Мішель ТЕРЕЩЕНКО: «У Глухові, окрім контрабанди та корупції, нічого немає. Моє завдання — реанімувати місто»

Нащадок козацько-міщанського роду знаменитих українських підприємців та меценатів Мішель Терещенко вперше відвідав Україну у 1994 році. Каже, побачивши цей край, полюбив його усім серцем. У 2003 році переїхав з Франції жити на Сумщину. Рік тому змінив громадянство на українське, а ще через кілька місяців включився у виборчі перегони. Йти у мери його вмовили звичайні глухівці. Мішель Терещенко переміг у першому турі (отримав понад 60% виборчих голосів). Він став третім представником свого роду, після прапрадідів Артемія і Миколи Терещенків, який очолив Глухів, що у Сумській області.

Колеги підказали, що, готуючись до інтерв’ю, непогано було б узяти зі собою людину, яка добре спілкує­ться англійською. “Озброївшись” перекладачем — студенткою третього курсу факультету журналістики Франкового вузу Христиною Лушиною, яка досконало володіє англійською, вирушила на розмову. Втім, допомога англомовного тлумача не знадобилася. Мішель Терещенко спілкувався російською. Розпитати, як успіхи, та чи взагалі вони є, у вивченні української, не встигла. Насичений графік мера Глухова (приїхав на запрошення Українського католицького університету, що у Львові, з лекцією «Соціальна відповідальність бізнесу: як перетворити провінційне місто в кейс для всієї країни?»), а також, вочевидь, пересиченість надмірною увагою ЗМІ (перед інтерв’ю для нашої газети давав коментар представникові іншого ЗМІ), зробили свою справу. З паном Мішелем нам вдалося поспілкуватися лише 12 хвилин.

— Пане мере, з якими проблемами насамперед зіткнулися на посаді очільника міста?

— Нині Глухів вимер. Люди просили мене йти на вибори, щоб я реанімував виробництво, створив нові робочі місця та очистив місто від корупції. Глухів — маленьке прикордонне містечко, де за останні вісімнадцять років було втрачено десять тисяч робочих місць. Втратили аграрну промисловість, м’ясокомбінат, молочне виробництво, закрито хлібозавод. Немає суконної фабрики.

Що нам потрібно робити найшвидше — створювати робочі місця. Люди хочуть жити у Глухові, але, на жаль, окрім конт­рабанди та корупції, там немає жодних перспектив.

— Як збираєтеся реанімовувати місто?

— Очищаємо його від корупції. Та це проблема усієї України. Люди у Глухові готові працювати. У бізнес інвестуватимуть лише тоді, коли почуватимуться захищеними. Місто має непогане територіальне розміщення, воно неподалік Києва. Не обіцятиму, що знай­ду одного величезного інвестора, який одразу створить тисячу робочих місць. Але перспектива двох десятків невеликих підприємств, на кожному з яких працюватиме півсотні людей, цілком реальна... Налагоджуємо аграрне виробництво, роздумуємо над перспективами альтернативної електроенергії. Наша мета — створити чотири тисячі робочих місць через чотири роки.

— Ваш рід знаменитий насамперед масштабною меценатською діяльністю. Чи продовжуєте сімейну традицію?

— Це питання, якого я не люблю. Мої предки були дуже багатими. Займалися меценатством. Я ж звичайна людина. Моя зарплата — 3 тисячі 700 гривень. Іншого доходу не маю. Мені далеко до статків олігархів, і я не маю тих можливостей, що були у моїх предків понад 150 років тому.

— А які можливості є у вас?

— Я мільйонер не грошима, а ідеями. Водночас я не один. Маю хорошу команду. Я алергічний до поняття меценатства. Це абсолютно неактуальне питання. Нині не час меценатства, а час роботи для здобуття демократії, європейських перспектив. Меценати — це наші партнери з Євросоюзу, які надають міжнародні гранти. Так, це допомога, але не меценатство з кишені однієї людини.

Довідка «ВЗ»

Мішель Терещенко — підприємець, уродженець Франції, нащадок відомого аристократичного роду Терещенків, перших цукроварів України і меценатів. Закінчив бізнес-школу. У 1981-1990 роках жив у США. Служив офіцером підводного флоту ВМС США. У 1994 році вперше відвідав Україну.

З 2003 року живе у Глухові й Києві. Заснував Фундацію спадщини Терещенків, завданням якої є підтримка поточної діяльності у домівках, які побудували Терещенки у Києві та Глухові понад сотню років тому. Мішель Терещенко планує й надалі розвивати свій бізнес у Глухові, де кілька століть жили його пращури, а також усіляко підтримувати це місто.

21 березня 2015 року президент Петро Порошенко вручив Мішелю Терещенку паспорт громадянина України. 25 жовтня 2015 року, під час місцевих виборів, сенсаційно набрав більш ніж 60% голосів виборців Глухова та став міським головою.

З досьє «ВЗ»

Терещенки — козацько-міщанський рід Глухівщини, який у 1870 році отримав дворянський статус. Його родоначальник Артем Терещенко (1794-1873) розбагатів під час Кримської війни на постачанні хліба й корабельного лісу для війська. Потім зай­нявся цукроварінням та іншими галузями промисловості. Після селянської реформи 1861 року Артем Терещенко і його сини — Микола, Федір і Семен, скуповуючи поміщицькі маєтки в Україні і Росії, стали одними з найбільших землевласників Російської імперії і цукрозаводчиків в Україні. У 1911-1912 роках Терещенки мали 10 великих цукроварень.

Микола Терещенко (1819-1903) був відомим меценатом й одним із фундаторів Київського й Глухівського музеїв. Його мистецькі колекції стали основою майбутніх музеїв мистецтва у Києві. Його дочка Варвара була разом із чоловіком Богданом Ханенком фундатором музею західноєвропейського мистецтва у Києві й ініціатором художньої промисловості (майстерні вишивок) на Київщині.

Внук Миколи Михайло Терещенко у липні-серпні 1917 року став однією з провідних фігур Тимчасового уряду. Однак разом зі своїми колегами із Тимчасового уряду Михайло Терещенко був арештований більшовиками і запроторений до Петропавлівської фортеці. Завдяки зусиллям матері і дружини, француженки Маргарет, що за кілька місяців до цього народила йому дочку, за сприяння англійського і французького посольств, Терещенка вдалося визволити. До кінця 1917 року він разом з родиною перебрався до Норвегії. Працював переважно у скандинавських країнах, де став одним із провідних бізнесменів. Під час Другої світової війни він із родиною жив у Великій Британії, а потім перебрався в Монако, де у Монте-Карло і помер 1 квітня 1956 року... Численні представники дому Терещенків і нині живуть у різних країнах Західної Європи й Америки, зрідка приїжджаючи на батьківщину своїх предків.