«Коли озвучую книгу, стаю її героєм…»

Координаторка інклюзивних проєктів, директорка Ресурсного центру освітніх інформаційних технологій НУ «Львівська політехніка» Оксана Потимко, яка втратила зір у 24 роки, розповіла журналістці «ВЗ» про видавництво книжок для незрячих шрифтом Брайля, а також про створення аудіокнижок.

У видавництві також працюють: Катерина Івашутіна та Наталія Левандівська — редакторки текстів шрифтом Брайля, а також соліст легендарного гурту «Піккардійська Терція» Славко Нудик. Він у студії - диктор і аудіодискриптор. Звукорежисер — Володимир Сватенко. Озвучують книги діти віком від 5 років і старші. Усі вони — незрячі. Живуть у різних куточках України, для роботи в студії приїздять у Львів.

Щоб послухати аудіокнигу, потрібно сканувати QR-код (він розміщений на зворотньому боці титульної сторінки книги шрифтом Брайля).

Спілкуватися з пані Оксаною одне задоволення. Вона неперевершена оптимістка! За її словами, незряча людина не має викликати жалості.

— Ми єдині в Україні (увага — і в Європі!), хто озвучує книжки для незрячих у ролях за участі в одній команді незрячих дітей і відомих акторів та артистів, — каже Оксана Потимко. — Першу інклюзивну дитячу «Абетку» для незрячих ми видали у 2009 році. Надрукували її шрифтом Брайля, а потім двоє акторів-заньківчан та шестеро незрячих дітей її озвучили.

Я дуже любила читати. Коли втратила зір, вчилася жити заново, але читати не припинила. Йшла у бібліотеку і брала одразу 70 книжок! Їх читала — два — три місяці. Коли трішки пожила у цьому середовищі, то зрозуміла, що лише 1−2% книжок друкують шрифтом Брайля. Приблизно стільки ж озвучують аудіокнижок для незрячих.

Поки розмовляємо з пані Оксаною, редакторка пані Катерина показує мені одне з видань:

— Малюнки у цій книзі надруковані на особливому папері. Такий папір доволі дорогий. Ми детально описуємо ці малюнки, бо дитина, яка не бачить з народження, не знає, як виглядає, наприклад, гвинтокрил…

— На які труднощі натрапляти? — запитую пані Оксану.

— Якщо на друк книжок шрифтом Брайля за законом можемо не брати дозволу у видавництва та автора, то на озвучування книги обов’язково маємо отримати такий дозвіл. На це, звісно, йде певний час. І ця робота тягне за собою відповідальність та певні моральні зобов’язання перед авторами чи видавництвами.

До того як з’явилося наше видавництво, книги шрифтом Брайля друкували лише у Києві. Їхні книжки були не надто якісні, чорно-білі, їх розсилали у школи-інтернати та спеціалізовані бібліотеки. На усю Україну було 86 спеціалізованих бібліотек для сліпих. Наприклад, на Львівщині така бібліотека тільки одна. Зараз ми безкоштовно розсилаємо книги для незрячих в усі бібліотеки України! У них є спеціальні стенди для книжок шрифтом Брайля. До речі, собівартість виготовлення таких книжок — від 500 до 1200 грн (використовуємо ґрантові кошти). Тираж — 50−60 примірників, проте менші за 30 примірників тиражі не друкуємо.

Донедавна ми мали ресурс, який надали нам шведи. Там ми розміщували наші аудіокниги. Але шведи його заблокували, бо Українське товариство сліпих (УТОС) безсоромно вкрав звідти усі озвучені книжки, конвертовані нами у формат daisy… Такий ресурс є вкрай необхідний, хоча його створення — дороговартісне. Окрім того, вміст такого ресурсу потрібно захистити від крадіжок інтелектуальної власності.

— Ви допомагаєте військовим, які втратили зір, адаптуватися до життя?

— Вчимо військових користуватися комп’ютером, телефоном. Хто виявляє бажання — навчаємо шрифту Брайля. Зараз розробляємо абетку для дорослих незрячих. Хоча у більшості випадків військові, які втратили зір на війні, психологічно не готові вивчати шрифт Брайля…

У невеликій кімнаті пані Катерина показує мені принтери, на яких друкують книги шрифтом Брайля. Йдемо у студію, де, власне, й озвучують книжки. За мікрофоном — Славко Нудик. Цікавлюся, чому захопився цією справою?

