Як через золоті батони ледь безвізовий режим не провалили...

Після того, як у грудні Європейська комісія авансом схвалила позитивний для України звіт щодо виконання зобов’язань для отримання безвізового режиму з ЄС, навіть у затятих європесимістів зажевріла надія: а раптом прогнози про «безвіз» вже цього року далеко не примарні? Ще дві галочки у заліковці (про електронне декларування і запуск Нацагентства з протидії корупції) — і ми нарешті дочекаємося безвізового світла від ЄС. Але тут почалося те, що називається «пороблено в Україні». Спершу у законі про бюджет тишком-нишком «намалювався» пунктик, яким вимогу про подання держпосадовцями електронних декларацій відклали на 2017 рік (до ухваленої всліпу поправки причетним виявився нардеп Володимир Мисик — той самий, який подарував Януковичу славнозвісний золотий батон). І це при тому, що Україна взяла перед Євросоюзом зобов’язання запустити новий механізм декларування вже цього року! Після скандалу відстрочку таки скасували. Ось тільки під шумок внесли ще кілька поправок до законів, залишивши від антикорупційного задуму електронного декларування лише «ніжки і ріжки». Диригентом цієї ганьби, яка шокувала Брюссель, був нардеп з БПП Вадим Денисенко. Це з його голосу у сесійній залі проголосували за збільшення порогу видатків, які потрібно вказувати у декларації, за відстрочку до 2017 року покарання для тих, хто брехатиме про свої доходи і статки, за звуження кола родичів, про гроші і майно яких треба звітувати (список скоротили до батьків і дітей декларанта, які проживають з ним під одним дахом, так що на тещ, братів чи сестер можна і далі «зароблене непосильною працею» переписувати). Коли ж українські експерти і євросоюзівські критики ткнули офіційний Київ носом у скандальний «закон Денисенка», сталося таке, від чого навіть у звиклих до політичних інтриг і підлості волосся дибки здійнялося. З київських пагорбів полетіла словесна канонада: усе пропало, «безвізу» цьогоріч нам не бачити, бо не ми провинилися, а Євросоюз не хоче скасовувати візи для країни, яка втягнута у війну та наводнить і без того затоплену біженцями Європу своїми мігрантами…

Коли услід за нардепом Денисенком про «цинічну обманку» від Євросоюзу почали волати й інші «порошенківські» депутати (зокрема, Володимир Ар’єв) та наближені до Банкової політексперти (у соцмережах відзначився політтехнолог Тарас Березовець), у декого закралися підозри: а чи не організована це, бува, інформаційна акція? Надто вже синхронно «викривачі» «підступної ЄСівської зради» взялися Євросоюз дрючити. Ось що з цього приводу написав у своїй статті редактор «Європейської правди» Сергій Сидоренко: «Ми стали свідками масованої піар-кампанії на тему безвізового режиму, корені якої йдуть до Адміністрації президента. І хай якими є причини цієї атаки, наслідок її очевидний. Дії Банкової здатні серйозно зашкодити нашим безвізовим перспективам. Основна думка: мовляв, ЄС змінив вимоги до України. І Березовець, і Денисенко спробували довести суспільству, що антикорупційні законопроекти вже не є ключовою вимогою ЄС. Основна ідея, основний сигнал їх дописів — змінювати антикорупційні законопроекти немає потреби. Мовляв, не вони є головною перепоною на шляху до скасування віз. Ці заяви є відвертим фейком. Це очевидно для будь-кого, хто знає систему ухвалення рішень в ЄС».

Те, що декларування майна і доходів (з усіма подробицями і шансом загриміти за брехню на два роки за ґрати) для депутатів та чиновників — як кістка поперек горла, давно очевидно. Тільки до останнього не вірилося, що задля приховування своїх золотих батонів «слуги народу» наважаться так далеко зайти, поставивши на шальки євротерезів власні шкурницькі інтереси і шанс на безвізовий режим для 43-мільйонної України.

