В Україну на закупи... дітей

Прокуратура Львівської області звернулася до суду з позовом щодо захисту прав п’ятимісячної дівчинки, яка зараз перебуває в одному з дитячих будинків Львова. До суду прокуратура звернулася “з метою відновлення порушеного права дитини на ім’я, а також права знати своїх батьків”. У свідоцтві про народження маленької українки зазначено, що її батько - громадянин Німеччини. Але насправді до появи на світ дівчинки він жодного відношення не має...

26 серпня цього року у пункті пропуску через українсько-польський кордон “Краковець” прикордонники затримали подружжя з Німеччини. У салоні автомобіля, окрім чоловіка і жінки, перебували двоє неповнолітніх дітей німецького подружжя та немовля, яке народилося за чотири дні до цієї подорожі. Громадянин Німеччини заявив, що немовля - його донька від українки. На підтвердження своїх слів надав прикордонникам свідоцтво про народження дитини, а також нотаріально завірену заяву матері дитини про дозвіл на вивезення доньки за кордон.

У прикордонників виникли сумніви щодо слів іноземця. Адже він уперше й лише кілька днів був в Україні. Матір дитини, встановили за своєю базою даних прикордонники, межі України ніколи не покидала. То де іноземець і українка могли зачати дитину? Німецьке подружжя затримали. За фактом “торгівлі людьми” правоохоронці почали кримінальне провадження.

Під час розслідування з’ясувалося, що немовля, яке намагалися вивезти за кордон, народила 25-річна жителька Рахівського району Закарпаття Олена (ім’я змінено. - Авт.). Ще під час вагітності молодиця вирішила позбутися небажаної дитини та при цьому ще й заробити грошенят. В Інтернеті Олена знайшла оголошення про те, що іноземне подружжя шукає для усиновлення дитину, за яку готове добре заплатити. Олена зв’язалася (спочатку електронною поштою) з жінкою, яка подала оголошення. Посередницею виявилася жителька Кривого Рогу (Дніпропетровська область). Вона повідомила, що за продаж дитини іноземці готові заплатити 20 тисяч гривень. Олену ціна влаштувала...

В афері із продажу громадянам Німеччини ще ненародженої дитини посередниці допомагали представники однієї з громадських організацій Львова. “Активісти” допомогли Олені лягти під чужим прізвищем в один із пологових будинків Львова. А коли народилася дівчинка, ті ж “добродійники” допомогли в одному з районних відділків РАЦС оформити свідоцтво про народження дитини, в якому батьком дівчинки записали громадянина Німеччини. За продаж дитини Олені дали лише 10 тисяч гривень. Решту пообіцяли заплатити після того, як дитина з німецьким подружжям перетне кордон.

П’ять років тому через той же пункт пропуску “Краковець” дві іноземки (полька та бельгійка) намагалися вивезти з України дворічного Самуеля, якого народила в одному з харківських пологових будинків сурогатна мати. Згодом стало відомо, що “замовило” народження дитини подружжя гомосексуалістів із Бельгії. Хоча бельгійські геї, намагаючись вивезти Самуеля з України, порушили і українське, і бельгійське законодавство, врешті-решт українська Феміда дозволила віддати Самуеля бельгійським геям. Підставою для дозволу стало те, що біологічним батьком хлопчика був один із геїв.

Проводячи власне розслідування, “ВЗ” з’ясував, що в Харкові існує комерційна фірма, яка спеціалізується на пошуку сурогатних матерів для багатих іноземців. Оскільки у Бельгії одностатевим подружжям заборонено всиновлювати дітей, саме до цієї фірми звернулися бельгійські геї. Офіційно послуги сурогатної мами в Україні кош­тують сім тисяч доларів. Ще тисячу “зелених” сурогатній матері мають виплатити після пологів як премію. З усіма іншими нарахуваннями (на спеціальний одяг для вагітних, здорове харчування під час вагітності, проходження медоглядів) сурогатна мати отримує “на руки” близько 25 тисяч доларів. За таку суму не одна українка погодиться народжувати дитину для когось...

