Ігор ГРИНІВ: «Українці люблять обирати владу. Але на другий день починають з нею боротися...»

Своїм президентським успіхом на останніх виборах Петро Порошенко має, не в останню чергу, завдячувати вдалій піар-кампанії і команді, яка допомогла йому зійти на політичний олімп

Чи не головним стратегом чинного глави держави, архітектором перемоги вважають народного депутата від «Батьківщини» Ігоря Гриніва (на фото), в активі якого не одна виборча звитяга. Знаючи внутрішню кухню виборчої боротьби, він краще від усіх міг би пояснити, за рахунок чого бізнесмену-політику Порошенку вдалося стати керівником країни уже в першому турі виборів.

Про це та інше — в ексклюзивній розмові з паном Ігорем.

— Багато хто вважає, що перемозі Петра Порошенка допомогли сприятливі обставини, мовляв, так зірки стали. Чим би ви пояснили його феєричну перемогу?

— Секрети успіху завжди будую­ться на лідері, ідеї якого повинні бути сприйняті людьми. І на професіоналізмі команди. Виборча кампанія була специфічною — проходила в умовах революційних потрясінь, потім — в умовах війни. Була дуже короткою. Для прикладу, виборча кампанія 2004 року (під час неї я відповідав за стратегію демократичного кандидата) розпочалася, по суті, у 2001 році. Парламентська кампанія 2002 року була підпорядкована завданню умовного праймеріз президентської виборчої кампанії 2004 року. Якщо вона мала б інше ситуативне завдання, то результат «Нашої України» міг би бути ще кращим...

У 2014 році формування списку претендентів відбувалося фактично під час самої кампанії. Ми бачили злети і падіння рейтингів політиків у геометричній прогресії, яка змінювалася як в один, так в інший бік. У таких кампаніях найбільшу роль відіграють не успіхи, а помилки. Хто зробить їх менше, той виграє.

Ще одна специфіка — керівником виборчої кампанії Порошенка був сам Порошенко. В Україні є лише два політики, які під час проведення своїх кампаній були їх ключовими фігурами. Це — Юлія Тимошенко, яка формально очолила свій штаб, і Петро Порошенко. Батьком своєї перемоги є саме він. Всі рішення, зокрема щодо вибору стратегії, кадрових питань, — його власні. Я відповідав за обрану ним стратегію.

— Покликати Кличка у союзники було вашою ідеєю?

— Якщо говорити про стратегію, питання Кличка не було принциповим її пунктом. Йшлося про питання першого туру. Коли Кличко знявся з президентських перегонів, було змінено технологічне зав­дання у самій кампанії: перемогти у першому турі.

— Тобто об’єднання з Кличком — не стратегія, а тактика…

— 100-відсоткова тактика! Стратегія базувалася на рейтингу кандидата — потім це назвали рейтинговою війною. Роль рейтингів у цій кампанії була дуже великою. Що таке виборча стратегія? Максимальна реалізація сильних сторін і мінімізація слабких. На старті виборчої кампанії перший рейтинг в Україні мав Петро Порошенко. Ставилося завдання, щоб про рейтинги знали не тільки ті, хто їх вимірював, а всі. Ми замовляли соціологію різним науковим групам. Підхід був таким: кожній соціологічній компанії, яка дорожить своїм іменем, буде створено максимально сприятливі умови для проведення дослідження. Ми казали: проводьте їх за своїми технологіями, методиками — але обов’язково публікуйте. Ми знали, що це наша сильна сторона. Чим більше було публікацій, тим більше зростав рейтинг…

— І люди повірили у цей рейтинг…

— Люди самі його створювали. Це не був показник, який хтось намалював.

— Оскільки у наших громадян насторожене ставлення до соціології, люди мусили повірити, що цей рейтинг — справжній…

— У нас є загальна недовіра до соціології. Один політик у своїх мемуарах написав, що ніколи не міряє температуру, навіть коли є хворим, — бо не довіряє термометру. Від того, що ви не вірите термометру, чи не вірите соціологам, справжня картина не змінюється. Гірше, коли соціологією починають зловживати для маніпуляцій і обману. Я не ідеаліст, таке відбувається не тільки в Україні. Але жодна компанія, яка заробляє гроші на ринку соціології, ніколи собі цього не дозволить.

