Поляки хочуть забрати архів Оссолінеуму

Львівська наукова громадськість “стоїть на вухах”. Міжурядова українсько-польська комісія у справі охорони та повернення культурних цінностей, втрачених та незаконно переміщених під час Другої світової війни (засідала у польському Ольштині), підписала протокол, яким рекомендує передати Варшаві архів Оссолінеуму (зберігається у Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника). Комісія рекомендує до кінця 2016 року обміняти львівський архів на матеріали Наукового товариства ім. Т. Шевченка, які зберігаються у Варшаві.

Крім того, пропонується обміняти львівську міську (ґродську) книгу 1687 р., що зберігається в Національному архіві у Кракові, на документи центральних органів влади Другої Речі Посполитої, що зберігаються в Центральному державному історичному архіві України у Львові. А також розглянути можливість передачі Польщі картини «Царі Шуйські перед Зигмунтом ІІІ» (полотно 1640 р., власник - Львівський історичний музей) - в обмін на два дзвони з Національного музею Перемиської землі у Перемишлі, віднайдених у селі Лютовиськах. Підписи під цими рекомендаціями поставив, зокрема, керівник української делегації, перший заступник міністра культури України Ігор Ліховий.

Особливе обурення науковців викликала рекомендація віддати Польщі львівський архів Оссолінеуму. Адже ця раритетна збірка законно належить громаді міста Львова, її у 1827 році заповів місту сам засновник Національного закладу ім. Оссолінських у Львові граф Юзеф Максиміліан Оссолінський. Науковці (серед них такі авторитети, як почесний директор Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника, доктор історичних наук Лариса Крушельницька, відомий археолог, доктор історичних наук Микола Бандрівський, директор Львівського історичного музею Богдан Чайковський та ін.) звернулися до президента України, прем’єр-міністра, української громадськості з вимогою відкласти будь-які переговори, пов’язані з обміном експонатів, до вивчення питання, скільки і які саме культурні цінності були незаконно переміщені з України і нині перебувають у Польщі та інших країнах. Вимагають також відновити Нацкомісію з питань повернення в Україну культурних цінностей при Кабміні, зупинити некомпетентні, нефахові і незаконні дії Міжурядової українсько-польської комісії, які підривають принципи міжнародного співробітництва і ставлять під загрозу подальшу українсько-польську співпрацю у царині культури. “Не може не дивувати, що Міністерство культури, нічого не роблячи для повернення національної культурної спадщини, переміщеної з України до Польщі під час Другої світової війни, водночас нав’язує «обміни», які свідомо ігнорують систему міжнародного права й загальноприйняту європейську практику”, - йдеться у зверненні.

«Протягом останніх 20 років з польською стороною регулярно виникають конфлікти, - каже голова Українського геральдичного товариства Андрій Гречило. - Це і питання військового польського цвинтаря у Львові, і справа з полотнами Альтамонте, що експонуються у Золочівському і Олеському замках, які польська сторона вимагає перенести до Жовкви в діючий костел. У Польщі чиновники різного рангу використовують ці справи у своїй політичній кар’єрі. Це політичний авантюризм. Українські високопосадовці у цих конфліктах займають недержавницьку позицію. Чи вони такі щиросердні, чи не знають законодавства, чи є інші засоби мотивування? Вони готові усе віддати. Не зрозуміло, з яких міркувань Ігор Ліховий поставив свій підпис під цим протоколом”.

На рівні ж українських і польських культурних установ є добра співпраця. Почесний директор наукової бібліотеки ім. Стефаника Лариса Крушельницька свого часу разом із директором бібліотеки архіву Оссолінеуму у Вроцлаві Адольфом Юзвенком домоглися закриття питання так званого повернення цінностей. Однак зараз з невідомих причин воно поновлюється. “Суспільство і державні мужі мало обізнані з тим, що відбувалося із львівськими скарбницями у роки Другої світової війни і післявоєнні роки, - каже Лариса Крушельницька. - Зараз повторюється ситуація часів СРСР і 90-х років, коли збірку Оссолінеуму у Львові нещадно грабували столичні високопосадовці”.

“Поляки не є для нас ворогами, вони просто добрі патріоти своєї держави, - наголошує Микола Бандрівський. - Те, що в сусіда зле лежить, те, що сусід не вважає за потрібне охороняти, вони намагаються або присвоїти, або повернути”. “У польському суспільстві, як, на жаль, і в нашому, є група людей, яка на цьому “поверненні цінностей” має добрий бізнес, - стверджує доктор історичних наук Володимир Александрович. - Ці всі “ліхові”, правлячі хлопці, існують тільки для того, щоб з цього “щось мати”. Наші міркування для них просто не існують. Обміни такого роду нагадують історію про те, як білі європейці вимінювали у папуасів золото і діаманти на брязкальця”.

З досьє «ВЗ»

Книгозбірню імені Оссолінських заснував у 1818 році у Відні вчений, просвітитель, граф Юзеф Оссолінський, який виконував також обов’язки директора Цісарсько-королівської бібліотеки. На його прохання перед австрійським урядом і за підтримки суспільства приватну колекцію Оссолінського у 1827 році перевезено до Львова і за заповітом її власника довічно подаровано столиці Галичини. На 1939 рік книгозбірня нараховувала 295 760 книг, 318 інкунабул (рідкісні книги, видані до 1501 року), 5 170 стародруків, 13 500 рукописів. У 1940 році організовано бібліотеку Академії наук УРСР, до якої, крім фондів Оссолінських, увійшли збірки 84 бібліотек Львова, в тому числі найбільших українських — НТШ і Народного дому.

За роки нацистської окупації з колекції Оссолінеуму вивезено на територію сучасної Польщі 18 860 найцінніших одиниць літератури. Тоді ж почався скандал із творами німецького художника XV-XVI ст. Альбрехта Дюрера, 24 малюнки якого навічно подарував бібліотеці Оссолінських князь Генріх Любомирський - за умови, що вони не можуть бути вилучені. Але ці скарби передав німцям академік Мечислав Гембарович. Після війни ці рисунки дісталися маловідомому родичу Любомирських, який їх розпродав.

За роки радянської влади, у 1945-47 рр., на особисте розпорядження Сталіна “в дар польському народові” з колекції Оссолінеуму відправили до Польщі 217 тис. 393 раритети. У 1950 р. до Москви забрали 10 тисяч одиниць польської художньої літератури, нібито на відкриття польської бібліотеки. У 1987 р. передано 2400 книг особисто першому секретарю комуністичної ПОРП Войцеху Ярузельському.

Зазіхання на бібліотечні колекції тривали і за президентства Леоніда Кравчука, Леоніда Кучми, Віктора Ющенка. Зараз архів налічує близько 700 архівних справ і зберігається у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. Архів потрапляє під міжнародні правові норми (римський принцип Glebae adscripti), що гарантують його збереження і знаходження у місці створення, він не підлягає переміщенню.