На щастя, найгірші побоювання не справдилися, «палацова змова» «золотобатонних» провалилася. Україна таки отримала свій «зарах.» від ЄС, впоравшись із домашнім завданням щодо електронного декларування. Після того, як президент ветував сумнозвісний «закон Денисенка» і повернув його у парламент з поправками, які були попередньо погоджені з єврокомісарами, під парламентським куполом не насмілилися вдруге «зарубати» надію українців на «безвіз». Закон у новій редакції дружно «прокатали» лише «Опозиційний блок» і фракція «Відродження» (з Коломойським й екс-“регіоналами” в акціонерах). Але і без їхніх голосів на парламентському табло висвітилося 278 «за».

2 роки за ґратами

Плюс — позбавлення на три роки права обіймати відповідні посади. Це максимальний термін покарання за свідому брехню у декларації (у разі, якщо йдеться про розбіжності на суму понад 250 мінімальних зарплат, тобто більш як 344 тисячі 500 гривень). М’якші способи покарання, передбачені за цією ж статтею, - від 42 тисяч 500 до 51 тисячі гривень штрафу або громадські роботи. Дрібніших брехунів-декларантів (які приховають добра на суму від 137 тисяч 800 до 344 тисячі 500 грн.) каратимуть лише гривнею (максимальний штраф — 42 тисячі 500 грн.).

«Не варто тішити себе ілюзіями, що Порошенко дуже хоче запустити систему електронного декларування...»

Спитаєте, як в’яжеться вето президента на «закон Денисенка» з інформаційною атакою про «підступну зраду ЄС», ниточки якої теж до Банкової ведуть? Одне одному не заважає, каже редактор «Європейської правди» Сергій Сидоренко, з яким журналіст «ВЗ» поспілкувалася напередодні ухвалення Верховною Радою закону про електронне декларування у новій редакції.

- Не варто розглядати президентську команду як щось монолітне, де є спільна думка, позиція і стратегія. Цього і близько немає, - пояснює Сергій Сидоренко. - Якщо говорити про інформаційну атаку щодо теми безвізового режиму, то тут треба зрозуміти, до кого належать згадувані мною нардеп Денисенко і політтехнолог Березовець. Оскільки ця приналежність приховується, то можемо ґрунтуватися лише на припущеннях. Припускаю, що шляхи ведуть до когось або з керівництва президентської Адміністрації, або з лідерів фракції БПП. Принаймні певні непрямі свідчення цього є.

Для чого було інформаційне вкидання? Питання електронного декларування і протидії корупції взагалі наштовхується на величезний спротив. Причому спротив представників усіх без винятку політичних сил. Чимало людей зацікавлені у тому, щоб вихолостити антикорупційну реформу (про її зупинку не йдеться, бо це надто чутливе політичне питання), прибрати з неї найбільш невигідні речі. Це системно здійснюється, і часом - успішно. Достатньо згадати грудень минулого року, коли відтермінували електронне декларування на рік. Але під тиском західних партнерів, громадянського суспільства і тих політиків, які виступали за електронне декларування, парламент все ж ухвалив законопроект у версії, яка була погоджена з Європейським Союзом. Система електронного декларування буде запущена. Я не є прихильником ідеалістичного підходу, абсолютно не вважаю, що це дозволить нам тут і зараз подолати корупцію. Але це буде інструмент, який має шанс запрацювати. - Повернемося до залаштункових гравців, з подачі яких виконавці вставляють палиці в антикорупційні колеса. Важко собі уявити, що ці гравці діють у президента за спиною, а він нічого не знає і ні про що не здогадується. Якби було бажання, цих «комбінаторів» давно б на місце поставили. Чому ж їм дозволяють провертати такі ганебні для України кампанії?

- Порошенкові властивий пошук компромісів і спроб задовольнити і тих, й інших. В елітах немає політичного запиту на боротьбу з корупцією. Те, що зроблено, - не політична воля, а швидше реакція на європейські вимоги. Не варто тішити себе ілюзіями, що Порошенко дуже хоче запустити цю систему. Якби ми говорили про бажання президента боротися з корупцією, то вже давно б бачили нового прокурора. Але ж — ні. Звісно, Порошенко усе бачить і розуміє. І тут важливо, що вирішальний позитивний крок (ветування скандального «закону Денисенка» й узгодження нового варіанта з ЄС) зробив саме він. Не скажу, що це було його щире бажання, але крок зроблений. Тому не можна сказати, що президент є тим, хто стоїть за зупинками процесу. Він не є їхнім ініціатором. Водночас Порошенко змушений лавірувати між різними групами у своєму оточенні. Свій вплив і вагу має та ж група Кононенка, яка часом може формувати президентську позицію. Можна припустити, що інформаційна кампанія щодо «безвізу» - діяльність цієї групи.