З 2007-го по 2012 р. я займався соціологією у команді Тимошенко. У Юлії Володимирівни не було можливості отримати хоч на одну десяту чи соту відсотка рейтингу більше, ніж те, що було виміряно...

— Чи було побоювання, що обрана вами стратегія перемоги у першому турі може не спрацювати?

— В Україні «поле бою» нав’я­зане давним-давно: «кандидат від сходу» і «кандидат від заходу», «Наша Україна» і «не наша Украї­на», «вибір: Європа чи Росія». Те, що в останні місяці відбулося в Україні, змінило наших людей. Йдеться про конфлікт між життям, яке було завжди, і бажанням жити по-новому. Те, який зміст вкладається у питання «жити по-новому», і було артикульовано нашою командою. Люди сказали: ми не хочемо, щоб далі було так, як було. Ми виходили на Майдан не тільки проти Януковича, не тільки за європейський вибір — виходили проти будь-кого, хто спробує зробити друге «Межигір’я». Якщо в Україні буде друге «Межигір’я», якщо політики і люди будуть окремо, така країна не матиме перспективи. Є такий вислів: потрібна людина у потрібний час у потрібному місці. Порошенко був саме такою людиною. Оптимальним кандидатом для всіх — і для заходу, і для сходу. Для заходу — бо розмовляє українською, рішучий, успішний, такий, що поведе Україну до європейської інтеграції. Для сходу працювали інші іміджеві риси Порошенка. Для нього він був «меншим злом». Вперше в Україні кандидат у президенти переміг у всіх областях! Це відрізняє не тільки цю кампанію, а й ситуацію у державі.

— Ви кажете про «потрібне місце, потрібний час». Порошенку забули багато чого, що за інших ситуацій згадували. Політична біографія у нього строката. Один із засновників СДПУ(О), Партії регіонів, працював в уряді Януковича. Не можна сказати, що Порошенко — новий політик. Як вдалося «затерти» ці негативи, що їх практично не виносили на люди?

— Готовий обговорювати, що ми «затерли» чи «не затерли». Але є міфи, які не мають під собою основи, — наприклад, про причетність Порошенка до СДПУ(О). Він ніколи не був у цій партії. Порошенко мав відношення до соціал-демократичної партії Онопенка, але в момент появи отого (О) він не пішов до партії, яка ототожнюється з Медведчуком.

Так, Порошенко працював в уряді Азарова. Але найперше він був у команді Ющенка. Був міністром закордонних справ в уряді Тимошенко. Ніколи не був членом команди заради самого місця, без позиції. І Гриценко, і Луценко були у всіх цих урядах. Позиція Порошенка у цих урядах була чітко сформульована. Сприймався як професіонал — чи то був секретарем РНБО, чи главою МЗС, чи міністром економіки. Політична позиція завжди базувалася на кількох речах: патріотизм, європейська орієнтація. Політичне минуле Порошенка не було слабкою стороною його виборчої кампанії...

Одне із завдань нашої виборчої стратегії перетворити слабкі сторони у сильні. Казали: Порошенко — олігарх. А ми наголошували: так, він багата людина, яка створила десятки тисяч робочих місць, яка платила податки, яка не «приватизовувала» державну власність. Народ мудріший від політиків. При усіх «але», при тих атаках на Порошенка 70% голосів за нього віддала Галичина...

— Після Ющенка я вже боюся таких цифр. З одного боку, високий показник може свідчити про зрілість виборця. З іншого боку — це великий виклик, велика відповідальність, з якою не всі дають собі раду. Бачимо, що гонитва за рейтингом зробила з Путіним...

— Якщо в цьому хтось бачить загрозу авторитаризму і повного контролю за медіа, то списую ці страхи на інформаційні диверсії конкурентів. Чого тільки не казали про Порошенка під час виборчої кампанії! Але від кожного наступного випуску контрпропагандистської газети проти Порошенка його рейтинг зростав.

