«Росія сподівається на військовий бунт і третій Майдан»

«Путін програв Україну», «Україна віддалилася від імперської орбіти Росії»... Про це говорили експерти, писали у соцмережах, щойно з’явилися екзит-полівські результати парламентських виборів і стало зрозуміло, що більшість у новій Верховній Раді буде проєвропейською. Те, що результати парламентських перегонів в Україні — як кістка у горлі Кремлю, — факт. Та чи подавиться нею Путін, змирившись з втратою України?

Враховуючи не лише путінські апетити, а й те, з якою легкістю (за чай і гречку) виборці півдня і сходу реанімували у владі кремлівських маріонеток. Що криється за активними тілорухами Кремля після українських виборів, і як нова Верховна Рада може підсобити планам Путіна? Про це — у розмові з російським істориком, професором Московського державного педагогічного університету Єленою Галкіною.

— Чи не передчасні висновки про те, що проєвропейська більшість у новому українському парламенті — сигнал Путіну про безповоротну втрату України?

— Реванш контрреволюційних сил теоретично можливий. Але не зараз. Результати виборів показали, що проросійськи налаштованих виборців відчутно поменшало, якщо порівнювати, наприклад, з виборами 2012 року. Це колосальний прорив.

Російська пропаганда тикає на низьку явку. Подивіться, мовляв, на карту: там, де явка менше 50 відсотків, — це Новоросія, лояльна до Росії. Хоча зниження явки — нормальне явище у революційних країнах, які переживають процес демократизації. Так було в Єгипті, Тунісі після Арабської весни. Перші вибори проходять з високою явкою — у межах 60 і більше відсотків. Наступні, коли одні втрачають ентузіазм, вважаючи, що багато вже зроблено, а в інших настає розчарування, відбуваються з нижчою явкою — на 10-15 відсотків.

Головна небезпека для Украї­ни криється у поствиборчому процесі: як швидко зможе сформуватися коаліція, і наскільки буде дієздатною. Судячи з коментарів у російській пресі, публічних заяв і кулуарних розмов, Путін і його оточення сподіваються на те, що дієву коаліцію у новій Верховній Раді сформувати не вдасться. Відповідно — країна буде втягнута у новий етап дестабілізації: не вдасться розпочати економічні реформи, буде хаос, третій Майдан, військовий бунт. Така небезпека є. Чи вдасться їй запобігти, залежить від того, наскільки зуміють домовитися політичні сили у новому парламенті. Наразі ситуацію важко назвати стабільною. На адресу штабу Порошенка звучать жорсткі закиди щодо співпраці з колишніми «регіоналами» і сприяння їм у проходженні до Верховної Ради по окремих мажоритарних округах. Назріває конфлікт.

— Сподіваючись на внут­рішній хаос в Україні, Путін не сидить склавши руки. Знову — стягування військ до українського кордону, черговий «гуманітарний конвой» (що криється за російською «гуманітаркою», Україна — в курсі). Що за маневри після виборів?

— Не думаю, що це пов’язано з парламентськими виборами, судячи з того, що Москва навіть не намагалася їх зірвати (підозрюю, внаслідок досягнутих у Мінську домовленостей). Тут, швидше, в іншому річ — у процесах, які відбуваються на територіях, контрольованих ДНР і ЛНР. Ці процеси пов’язані, зокрема, з конфліктом інтересів в середині Росії. Не вся російська політична еліта підтримує війну з Україною.

Є «партія вій­ни», а є «партія перемир’я», яка, наскільки розумію, активно намагається налагодити контакти з великим українським капіталом, котрий має власність на Донбасі. У серпні змінилося керівництво терористичних організацій ДНР і ЛНР — на користь «місцевих» (Гіркіна замінив «оплотівець» Захарченко, відставного Болотова — Плотницький. — «ВЗ»). Думаю, ідея проведення так званих виборів у ради ДНР і ЛНР (призначені на 2 листопада) належала «партії перемир’я». За її задумом, очевидно, більшість на цих виборах мали отримати люди типу Захарченка, Плотницького, місцевих польових командирів. Тобто кадри, не настільки жорстко контрольовані російськими спецслужбами. Але «партія війни» не дрімає. І відправка чергового «гумконвою» (пропагандисти навіть не приховують, що це — «воєнторг») може бути пов’язана з її спробами переламати ситуацію на свій бік. Організувати наступ і зв’язати руки керівництву ЛНР і ДНР, яке пов’язане з «партією перемир’я». Вже зараз активно (особливо у Луганській області, бо у Донецькій це вже менше вдається) намагаються вибудувати якісь паралельні структури, зав’язані безпосередньо на російські спецслужби. І нова партія так званого гуманітарного вантажу, очевидно, має допомогти у цьому.

