Де проходив “Чайний шлях” у Х столітті?

Київ

Завжди цікаво зазирнути за лаштунки шоу, яке знімають на телебаченні. Бо те, що нам показують у готовому вигляді — це один бік медалі. А як це все готується, скільки витрачено часу і сил — можемо лише здогадуватися. Це як зайти на кухню до господині і побачити, з яких інгредієндів готується страва... Тому, коли почула, що на телеканалі “Україна” планують зробити розважальне ерудит-шоу “Найрозумніший”, зателефонувала організаторам і напросилася на зйомки передачі.

9 березня виповнилося 10 років програмі “Найрозумніший”. А 13 березня виповнилося 20 років телеканалу “Україна”. Новий проект ерудит-шоу “Найрозумніший”, що стартувало в ефірі 10 березня, — своєрідний подарунок телеканалу до дня народження. Колись уявляла, що такі передачі йдуть у прямому ефірі. Та з’ясувалося, що той продукт, який транслює телебачення — “вершки”, зібрані з кількагодинного запису програми. “Найрозумніший” — версія популярного британського проекту Brainiest. Запропонував зробити програму “Найрозумніший” на телеканалі “Україна” продюсер проекту Володимир Оселедчик, родоначальник і незмінний продюсер ерудит-шоу “Найрозумніший”.

Кастинг учасників відбувався у три етапи. Щоб потрапити на шоу, треба зареєструватися на сайті телеканалу. Кастинг-група розглянула і обробила кожну анкету — а їх було подано понад 800. Поборотися за звання найрозумнішого виявили бажання школярі 6-7 класів не лише з України, а й Білорусі, Росії, і навіть з Чехії та Казахстану. У телефонній співбесіді претенденти на участь у грі відповідали на різні запитання. Пропонували чотири варіанти відповідей. Якщо учень дав правильні відповіді на більшу половину запитань, його допускали до участі у наступному етапі.

Наступний етап — особиста співбесіда у Києві: претенденти відповідали на бліц-запитання. Цього разу уже без варіантів відповідей. Враховувалася не лише кількість правильних відповідей, а й час, за який учасник зумів впоратися із завданням. Діти, які найкраще і найшвидше відповідали, мали можливість взяти участь безпосередньо у грі.

Записують програму в спеціально обладнаній студії на вулиці Лепсе у Києві. Колись тут, мабуть, були цехи якогось заводу, тож один з них обладнали під студію. З одного боку записують програму “Говорить Україна”, яку веде Олексій Суханов, а з іншого — “Найрозумніший”. На знімальному майданчику цілий день чергує бригада швидкої допомоги.

Перед початком гри діти жартують, поправляють одне одному комірчики і мікрофони. Їхня доброзичливість і безпосередність підкуповують... За словами дітей, вони змагаються не за приз і перемогу. Кожен хоче спробувати свої сили і продемонструвати знання на такій престижній передачі. І, звичайно, знайти нових друзів серед ерудитів з різних регіонів.

А у цей час розсаджують по місцях масовку. Чоловік у червоній сорочці не може сидіти біля дівчити у рожевій кофтинці. Його пересаджують до жінки, одягнутої у сірий светр. Цікавлюся, скільки можна заробити, відсидівши знімальний день. Народ, як партизани. Мовчать. Та потім одна дівчина “розкололася”. “А що,- каже, — буде хоч на помаду. 70 гривень на дорозі не валяються. Та ще й послухаю цікаву передачу, ерудованішою буду”. З масовкою відпрацьовують оплески, бурхливі оплески і навіть вереск. За це відповідає спеціальний чоловік. Він, як диригент: махне рукою — всі плескають, крутить рукою, наче корбу, треба ще гучніше плескати...

У перших рядах сидить група підтримки — батьки і родичі учасників програми. Вони більше хвилюються, ніж їхні діти. Бабуся одного учасника казала, що не спить уже кілька ночей — так переживає. А під час запису програми, мабуть, ще більше посивіє.