Коли кажу про 70% як про позитивне явище, то маю на увазі, що це не ситуативний рейтинг, це — мандат. Люди сказали Порошенку: ми довіряємо тобі управляти країною. Але сказали й інше: що не збираються віддавати цей мандат повністю, що можуть його забрати. Знаменитий французький картограф Гійом Боплан, який у 1639 році створив перший варіант генеральної карти України (Tabula Geographica Ukrainskа), писав, що українці дуже люблять обирати владу, роблять це відкрито і демократично. Але на другий день починають з нею боротися. Причина в людях, у традиціях і в самій владі... Виклик, який стоїть персонально перед Порошенком, полягає у тому, щоб втримати діалог із суспільством. Та ж Галичина зі своїми 70% підтримки буде однією з найбільш опозиційних до нього — у доброму значенні цього слова. Приблизно так, як було з Ющенком... Я сам галичанин, у мене тут сім’я, родичі, і пам’ятаю, у 2004-му умовна ікона із зображенням Віктора Андрійовича висіла у кожній хаті. Але тепер не бачив жодної «ікони» Пет­ра Порошенка. Це свідчить про мудрість нашого народу, який змінився... Боюся наразитися на те, що почну дискутувати з пророком українського народу. Але коли цей пророк каже: «Коли ми діждемося Вашингтона з новим і праведним законом? А діждемось-таки колись», то підсвідомо йде мотивування народу до того, що можна нічого не робити. У крайньому разі — час від часу «гострить сокиру і заходиться вже будить»... Порошенко вперше відходить від імперського мислення (а воно таки імперське в умовах знедоленої країни в імперії). І відходить від совєцького мислення. Хочеться вірити, що цією виборчою кампанією ми нарешті вийшли з Радянського Союзу.

— Або Радянський Союз вийшов з нас...

— Це те саме. СРСР сам не виходив, він зубами тримався. Сотні років імперське мислення вкладали нам у голови. Ми вперше вичавили отого раба із себе. Саме тому це і була Революція гідності. Не красива, як Помаранчева, революція-фестиваль. Це — революція з присмаком крові. Кров — завжди погано. Те, для чого ти не доклав зусиль, ти не цінуєш. Що «на шару» прийшло» — «на шару» втрачається. Нині вперше платимо високу ціну за наш вихід з Радянського Союзу, тому будемо це цінувати.

— Ви є народним депутатом від «Батьківщини», вважаєтеся давнім соратником Юлії Тимошенко, довший час працювали з нею. А тепер пішли працювати з Петром Олексійовичем. Чи не було у вас морального дискомфорту, «чоловічої» розмови з Юлією Володимирівною?

— Я став депутатом Верховної Ради у 1990 році, виграв у першому турі у тодішнього голови Львівського облвиконкому Михайла Кирея. Перед тим мав досвід проведення виборчої кампанії народного депутата СРСР Ростислава Братуня, Богдана Котика. На той час мені було 28 років. На мою перемогу працював не тільки мій, а й авторитет Товариства Лева, яке очолював.

У 2002 році разом із Петром Порошенком працював у виборчій кампанії блоку «Наша Україна». Він був керівником штабу, я, будучи його заступником, відповідав за стратегію. Важко сказати, «чия я людина». У мене великий досвід роботи з Петром Олексійовичем. У 1998 році керував виборчою кампанією партії «Реформи і Порядок», яка у 2007 році влилася у БЮТ. У 2010 році брав участь у виборчій кампанії Юлії Володимирівни, був її радником. Не було дня, щоб ми не працювали разом по декілька годин. Коли Тимошенко заарештували, для мене це була особиста поразка, негативне емоційне навантаження — жінка сидить у в’язниці, а купа здорових чоловіків не можуть з цим нічого вдіяти! У 2012 році не брав участі у парламентській кампанії «Батьківщини». Вважав помилковою обрану стратегію. Вважав, що у виборчій стратегії важливими є дисципліна і жорсткий порядок прийняття рішень. Якщо ти з чимось не згоден, повинен або виконувати прийняте рішення або відійти. Я відійшов...

