Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

«Проект «Новоросія» виходить далеко за межі Донбасу...»

Однак миром на сході не пахне: щодоби українські позиції обстрілюють, окупант нарощує мілітарну присутність.

Минає тиждень з часу підписання у Мінську протоколу Тристоронньої консультативної групи щодо припинення вогню на Донбасі. Дійшло до того, що в окремих окупованих районах Донеччини і Луганщини вже роздають російські паспорти і рублі, “зачищають” ці території від лояльних до Києва громадян... Про суть мінських угод і їхні наслідки — у розмові кореспондента “ВЗ” з директором Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталієм Куликом (на фото).

— Що після “консенсусу” у Мінську здобула, а що втратила Україна?

— Однозначного позитиву чи негативу немає. Після підписаної угоди відбувається обмін полоненими, йде перегрупування сил. Водночас не припиняються обстріли з боку бойовиків. Жодних ілюзій щодо того, що вони дотримуватимуться умов перемир’я, немає...

Найбільше насторожує домовленість про “особливий статус” окупованих районів. Яка ідея туди закладається — чи це будуть адміністративні кордони Донецької, Луганської областей, чи під цим маються на увазі ті райони, які контролюють терористи і російські війська? Наскільки політичне керівництво України усвідомлює небезпеку “придністровізації” конфлікту? Як тільки у нас з’являються такі суб’єкти переговорного процесу, як “ДНР”, “ЛНР”, з якими вступаємо у діалог, це може перетворитися у черговий заморожений конфлікт на пострадянському просторі. Його вирішення буде відкладено на тривалий час. Сподіваюся, цього не трапиться, що Київ врахує всі можливі ризики. Зараз, коли домовленостей досягнуто, треба скористатися ними, щоб вирішити свої тактичні питання.

— Окрім 12 озвучених пунктів, експерти не виключають існування якихось таємних угод. Що і для чого переговорники на найвищому рівні можуть приховувати від нас?

— У вівторок продовжилися консультації у Мінську на рівні експертів. За моєю інформацією, предметом переговорів було створення сухопутного коридору для проходження з Російської Федерації вантажів у Крим. Перед зимою це дуже важливо, оскільки Керченська переправа у морози не працюватиме, виникнуть гуманітарні загрози для жителів півострова. Друге питання чергового раунду переговорів у Мінську — про інституаційний діалог між “ДНР”, “ЛНР” і Києвом, тобто про формат перемовин. Третій пункт — конституційна реформа, права і можливості для “особливого” регіону... Якихось додаткових таємних протоколів, наскільки я знаю, поки що немає. Є певні “хотєлки” з боку російської сторони і Києва, є питання, які готові обговорити, але домовленостей, зафіксованих на папері, ще не існує.

— У чому Україна могла би піти на політичний компроміс з Донбасом (читай — з Москвою), не втрачаючи обличчя, своїх державних інтересів?

— Як на мене, неправильно обрано тактику переговорів. Потрібно було продовжити військову кампанію, силою зброї зупинити агресію. А вже потім, користуючись підтримкою Заходу, його зброєю, чинником проведення військових навчань з країнами НАТО на своїй території, нав’язувати російській стороні певні умови. Цього не сталося...

Виникає питання: чи є політична воля у нинішнього керівництва держави для того, щоб довести справу до кінця і не втратити контроль над територіями? Чи готове політичне керівництво, незважаючи на можливість електоральних втрат, пояснювати свої дії громадянам України? Текст мінських угод уже по-різному трактується у Києві і у Москві. Московські експерти говорять про пункт щодо відведення незаконних збройних формувань, маючи на увазі не тільки бойовиків-сепаратистів, а й добровольчі батальйони на кшталт “Айдара”, “Азова” і

т. д. Різночитання мінського протоколу створює додаткові ризики. Оскільки на ОБСЄ покладено спостережну місію за виконанням досягнутих угод, у мене виникають сумніви як щодо самого спостерігача, так і здатності Європейського Союзу адекватно зреагувати на порушення цих домовленостей, на шулерську політику Російської Федерації щодо України. Ні ЄС, ні ОБСЄ не є тими інституціями, які могли би дати по руках російським шулерам. Думаю, нинішнє “перемир’я” — це “передишка” перед новою фазою...

— Ви обмовилися про ОБСЄ. Чим пояснити її дивну позицію щодо російської агресії: інспектори ОБСЄ російських танків і “Градів” на Донбасі вперто не помічають...

— До складу ОБСЄ, крім Украї­ни, входять інші країни пострадянського простору, у тому числі Російська Федерація. Росія є одним із ключових спонсорів цієї організації. ОБСЄ проявляє себе лише там, де відсутня гаряча фаза, вона спрацьовує як місія поліційного спостереження. Але жодним чином не як інструмент запобігання конфліктам або інструмент умиротворення. Тому говорити про ефективність її недоцільно. Ця організація потребує реформування.

— Вибори і нова конфігурація парламенту якось вплине на ситуацію у гарячій точці?

— Вибори, з одного боку, створять певну точку конфліктності і напруги, оскільки їх проведення на території, окупованій росіянами, буде неможливим. Частина виборців не зможе проголосувати, не буде представлена їхня позиція у майбутньому парламенті як через депутатів-“мажоритарників”, так і через участь у голосуванні за партійні списки. Цей ризик можна було б мінімізувати шляхом запровадження електронного голосування. І в такий спосіб дати можливість голосувати нашим громадянам у Криму, на інших окупованих територіях. Але, на жаль, парламент на це не пішов. Тож отримуємо проблему неповної легітимності майбутнього парламенту, недовіри частини населення до представників нового складу Верховної Ради. Ця “недолегітимність” буде тяжіти над парламентом, і незабаром деякі політичні сили ставитимуть питання про нові дострокові вибори. Уже зараз кажуть, що майбутня ВР — на рік, на півтора...

— Часом від втомлених вій­ною людей можна почути таке: нехай Донбас іде до Росії, бо ми і так з ним — різного поля ягоди...

— Йдеться про поняття спільної історичної долі. Якщо воно руйнується, чи якась територія відторгується, то ставиться під сумнів сама ідентичність україн­ської політичної нації, взагалі українців. Людям, які хочуть позбутися Донбасу, варто шукати собі країну в еміграції, а не відмовлятися від своїх територій. Не зупиниться Росія на кордоні окупованих районів Донецької, Луганської областей. Політичний проект “Новоросія” виходить далеко за межі Донбасу. Російській Федерації потрібна вся Україна, а не якийсь її регіон. Жодна “стіна” у межах Львівської, Івано-Франківської областей чи по Дніпру не врятує. Жодне розмежування, прощання з Донбасом не вирішить питання нашої ідентичності, існування української держави...

Схожі новини