Під вогнем колишніх «братів по зброї» 

Переглядаючи свої фотографії, Вадим Швед затримує погляд на одній з них — у 2012 році під час спільних навчань він на флагштоці підіймає синьо-жовтий стяг, а поруч майорить російський триколор. Це були спільні військові навчання, на яких українські солдати виконували завдання пліч-о-пліч з росіянами. Чи міг тоді Вадим припустити, що через два роки він з російськими солдатами зустрінеться на справжньому полі бою по різні боки фронту? Вадим дивом врятувався під Зеленопіллям - після обстрілу «Градів». З території Росії пуск цих смертоносних зарядів міг здійснити хтось із солдатів, який ще два роки тому разом з українцями проводив військові навчання зі збереження миру...

Старший сержант Вадим Швед народився у місті корабелів - Миколаєві. Мама — службовець, батько — підприємець. Захоплювався музикою, грав на бас-гітарі в ансамблі районного будинку культури. Після закінчення Миколаївського професійного суднобудівного ліцею, де здобув фах електромонтажника освітлювальних мереж, Вадима призвали на строкову службу. Служив у Миколаївській 79-й аеромобільній бригаді, і саме тоді вирішив залишитися у війську. «У нас регулярно відбувалися навчання - за рік строкової служби у казармі пробув лише близько трьох місяців, все інше — на полігонах. Шість разів стрибав з парашутом, а це для солдата-строковика дуже багато - у програмі був лише один стрибок. Десантна романтика мене захопила, зрозумів, що військо - це моє. За два місяці до «дембелю» підписав контракт». У військовій частині Вадим був кулеметником, потім заступником командира взводу, а на початку війни - командиром відділення.

На початку російської агресії 79-а окрема аеромобільна бригада була одним з найбоєздатніших підрозділів Збройних сил України. «Третього березня надійшов сигнал тривоги. Ми зібралися з самого ранку, увесь день укомплектовувалися, отримували боєприпаси, ввечері вишикувалися у колону і вирушили. Куди - не знали. Вранці приїхали на перехрестя недалеко від Армянська, там облаштували блокпост». А за кілька кілометрів від них стояв блокпост російських військових. «Наша піхота вирушила на кілька кілометрів вперед, тож бійці стояли практично навпроти росіян. Це не були ополченці, це були кадрові російські військові. Над нами кілька разів на тиждень пролітали російські вертольоти, ми постійно виявляли російські ДРГ... Що відбувалося — нам було не зрозуміло».

До українських солдатів, які стояли на в’їзді у Крим, почали приїжджали волонтери з усієї України. Привозили продукти, воду, одяг. «Було якось незвично, що нас підтримували люди», - пригадує Вадим. На Кримському перешийку 79-а бригада простояла недовго — за кілька тижнів їх замінили інші підрозділи, а їх перекинули на Херсонщину. До червня бригада переміщувалася Херсонською областю, певний час підрозділи стояли на узбережжі Чорного моря, забезпечуючи оборону від висадки морського десанту противника. За той час Росія вже анексувала Крим, тож українські військові повинні були убезпечити територію держави від перекидання російської армії із півострова на материкову територію. Але Вадим та його побратими, які бачили, що на Донбасі вже відбувалися бої і гинули українські військові, рвалися на фронт.

Свій перший бій у зоні АТО Вадим Швед провів за визволення Красного Лиману. Тоді бійці 79-ї ОАМБР, підрозділи Національної гвардії та «Альфи», які рухалися колоною, потрапили у засідку. «Я йшов пішки поруч з машиною, у якій був мінометний розрахунок, попереду їхав БТР. Ми виявили засідку, обстріляли її з міномета, потім у бій вступив наш танк, засідку ліквідували, - пригадує першу сутичку з ворогом. — Під час першого бою було якесь відчуття нереальності того, що відбувається. Але коли від кулі загинув мій товариш (це була перша смерть у бригаді), з’явилася злість, бажання якнайшвидше знищити цих «сєпарів», з’явився сильний бойовий дух».

Знищивши засідку, українські військові виявили та ліквідували ще й блокпост сепаратистів за три кілометри від Красного Лиману. Ворог вже не чинив спротиву, бійці зачистили місто та взяли його під свій контроль: «Я тоді вірив, що воювали шахтарі-сепаратисти, оскільки максимум, що у них було, то це РПГ», - пригадує Вадим Швед.

