'ятку достойників. Якщо партія подолає п’ятивідсотковий поріг, усі дев’ятеро щасливчиків отримають мандати «автоматом».

У попередній редакції Виборчого ко­дексу такі гарантії були прописані для партійних топ-десяток. Коригувати циф­ру депутати взялися після того, як прези­дент Володимир Зеленський повернув у ВР заветований кодекс зі своїми пропо­зиціями. На Банковій просили взагалі за­рубати можливість для партій «бронюва­ти» коронні місця для VIP-кандидатів, бо інакше, мовляв, виникають сумніви, що ж це за такі відкриті списки, в яких десять «обраних» залежать від волі виборців значно менше за інших висуванців.

Чи це була президентська подача лише для красивої картинки, чи ситуа­цію переграли на догоду політичним ін­тересам, але Зе! пропозиція про канди­датську рівність залишилася непочутою. Єдине, що зробили депутати, — зменши­ли кількість VIP-місць у виборчому парт­списку… аж на одне: з десяти до дев’яти.

Топ-дев'ятка залишається недотор­канною, решту ж кандидатів зі сформо­ваного загального списку розподіляють по списках регіональних, які партії вису­ватимуть у кожному з 27 виборчих регіонів (за деякими винятками, межі регіо­нів збігатимуться з межами областей). В «окружному» списку має бути не мен­ше п’яти і не більше 17 прізвищ. Хто за ким, визначатимуться на партз’їзді. Там же кількість «М» та «Ж» у списках фільтру­ватимуть: Виборчий кодекс велить, щоб у кожній кандидатській п’ятірці було не менше двох представників однієї статі.

У кожному виборчому регіоні виборці отримають різні бюлетені. Спільними бу­дуть колір, оформлення і перелік партій (у визначеній за результатами жеребку­вання послідовності) із зазначенням кан­дидатських топ-дев'яток. А ось пропи­сані у бюлетені прізвища «регіональних» кандидатів від партій та їх кількість умов­но у Житомирському і Тернопільському регіонах відрізнятимуться.

Важко навіть уявити, якого розміру будуть виборчі «сувої», якщо у них до­ведеться втискати кількадесят партій не просто з титульною топ-дев'яткою кан­дидатів, а ще й із регіональними списка­ми, у кожному з яких — 5−17 позицій. Не позаздриш ні тим, хто голосуватиме, ні тим, хто ці «непідйомні» полотнища раху­ватиме. Якби за новими правилами від­бувалися торішні парламентські вибори, і в бюлетені було би 22 партії, то біля кож­ної значилося б щонайменше 14 прізвищ (титульна топ-дев'ятка, плюс — мінімум п’ятірка регіональних кандидатів). Зага­лом — 308 прізвищ! А якщо брати за мак­симумом, то і всі 572!

Галочка — за партію, пробіл — за кандидата

Поставивши галочку навпроти «своєї» партії, виборець може ще й одного «ре­гіонального» висуванця від неї позначи­ти, вписавши його номер у відповідне поле внизу бюлетеня. Позначка за пар­тію є обов’язковою — без неї ваш голос не зарахують. А ось голосувати чи ні за окремого кандидата — персональний ви­бір кожного. Якщо голосуватимете, «за­глядатися» можна лише на висуванців від обраної вами партії, на «іншопартій­них» — ні.

Вписуючи у бюлетень номер конкрет­ного кандидата, ви збільшуєте його ви­борчі шанси. У цьому і сіль відкритих списків: можливість виборців вплива­ти не лише на те, які партії потраплять до парламенту, а й на те, яким саме кан­дидатам мандат світить більше за інших. Ось тільки в ухваленій редакції Вибор­чого кодексу не все так райдужно. При­стойна кількість голосів у кандидата з ре­гіонального списку ще не гарантує йому путівки до парламенту, якщо партія подо­лає прохідний бар’єр. Аби претендувати на мандат, не будучи у перших рядах ре­гіонального списку, потрібно набрати не менше як чверть так званої виборчої кво­ти. Виборча квота — це ціна одного ман­дата у голосах. На парламентських ви­борах 2019-го цей показник був на рівні близько 28 тисяч голосів. Якщо відштов­хуватися від цієї цифри, то для того, аби просунутися вище у регіональному рей­тингу і покращити свої шанси, кандидат мав би набрати не менш як сім тисяч го­лосів. Інакше йому не «посунути» тих, для кого партія визначила перші номери у «місцевому» списку.

«Якщо виборці відмовлятимуться від персоніфікованого голосування, канди­датам від прохідної партії буде складно подолати встановлений бар’єр. У тако­му випадку депутатські мандати розподі­лятимуться за черговістю, яка визначена партією, і на практиці система працюва­тиме за аналогом закритої пропорцій­ної, — акцентують у Громадянській мере­жі „ОПОРА“. — Роль виборця буде дещо зменшена: як партія виставить список, так 30−50% громадян і проголосує, без створення умов для ротації, коли остан­ній кандидат у списку може стати пер­шим».

Зрештою, до такого «лінивого» голо­сування (тільки за партію, без виокрем­лення конкретного кандидата) багатьох може спонукати саме некомфортний для руки й ока бюлетень. Щоб заповнити ще й «кандидатське поле», доведеться окре­мо (а то й не раз) переглянути прізвища регіональних кандидатів, запам’ятати потрібний номер і вписати його у відпо­відний квадратик аж у самому кінці «су­вою». Хтось не захоче напружуватися таким марудним заняттям, а хтось і по­милитися на фініші може, позначивши не той номер, який обрав.

«Необхідність двічі проставляти по­значки та незручне розташування міс­ця для номера конкретного кандидата стимулює до збереження практики го­лосування за закриті партійні списки. Виборці голосуватимуть лише за пар­тію… і ухилятимуться від підтримки кон­кретного її представника», — кажуть в «ОПОРі». І наголошують на ще одному суттєвому недоліку у новому Виборчо­му кодексі — прив’язці кількості депутат­ських мандатів у виборчому регіоні до активності виборців. «Чим більша явка, тим більше представництво виборчого округу у парламенті. Тимчасові безпеко­ві ускладнення або просто погодні умо­ви можуть знизити активність виборців, внаслідок чого регіон буде недопред­ставлений у Верховній Раді упродовж п’яти років. Залежність кількості манда­тів у регіоні від явки може також спро­вокувати місцеві еліти до зловживань адміністративним ресурсом і фальсифі­кацій. Такий підхід не відповідає практиці більшості демократичних країн із досві­дом застосування пропорційної вибор­чої системи з відкритими списками. Як правило, кількість мандатів, які розподі­ляються у регіонах, залежить від кількос­ті зареєстрованих виборців. Це дозво­ляє забезпечити стабільне пропорційне представництво всіх регіонів у парла­менті, яке не залежить від мінливих по­казників явки», — заявили в «ОПОРі».

Хоча з мажоритаркою на парламент­ських виборах попрощалися, її дух ви­татиме над тим, що у новому Виборчому кодексі виглядає радше як привідкри­ті, а не відкриті списки. Недобросовісні кандидати і далі щедро «окучуватимуть» округи («гречки» більше знадобиться, зважаючи на те, що округи до розмірів областей розростуться), сподіваючись завоювати серце і руку електорату. З тією лише різницею, що за виборця між собою чубитимуться «засівальники» від однієї партії, сподіваючись обскакати один одного у регіональному списку.