Третій тиждень на передовій

Коли збирався на вулицю Рубчака, де громада Львова заблокувала виїзд підрозділу Внутрішніх військ на Київ, думав, побачу замучених змерзлих людей. Бо ж є такі, що з 19 січня лише декілька разів відлучались з постів, а тут ще й морози на додачу вдарили... Замість цього — дружнє «Слава Україні!», невеличка компанія, жвава бесіда й гарячий чай.

Ще перед тим, як зайти в намет, звернув увагу на барикади. Міцні на вигляд і, як виявилось, ефективні на ділі. Зараз це, порівняно з початком пікетування на Рубчака, міцніші й ретельніше зроблені конструкції. Схема, за якою «накидали» барикади, через свою потужність називається «моноліт». Технологія проста: цупкі мішки, наповнені снігом, заливаються в мороз водою, усе це застигає, зверху накладається додатковий захист. Активіст Микола з цього приводу жартує: «Наші барикади — айсберг. Якщо якийсь броньовик вирішить наїхати, буде другий «Титанік». Біля барикад велика табличка, витяг із військової присяги, а ще, як мені пояснили, пам’ятка для бійців ВВ: «Я урочисто клянусь народові України завжди бути вірним і відданим йому».

За ці тижні на барикадах встиг­ли облаштуватись. На території і біо­туалети — презент від львівського Євромайдану, і чергові, які готові ці туалети тримати в чистоті. В середині намету також багато нововведень, про які розповів мені комендант барикади Андрій Породко: «У нас тут в принципі майже все є, але зусиллями самої громади. Щоб не мерзнути, простелили килими, палимо буржуйку, задля координації маємо wi-fi, от нещодавно принесли старий телевізор, антену встановили». Електрику активісти підключили до Управління магістральних газопроводів «Львівтрансгаз». Там погодились без розмов, розуміючи, що генератора на бензині пікетувальникам не подужати.

Особливої організації або устрою серед активістів барикади нема. Раду собі дають і так, проте нарікають, що мало людей до них приєдналося. Серед тих, хто заважає бійцям ВВ їхати на Київ, майже нема членів громадських організацій. «Шкода, що ми тут майже всі зі сусіднього району. Упевнений, що буде не так, якщо почнуться конкретні дії, але зараз людей мало. Одежу всю приносимо самі, їжу частенько «Шувар» підвозить. Обіцяв «Південний», але поки мовчить. Готують нам дівчата, чергуємо, прибираємо, даємо коментарі та спілкуємось з бійцями ВВ особисто», — розповідає пан Андрій. Серед поживи в активістів картопля, сало, огірки, хліб, теплий чай і варення. Жартують, що, окрім «Шувару» і дружин, допомагають США, НАТО і масони...

Запитую, чи правдиві чутки про те, що бійці ВВ по одному регулярно покидають територію частини. Пан Андрій запевняє, що це лише балачки: «Ми ведемо журнал, і на прохідній безперервно є людина. Якщо хтось виходить, ми записуємо, потім те саме робимо після його повернення. Поки що жоден не втік». За словами пана Андрія, є постійні прохання від керівництва частини ВВ пропустити певні машини: спочатку інкасаторську, потім поштову, зрештою — сміттєву: «На жаль, такої розкоші не можемо собі дозволити. Це ризик, і якщо пустимо, легко втратити позиції».

Наразі на території військової частини перебуває близько 500 контрактників, дехто з них не приховує своєї підтримки активістів. Але сама ж громадськість просить не брати в них коментарів, не зачіпати зайвий раз: «Ми навіть не викликаємо нікого до огорожі, бо за ними стежить керівництво. Про можливий виїзд 19 січня нам сказали свідомі хлопці, а таких серед контрактників чимало. Вони самі просять не випускати їх, бо не хочуть бути причетними до насильства в Києві».