Бійці 79-ї бригади разом з 25-кою рушили на Сіверськ. По дорозі потрапили у засідку, але, вступивши у бій, змусили ворога відступити. Однак укріплений блокпост на в’їзді у місто без-

успішно штурмували три рази, тому вирішили піти в обхід. «Сіверська тоді не звільнили. Командування готувало операцію зі звільнення Слов’янська, тому ми мали унеможливити перекидання техніки та військ із Сіверська, - пригадує Вадим Швед. - Коли почалася операція зі звільнення Слов’янська, то з Сіверська бойовики вирушили колоною на допомогу своїм — танк, дві БМП, один БТР, дві вантажівки з мінометами та, відповідно, екіпажі. Вони і потрапили до нас у засідку. Врятуватися змогла лише одна БМП, решту техніки ми знищили, а одну вантажівку з мінометами — захопили. Це був КамАЗ російського виробництва, зовсім новий, з броньованими бортами. Я вже тоді знав, що Росія поставляє бойовикам техніку, але у цьому бою її побачив уперше».

Коли українська армія зайшла, у Слов’янськ, 79-ка допомогла провести зачистку міста. «На відміну від Красного Лиману, у Слов’янську ворог чинив спротив. Хоч місто було звільнене, бойовики обстрілювали нас з укриттів на околицях. Одного разу міна розірвалася за десять метрів від мене, але я був за бронемашиною, яка врятувала мене», - пригадує Вадим.

У липні 2014 року 79-у бригаду перекинули на кордон з Росією. Бійці отримали завдання знищувати колони, які польовими дорогами перевозили зброю та боєприпаси. 11 липня, у першу ж ніч по прибуттю на позицію під Зеленопіллям, батальйон, у якому воював Вадим, потрапив під обстріл. «Ми приїхали у табір якраз за 20 хвилин перед самим обстрілом. Я, втомлений, спав у кабіні “Урала”, і це чудо, що мене там не накрило, що в машину не влучив снаряд або мене не посікло осколками, - пригадує Вадим. — Тоді прилетіло, мабуть, 40 ракет, обстріл тривав кілька хвилин, але мені задавалося, що цілу вічність. Снаряди розривалися поруч, техніка і намети стояли одне біля одного, тож це все почало горіти, здетонував боєкомплект. Після обстрілу зібрав тих, хто залишився живий, почали виводити техніку. Це був обстріл з-за кордону, не думав, що таке може бути».

Після Зеленопілля обстріли українських підрозділів з-за російського кордону стали регулярними. Як і поставки через кордон з боку Росії зброї, техніки та боєприпасів. «Я бачив у бінокль «Гради», які під’їжджали до нашого кордону з боку Росії, робили залп по нашій території, розверталися та від’їжджали. Робили це не ховаючись, усвідомлюючи, що ми у відповідь стріляти не будемо. Не міг собі уявити, що держава, яка гарантувала Україні безпеку, так безстидно посягне на наші землі», - резюмує Вадим.

Покинувши після обстрілу район поблизу Зеленопілля, рота окопалася на висоті «Граніт». Звідси будо видно на десятки кілометрів, тож українські бійці розстрілювали колони, які проривалися в Україну через кордон. «Інколи через кордон в одній російській колоні проходило до 30 машин, серед яких були БТРи, БМП, танки, йшла також колісна техніка з боєприпасами. Нашим завданням було знищувати їх, - розповідає. - За два тижні під час мого перебування на висоті «Граніт» наша рота знищила сім таких колон. І це тільки на нашій ділянці кордону. Нас по три — чотири рази на день накривали «Градами», мінометами та гаубицями з-за кордону. Висоту «Браво», наприклад, обстрілювали п’ять днів поспіль. Згодом обстрілів ставало все більше, все рідше до нас почали приходити колони з провізією і боєприпасами, навіть довелося тиждень бути без їжі. Нам дали команду виходити з-під кордону. Виїжджали ми з боями, з одного боку нас обстрілювали з Росії, а з іншого - атакували сепаратисти». Після виходу з-під кордону 79-а бригада пройшла відновлення у Миколаєві, підрозділи доукомплектувалися людьми та технікою.

Вадим Швед у зону АТО знову поїхав у жовтні 2014 року, і одразу в Донецький аеропорт. Однак пробув на летовищі недовго. Перебування там мінометного взводу, яким командував Вадим, виявилося недоцільним, тож підрозділ перевели у селище Піски. «Там ми стріляли багато, першу добу не спали зовсім, знищуючи цілі як в аеропорту, так і на його околицях. У 2014 році у Пісках був два рази, там отримав контузію — поруч зі мною розірвався снаряд від гаубиць. Після лікування перебував біля Широкиного, а згодом командир батальйону запропонував вступати в Академію Сухопутних військ ім. Сагайдачного, щоб вчитися на офіцера».

Нині старший сержант Вадим Швед — другокурсник факультету ракетних військ і артилерії. За виявлений героїзм під час виконання поставлених завдань нагороджений державною нагородою - орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Під час святкування 25-річчя Незалежності України йому, як ровеснику Незалежності, довірили звернутися із промовою до військовослужбовців Львівського гарнізону.