Пропагандисти, які працюють на проект «Новоросія» (дитя «партії вій­ни»), горланять, що призначені на 2 листопада вибори не потрібні, що їх не можна провести у воєнний час. А тому — «даёшь» військову диктатуру! Не факт, що це вдасться. Є питання — чи погодиться на жорстку військову диктатуру населення підконтрольних ДНР і ЛНР територій. Позиція російських військ, які не втручаються у зіткнення між бандами бойовиків (не лише вичікуючи, а й провокуючи на те, щоб вони перебили одне одного), населенню не зрозуміла. Може розгорітися війна всіх проти всіх.

— З ваших слів випливає, що так звані вибори у ДНР і ЛНР можуть не відбутися?

— Така ймовірність є. Зверніть увагу, що Лавров (міністр закордонних справ РФ. — «ВЗ») зробив заяву, що Росія визнає ці вибори, якщо вони пройдуть правильно. Правильно — з точки зору Лаврова? Зрештою, юридичні наслідки визнання цих виборів не зрозумілі. Кремль що — збирається визнавати нову Абхазію чи нову Південну Осетію і далі входити у штопор західних санкцій по саме «нікуди»? Або ж сприятиме тому, щоб вибори у ДНР і ЛНР не відбулися. А винними призначать так звані уряди Захарченка і Плотницького, які через ці вибори мали бути легітимізовані в очах місцевого населення. Скажуть: якщо, мовляв, вибори не змогли провести, то ні на що не здатні. Ось вам заміна: військові люди, і жорстка диктатура.

— Вибори на сході продемонстрували, що Донбас не поспішає ставати українським. Очевидно, Кремль не омине можливості використати це як аргумент на користь того, що Донбас має залишатися поза зоною дії «київської хунти»?

— Звичайно. Українська влада повинна думати, як переламати ситуацію на свою користь. І тут велику роль відіграватимуть вибори у місцеві органи влади: наскільки вдасться представити проукраїнських кандидатів і переконати населення голосувати за них. На парламентських виборах з цим був повний провал. Хоча можна знайти шанованих людей, які будуть відстоювати проукраїнську позицію і яких сприйме виборець на Донбасі. Українська влада має продемонструвати не лише свою зацікавленість у цьому, а й конкретні дії. Переконати, що Україна чує Донбас і не вважає його жителів другосортними. Треба дати донбасівцям програму розвитку, яка буде зрозуміла для них і в яку вони повірять. Одного страху перед війною мало. Потрібно щось позитивне.

— Чи варто недооцінювати роль і можливості у новій Верховній Раді «Опозиційного блоку» з його кремлівськими «ляльководами»?

— Навряд чи на цьому етапі «Опозиційний блок» зможе щось зробити. Він теж різнорідний. І не факт, що залишиться у тому ж складі, який побачимо на старті. Думаю, єдине, що світить «Опозиційному блоку», — це кілька портфелів з опозиційної квоти і доступ до парламентської трибуни з надією на те, що у момент чергової дестабілізації можна буде, наприклад, у новій більшості прилаш­туватися.

— Непроходження до Верховної Ради комуністів (уперше за 23 роки) — епохальна подія. Але затьмарює її те, що, якби проголосував увесь Донбас, КПУ таки була б у парламенті. Навіть Криму не треба. То труп Компартія, чи ні?

— На парламентських виборах кампанію комуністи вели дуже слабо. На відміну від «Опозиційного блоку». Побачимо, що буде на місцевих виборах. Очевидно, у південних і східних регіонах ця політична сила таки отримає своїх представників у радах.

Наскільки розумію, у лівих організацій дрібнішого масштабу дуже скептичне ставлення до КПУ. І якщо знайдеться проукраїнська сила, здатна з цими об’єднаннями працювати, вона зможе сформувати нову ліву партію — європейського плану. Запит на ліву ідеологію є. І те, що ця ідеологія не представлена у парламенті, створює нішу на політичному полі. У цій ніші активно буде працювати і Росія, використовуючи свої вже вибудувані зв’язки з лівими об’єднаннями в Україні.

— Непотрапляння у парламент «Правого сектору» і «Свободи» — наче ядерний удар по російській пропаганді. Кого тепер у Кремлі призначать головними карателями у руках «київської хунти»?

— Тепер це — «Народний фронт». Російська пропаганда вже охрестила його «партією війни» і пов’язує з найстрашнішим ворогом Кремля — дніпропетровським губернатором Коломойським. Як і «Самопоміч», яка до того ж — ще й львівська!