Чому саме в Україні далеко не вперше намагаються “купити” дітей іноземці? Зрозуміло, їх приваблюють більш ніж помірковані ціни на “живий товар”. Але не тільки це. Як пояснила “ВЗ” юрист Ольга Данченко, яка спеціалізується на сімейному праві, наймати в Україні сурогатних матерів іноземців спонукає ліберальне щодо цього українське законодавство. У багатьох країнах, розповіла юрист, зокрема у Нідерландах, Швеції, Австрії, Швейцарії, сурогатне материнство заборонено. У Канаді та США сурогатне материнство не заборонено, проте договір із сурогатною матір’ю там не має юридичної сили. Отож жінка, яка народила для когось дитину, у цих країнах будь-якого дня може заявити про свої права на неї. У більшості країн Євросоюзу, в яких сурогатне материнство легалізоване, матір’ю дитини вважається жінка, яка цю дитину народила. Записати в свідоцтво про народження дитини біологічних батьків можна лише з дозволу жінки, яка народила дитину.

Натомість Сімейний кодекс України не лише узаконив сурогатне материнство, а й захищає права генетичних батьків. На перше місце цим кодексом ставляться не інтереси сурогатної матері, а угода, укладена між нею та подружжям, яке “замовило” появу на світ дитини. В органах РАЦС, зазначено у Сімейному кодексі, у таких випадках імена генетичних батьків вносяться у свідоцтво про народження дитини. “Правилами реєстрації актів цивільного стану в Україні” уточнюється, що “у разі народження дитини жінкою, якій було імплантовано зародок, зачатий подружжям, реєстрація провадиться за заявою подружжя, яке дало згоду на імплантацію. У цьому разі одночасно з документом, що підтверджує факт народження дитини цією жінкою, додається засвідчена нотаріусом її письмова згода на запис подружжя батьками дитини. Лише в графі “для відміток” робиться відповідний запис про сурогатну матір”.

Німецьке подружжя, яке в серпні цього року затримали на кордоні з новонародженою дівчинкою, поскупилося навіть на оплату послуг сурогатної матері. Чому ж іноземці не спробували законно всиновити дівчинку, яку її мати ще до народження визнала небажаною дитиною та вирішила продати? На заваді цьому знову ж стало українське законодавство.

Законом України “Про охорону дитинства” усиновлення дитини іноземцями дозволяється лише, “якщо були вичерпані всі можливості щодо передачі дитини під опіку, піклування, усиновлення чи виховання в сім’ї громадян України”. Тобто іноземцям дозволять всиновити лише ту дитину, яку через якісь вроджені хвороби відмовилися усиновлювати українці. На всиновлення здорових красивих діточок, знають працівники дитбудинків, в Україні існує “жива черга” безплідних українських подруж...

Щоб на усиновленні дітей не заробляли посередники та чиновники соціальних служб, Законом “Про охорону дитинства” передбачено: “Посередницька, комерційна діяльність щодо усиновлення дітей, передання їх під опіку чи на виховання в сім’ї громадян України, іноземців або осіб без громадянства забороняється”. Та випадок із жителькою Закарпаття, яка продала новонароджену дитину за десять тисяч гривень, доводить: продаж “живого товару” є прибутковим бізнесом, на якому спеціалізуються як посередники-одинаки, так і комерційні або “благодійні” структури.

1995 року, коли в Україні діяв мораторій на усиновлення дітей іноземцями, “ВЗ”, посилаючись на власне розслідування, повідомив, що з України незаконно вивезли за кордон 800 дітей! Згодом “справою дітей” зайнялися правоохоронці, які довели до суду. За звинуваченням у сприянні незаконному вивезенню дітей за кордон на лаву підсудних тоді посадили, окрім керівників медичних установ, заступника голови Львівської облдержадміністрації та голову однієї з райдержадміністрацій Львова. Під час судового слухання справи стало відомо, що в “дитячому бізнесі” були задіяні чимало відомих всій Україні громадських діячів, політиків і... релігійних авторитетів.

1997 року Івано-Франківський обласний суд визнав чиновників і медиків винними. У вироці суду зазначили, що обвинувачені своїми діями “завдали істотної шкоди державним інтересам України”. Та всі викриті у торгівлі “живим товаром” тоді отримали умовні строки покарання. Можливо, через це бізнес на продажу українських дітей за кордон процвітає й сьогодні?

Фото з архіву “ВЗ”