— 70-те місце у виборчому списку Об’єднаної опозиції — це була своєрідна помста за незгоду з виборчою стратегією?

— Потім дякував за те непрохідне 70-е місце, і за те, що не був учасником Верховної Ради 2013 року, бо те, що там відбувалося, мені не подобалося. Не уявляв, що повернуся у Верховну Раду. Революція гідності сильно змінила ситуацію. Змушений був багато що переглянути...

Наступного дня після виходу Юлії Володимирівни з харківської лікарні виклав їй усі, які вважав за необхідне, аргументи про те, чому вона не повинна балотуватися у президенти. Якщо не тільки говоримо про благо для України, а й робимо для цього все, то треба приймати рішення, яке співзвучне ситуації. Балотування Юлії Володимирівни на виборах 2014 року було її великою власною помилкою. Довго відраджував її від цього кроку...

—...Аргументи не спрацювали.

— З великою повагою ставлюся до Юлії Володимирівни. Те, що вона була відірваною від політичного процесу, не дозволило їй прийняти правильного рішення. Якби між її виходом з тюрми і президентською кампанією був більший період, думаю, рішення Тимо­шенко було б іншим.

Я не виходив з фракції «Батьківщина». Ні разу не голосував всупереч її рішенню. Хоча не підтримував відставки міністра оборони Тенюха, бо вважав, що під час війни міняти його було неправильно. Вважаю себе достатньо командною людиною, свою окрему думку старався доносити не публічно. Коли Юлія Володимирівна прийняла рішення балотуватися у президенти, сказав, що не підтримую цього рішення. І що працюватиму на те, щоб президентом став Петро Порошенко — як особа, яка на даний час найбільше потрібна Україні.

— Якими будуть стосунки цих двох політиків у майбутньому? Юлія Тимошенко публічно каже про підтримку Петра Порошенка. Але політичну конкуренцію ніхто не відміняв, попереду — парламентські вибори... Під час інтерв’ю «Високому Замку» Тимошенко розповідала, що свого часу Порошенко пропонував їй очолити його партію і партійний виборчий список...

— Я був свідком дзвінка Юлії Володимирівни з подякою Петру Олексійовичу за його підтримку і ту роль, яку він відігравав у її визволенні з в’язниці, за його внесок у Революцію гідності. Петро Олексійович під час виборчої кампанїі простягнув руку усім політикам, які були з ним разом, які були на Майдані. І те, що цю руку прий­няв Віталій Кличко, було його правильним рішенням...

— Що ви порадили б робити Тимошенко зараз?

— Готуватися до парламентських виборів. Радив би сідати і домовлятися — і партії «Батьківщина», і партії «Солідарність», і партії «УДАР». Політична конкуренція повинна бути лише з «партією Путіна». Якщо недооцінюємо роль цього політика на українській політичній арені, тоді ми дуже наївні... Треба гуртуватися — чи в блок трьох політичних сил, які я назвав, чи в іншу конфігурацію. Повернення до виборчих блоків є правильною моделлю політичної структуризації українського суспільства. Парламент повинен повернутися до цього питання. І законодавчо гарантувати участь у виборах партійних блоків, які не руйнували б політичні сили, як зробив це Янукович у боротьбі з Блоком Юлії Тимошенко. Повернутися до політичних блоків — в інтересах держави.

— Багато хто вважав, що саме ви очолите Адміністрацію президента.

— У моїй попередній біографії, крім парламентської роботи, немає жодного дня на державній службі. Навіть директором Інституту стратегічних досліджень працював на громадських засадах. Не хочу применшити значення роботи в Адміністрації президента, але вона — суто канцелярська... Люблю персональну відповідальність за ту ділянку, яку мені довірили. Робота в АП — це точно не моє.

— Що має бути зроблено найближчим часом, щоб врегулювати ситуацію на сході?

— Має бути мир. У своїй інавгураційній промові президент вжив це слово 30 разів. Мир — єдине, заради чого варто воювати.

Схожі новини