92-річний генерал-майор Борис Лутін знову став на захист України

Мешканець села Терешки Полтавського району Борис Лутін (на фото) — єдиний в Україні генерал-майор, який перебував на фронтах Великої Вітчизняної з першого до останнього дня війни. Він визволяв Україну, зокрема Полтавщину. Після Перемоги продовжував служити в Збройних cилах, побував у гарячих точках планети, брав участь у подіях, відомих в історії як Карибська криза.

І ось у 92 роки Борис Лутін знову став на захист батьківщини, коли над Україною нависла нова воєнна загроза. І хоча єдина зброя ветерана в такому поважному віці — його авторитетне слово, важить воно багато. Генерал-майор у відставці Борис Лутін поїхав на Донбас, щоб підтримати дух українських військових, які захищають Вітчизну. Побував на блокпостах і, як людина, котра добре знає військову справу, зробив деякі зауваження і дав поради, як облаштовувати блокпости.

На Донбасі ветерану довелося два дні прожити в підвалі, тож побачив і відчув на собі те, що переживають зараз мешканці сходу України.

— Поговорив я трохи і з сепаратистами — був такий момент. Запитав у них: “Чому ви так робите?” — а вони відповіли: “Нам платять гроші”, — розповів Борис Лутін.

“Вважаю себе українцем. Хоча народився в Ленінграді (Санкт-Петербург), чистий росіянин. Живу тут уже п’ятдесят років. Україна — моя батьківщина, іншої в мене немає”, — каже Борис Лутін.

Згадує про початок Великої Вітчизняної війни: “Йшов 1941 рік. Країна жила нормальним життям, хоча на Заході вже палахкотіло полум’я... Війна підходила все ближче до кордонів Радянського Союзу. Як Росія напала на нас зараз, так напала тоді Німеччина. Я, як і всі хлопчаки того часу, 1922 року народження, навчався у школі, в десятому класі, на Виборзькій стороні Ленінграда.

На початку березня 1941 року приїхали до нас працівники військкомату і запропонували записуватися на курси ворошиловських стрілків (тодішній міністр оборони Ворошилов дуже добре стріляв). Сто десятикласників пішли на ці курси, і я в тому числі. Вдень — у школі, вечорами — на курсах. У кінці травня здавали залік. І отримали значки “Ворошиловський стрілок”. Сьогодні в Україні вже один я його ношу...”.

Через два дні після того, як юним стрілкам вручили значки, всі вони отримали повістки у військкомат.

“Скерували нашу сотню в одну з київських дивізій під Псковом — проходити курс молодого бійця, — продовжує спогад Борис Лутін. — Встановили намети і почали будувати табір. Настав червень 1941 року. Двадцять першого червня я заступив у наряд по табірному збору. Приблизно о четвертій годині ранку я почув гул літаків. Вийшов, подивився на захід — летить армада... Через дві-три хвилини завили сирени, і стало ясно, що це вже війна.

Бачив, як горіли казарми, в яких жили офіцери, як палали танки... Бачив, як вибухи розривали людей на шматки...Пам’ятаю, як близько розірвалася одна, потім друга бомба, я упав, мене підняло в повітря і понесло... Прийшов до тями в наметі — наді мною “чаклували” санітари”. У юнака були вибиті всі зуби, пошкоджене ліве око. Через два чи три дні він знову був у строю — дуже поріділому: зі ста молодих ворошиловських стрілків живими залишилося 13.

Отаким було перше бойове хрещення Бориса Лутіна.

Коли визволяв Полтавщину, в складі 53-ї армії форсував Дніпро в районі Кобеляк. А після того, як ворога вигнали з території Радянського Союзу, брав участь у визволенні Румунії, Угорщини, Австрії, Чехії, Югославії, Албанії. Закінчив війну в Чехословаччині в травні 1945 року.

Війна закінчилася, а він залишився військовослужбовцем, дослужився до генерала...

Борису Лутіну довелося побувати в гарячих точках планети. У 1962 році, під час холодної війни, коли над Землею нависла загроза початку справжньої гарячої третьої світової війни, він став учасником операції “Карибська криза”. Служив на Уралі, в Пермі, був заступником командира корпусу, коли викликали на військову раду в Свердловськ. Там, у штабі армії, повідомили, що доведеться пливти на Кубу. До цього в штаб викликали двох полковників, і вони відмовилися, знаючи, що це означає... Відібрали партійні квитки і звільнили з армії.

Полковник Борис Лутін вирушив на Кубу з дружиною, залишивши менших дітей під наглядом старшої дочки. На Кубу дітей шкільного віку брати не дозволяли. Та й подорож на той далекий острів у Вест-Індії була надзвичайно тяжкою — не всі військові її витримали...

Зараз генерал-майор Борис Лутін вважає своїм обов’язком передавати досвід молодим.

“У Донецьку й Луганську я бачив такий же патріотизм, — каже. — Двадцятирічні хлопці захищають Україну. Їм важко без необхідного озброєння, води, але ніхто не здається. Я тричі звертався до Путіна (писав листи), щоб він вивів свої війська з нашої території. Але... Ця війна скоро не закінчиться: будуть іще відключати газ, залишатимемося без електрики... Та Україна вистоїть, згуртувавшись. Ми переможемо!”.