Таких похоронів Яворів і Сокаль ще не бачили

Під звуки військових салютів у понеділок, 23 червня, жителі яворівського села Семирівки і районного центру Сокаля поховали своїх земляків-героїв — солдатів-розвідників Юрія Прихода і Віктора Сивака, які минулого тижня загинули у бою з терористами під Ямполем на Донбасі. Провести в останню путь захисників Вітчизни прийшли тисячі людей. Їхні домовини були вкриті державними прапорами. Як тут не згадати про інші похорони — так званих ополченців, які себе іменують патріотами Донбасу. На відміну від справжніх героїв, ховають цих нелюдів наспіх, як собак — у канавах при дорогах...

Разом із рідними та близькими в останню путь Юрія проводжали люди із сусідніх із Семирівкою сіл, міст, молодь, депутати різних рівнів, керівництво районної і обласної влади, духовенство різних конфесій, військові з 24-ї механізованої бригади, які служили разом з ним. Приїхали бойові побратими з Володимира-Волинського. Були також інші хлопці, які брали участь в антитерористичній операції. Про обставини загибелі свого товариша вони розповіли лише батькам...

— Геройське життя нашого краянина — приклад для молоді, — каже заступник голови Яворівської РДА Роман Кураш. — Ми ховали справжнього героя України. З усіма почестями. Хотів би принагідно висловити велику подякупредставникам Академії Сухопутних військ, які своєю участю у цій жалобній процесії віддали данину пам’яті нашому краянинові. Тяжко було стримати сльози, коли глибоко патріотичну проповідь у пам’ять про свого парафіянина виголосив настоятель місцевого храму Святого Івана Богослова (УАПЦ) отець Микола Мартин...

Велелюдним, за участю шести священиків, було і прощання з Віктором Сиваком у Сокалі. Ховали героя від його помешкання на вулиці Героїв УПА. Батькові убієнного передали 10 тис. грн., які сокальці зібрали на потреби революційного Євромайдану. Як виявилося, використали ці кошти за іншим, сумним призначенням...

— Такого похорону у нашому місті не пам’ятають, — сказав кореспондентові “Високого Замку” голова райдержадміністрації Олег Кожушко. — Ми намагалися зробили все, щоби бодай трошки втамувати величезний біль батьків, які втратили єдиного сина...

Серед кількох тисяч людей на похороні Віктора Сивака були і ті, хто стояв пліч-о-пліч з ним в останню хвилину. Вони й переповіли, як загинув 21-річний сокалець: у бронетранспортер, в якому були наші бійці, влучив снаряд, випущений терористами. Від вибуху семеро розвідників з яворівської частини загинуло. Тіла двох військових не ідентифікували досі. Побратими тут же відімстили за загиблих — вогнем у відповідь кубло сепаратистів було знищено...

Високі почесті загиблим героям було виявлено з перших хвилин їхнього повернення на львівську землю. У неділю, 22 червня, о восьмій вечора, їхні тіла військовим літаком доставили у львівський аеропорт. Ще ніхто не чув гулу цього розфарбованого у камуфляжні кольори АНа, а мати одного з полеглих воїнів з Яворівщини вже зайшлася у риданні: “Юро, мій Юро!”. Так на відстані може відчувати свого сина лише найрідніша людина... Не зміг винести переживань і батько загиблого, прямо з летовища його забрала “швидка”.

А тим часом Львівщина готується до прощання з ще одним своїм героєм, що поліг під час антитерористичної операції на сході — Миколою Шайногою зі села Дмитрова Радехівського району. У вересні йому мало виповнитися 19. Поки що його не привезли додому. Можливо, він серед тих, кого ще не опізнали після вибуху у БТРі...

Голова сільської ради Богдан Федина розповідає нам:

— Микола був найстаршим у багатодітній сім’ї із чотирьох дітей. Мав ще двох сестричок і братика. Батько за фахом — електрик, мати — кухар у дитячому садку Дмитрова. Після 9 класу Микола пішов вчитися у військовий кадетський коледж. Хлопчина був роботящим, допомагав батькам, виконував всю нелегку сільську роботу. Ніхто поганого слова про нього не сказав. Мріяв вступити до Академії Сухопутних військ... Після страшної звістки приголомшені його однокласники кинулися збирати допомогу рідним — буде хоч таке мале “спасибі” для батьків. Мати ніяк не може стриматися від плачу. Батько тримає свій біль у собі, від горя весь почорнів...