- З поданих президентом пропозицій щодо електронного декларування виглядає, що «вилавірувати» і вашим, і нашим йому все ж вдалося. Відповідальність за неправдиві дані у декларації звузили, прописавши суми розбіжностей, за які каратимуть. Коло чиновницьких родичів, доходи і статки яких потрібно вказувати у декларації, залишили незмінним — не розширили…

- Текст законопроекту був погоджений з Євросоюзом. Тобто це, за великим рахунком, пропозиція не президента, а ЄС. Зрештою, не варто ідеалізувати наджорсткий варіант електронного декларування, який був запропонований спочатку. Треба шукати компроміс між питанням боротьби з корупцією і вразливістю приватного життя, яке також є європейською цінністю. По-друге, потрібно мінімізувати можливість того, що боротьба з корупцією стане одним із інструментів диктатури. Безкомпромісний варіант декларування, який був запропонований спочатку, ніс у собі таку загрозу. Залишалася можливість для трактування його норм таким чином, щоб карати неугодних.

- Чому у так званому безвізовому пакеті настільки важливою була прив’язка України до Грузії?

- Я не вважаю, що вона настільки важлива, як це подається. Припускаю, що Україна може пройти і не в пакеті, а дещо пізніше за Грузію. Хоча, звичайно, хотілося б, аби пакет зберігався. Чому це важливо? В Євросоюзі є схильність (не правило, і це важливо) ухвалювати рішення пакетами. Пакетно приймали нових членів — у 2004 році, потім у 2007-му. Зрештою, і до цього також був пакетний вступ. Але були і винятки. Свого часу в ЄС ухвалили рішення про вступ Хорватії — однієї, а не в пакеті. Хоча довгий час вважалося, що Балканські країни також мають йти у пакеті. Так само і з безвізовими питаннями. Дуже довго у пакеті тримали Україну і Молдову. ЄС тяжів до того, щоб ухвалити рішення одночасно. Але коли стало зрозуміло, що «ну ніяк» (Молдова йшла до «безвізу», а ми лише вдавали, що йдемо), нас розділили. Рішення по Молдові ухвалили у квітні 2014 року. Вже скоро квітень 2016-го, а ми ще десь там — посередині шляху до безвізового режиму. Тобто маємо досвід того, що, коли Україну залишили на наступний термін, то він затягнувся на два роки. Хоча юридично залишається можливість, що отримаємо безвізовий режим вже цього літа.

- Прив’язка «безвізового» питання до квітневого референдуму у Нідерландах (щодо Асоціації України з ЄС) справді є настільки вагомою, як це подають?

- Тут є різні думки. Я схиляюся до того, що ця прив’язка дещо перебільшена. Хоча для того, щоб робити висновки, потрібно знати настрої нідерландців. МЗС Нідерландів рекомендує не розглядати питання щодо «безвізу» для України до референдуму. Можна по-різному ставитися до такої позиції, але її потрібно поважати. Можливо, нідерландці і справді дуже негативно відреагували б, якби наш «безвіз» було ухвалено до референдуму.

- Які ваші прогнози щодо результатів референдуму? Останні соцдослідження свідчать про зростання серед нідерландців кількості противників Асоціації України з ЄС.

- Україна, найімовірніше, програє на референдумі. Але дуже хочеться вірити, що програш буде з невеликим відривом: 55 на 45 відсотків, чи максимум - 60 на 40. У цьому разі можна сподіватися на те, що, попри думку громадян Нідерландів, парламент цієї держави все ж схвалить Угоду про асоціацію.

- Тобто, за нідерландським законодавством,?імплементація результатів референдуму парламентом не є обов’язковою?

- Так. Але тут дуже залежатиме, наскільки рішучим на референдумі буде голос противників Асоціації України з ЄС.