— Все у житті стається завдяки випадку, — каже Славко Нудик. — Сім років тому мене запросили сюди прочитати дві поезії для незрячих дітей. Я прийшов і залишився надовго… Коли дізнався, чим тут займаються, у мене виникла купа ідей! Багато проєктів, які я запропонував, ми уже реалізували. Наприклад, «Казка на білих лапах» — незрячі діти виступили солістами «Піккардійської Терції». Ще один проєкт, який триває дотепер, це залучення незрячих дітей до створення аудіопродукції.

— Як ви обираєте людей для озвучування книжок?

— Не усі підходять для цього. Шукаю людей, які володіють внутрішньою інтонацією і можуть її зреалізувати перед мікрофоном. Я, наприклад, з дитинства любив читати вголос. Тому можу сісти перед мікрофоном і читати. Хоча мене цьому ніхто не вчив.

— Діти мають терпіння до читання?

— Є діти, які втомлюються. Інші читають з перервами. Один хлопець з Рівненщини повністю прочитав роль Расмуса — волоцюги Астрід Ліндґрен, хоча він, окрім сліпоти, має складні порушення слуху. Ми записували цю роль чотири дні (по 2−3 години на день). Діти горять цим! Особливо ті, кому це виходить. Зрячі діти читають текст з монітора, я лише корегую інтонацію. А незрячим дітям читаю текст частинами. Є діти, які запам’ятовують текст реченнями, і його повторюють.

— Буває, що діти захоплюються тим героєм, якого озвучують?

— Безперечно! Ми про нього говоримо. Ми його характеризуємо, обговорюємо характер та інтонацію. Нам дуже весело, відверто вам скажу! Це акторська робота. Наприклад, фразу: «А як ти знаєш?» можна перечитати разів зо двадцять! Або: «Звісно!» (інтонація залежить від контексту). Такі фрази найважчі. Значно легше дітям вдається прочитати декілька речень. Іноді п’ятикласники приходять і дуже хочуть показати, як вони вміють швидко читати (Усміхається. — Авт.).Тоді кажу їм, що думати треба над кожним словом. Утім будь-якому голосу та тембру можна знайти застосування.

У студію прийшла 15-річна Діана. Дівчинка — незряча. Вона уже озвучила «хмару» книжок. Славко Нудик її обіймає. Вони жартують. Діана сідає біля мікрофона…

— Я вчуся у звичайній школі на інклюзії, — каже Діана. — У мене з пані Оксаною Потимко було дуже багато різних проєктів. У 2018 році вона вперше запропонувала мені озвучити книгу разом зі Славком Нудиком. Це була книга відомого львівського письменника Юрія Винничука «Історія одного поросятка». Я була «поросям», це був мій перший досвід (усміхається. — Авт.). Було дуже класно! Мені так це сподобалося, що я вирішила далі себе спробувати у цій сфері. Це неймовірні емоції!

Мені дуже подобається озвучувати мультяшних персонажів, де треба говорити милим голосом… Люблю перевтілюватися у персонажа. Іноді здається, що ти реально занурюєшся у книгу. Час перед мікрофоном біжить дуже швидко. Це захоплює!

Цікаво було озвучувати книгу «Секретна агенція написання листів» і «Пригоди поштових мишок на Півночі» (автор — Іґне Зарамбайте). Головних героїнь озвучувала я і моя найкраща подруга. Рекомендую вам теж ці книжки прочитати, а також — прослухати.

Прийшов озвучувати книжку і Олег. Він також не бачить. Олег цього року планує вступати до НУ «Львівська політехніка». Хлопець наразі озвучив одну книгу. Автор — Анатоль Франс «Бджілка». Розпитую хлопця, чи складно йому з озвучкою?

— Я дуже люблю читати літературу про ораторське мистецтво, — каже Олег. — Тому для мене озвучувати книжки неважко. Я не бачу, тому дуже люблю звуки, які гарно звучать. Відповідно, перше, що має гарно звучати — це мій голос (усміхається. — Авт.). Коли озвучую книгу, стаю цим героєм…