Коли на середину вийшла ведуча ерудит-шоу “Найрозумніший” Людмила Добровольська, здалося, що від її щирої усмішки стало світліше. Звертається до дітей на “Ви”. Учасники займають місця. За пультами — 12 найрозумніших з Донецька, Харкова, Сімферополя, Одеси, Києва, Калуша, Луганська, Стаханова, Щолкова (Росія)... Володимир Оселедчик бажає усім “ні пуху, ні пера”. Хлопчик в окулярах хреститься. Під бурхливі оплески Добровольська на високих підборах у чорному костюмі і білій блузці з жабо виходить на середину за пульт ведучої. На підлозі — килимок, на який вона протягом програми ставала босоніж, звільняючи ноги від туфель на височенних підборах.

Чоловікові, який керує “оплесками і бурхливими оплесками”, щось не сподобалося, тому довелося вихід ведучої повторити кілька разів. Тут усе відшліфовується до найтонших дрібниць, які не завжди зауважать глядачі. Єдине, що не перезаписують, — саму гру.

Програму Людмила Добровольська веде російською мовою, але до учасників, які відповідають українською, ведуча звертається також українською.

Запитання на цій програмі такі складні, що не кожен дорослий зможе на них відповісти. А деяких слів я, зізнаюся чесно, навіть не чула. От, скажімо, ви відразу зможете відповісти на запитання: “Через яке місто у Х столітті проходив “Чайний шлях”?”. Тепер і я буду знати — через Самарканд. А таке слово “скрапбукінг” чули? Це один з видів рукоділля — з виготовлення і оформлення фотоальбома. І таких мудрих запитань у першому раунді було 18. На чотирнадцять з них відповів лише один учасник. Ті шестеро, які набрали найменше балів, після першого раунду покинули гру. І тут почалися сльози...

— Я багато читаю і хотів довести, що можу бути найрозумнішим, — казав учень 19-ї Київської гімназії Георгій Лєженцев.

— Окрім того, що багато читаєш, чим займаєшся?

— Боротьбою, музикою. Вивчаю англійську та французьку мови.

— Бачила, перед початком передачі ти хрестився. Це — данина моді чи справді віриш у Бога?

— Вірю. І ходжу щонеділі у церкву з мамою та сестричками.

Не пройшов далі і Ярослав Веселов, який вперше приїхав в Україну з московського Щолкова. За словами Ярослава, він давно стежив за шоу “Найрозумніший”, яке колись вела Тіна Канделакі, і його мрією було спробувати і свої сили у такій програмі. Тому, шукаючи в Інтернеті, про шоу “Найрозумніший”, натрапив на оголошення про кастинг на участь в українській версії. Подав заявку, пройшов відбір, і лише тоді сказав батькам, що його запрошують взяти участь у програмі. А для цього треба їхати в Україну.

— Мама здивувалася, а повірила лише тоді, коли їй сообисто зателефонували з програми, — каже Ярослав Веселов. — На програму ми приїхали з татом.

— Про те, що ти береш участь у ерудит-шоу, мабуть, знає уся школа?

— Я навчаюся у шостому класі Щолковської гімназії. Але не казав про це ні своїм однокласникам. Ні вчителям. Хотів перемогти і зробити усім сюрприз.

— Хто тобі вдома допомагає готуватися?

— Сам готуюся. Багато читаю різноманітної літератури. Мрію стати археологом. З шестирічного віку знаю комп’ютер, багато нового пізнав для себе. Займаюся на комп’ютері відеомонтажем.

— Яка твоя найулюбленіша книга?

— Альфред Шклярський. “Томек у Країні кенгуру”.

Після другого раунду дітей погодували обідом. А щоб дорослі у цей час не нудьгували, для них провели вікторину на тему “Терези”. Треба було нашвидкуруч скласти віршик про вагу. Кращому “поетові” вручили подарунок — підложну вагу.

На останній раунд залишилося лише три учасники. І лише один крок до перемоги. І кожен з них сподівався, що найвища нагорода — “Сурок” і титул “Найрозумнішого” дістанеться саме йому. Але гра — є гра, тож переміг лише один з них — найкращий і найрозумніший — учень 7-го класу Стахановської середньої школи № 10 (Луганська область) Еміль Жакєєв. Він отримав перемогу в одній з восьми відбіркових ігор. На програму Еміль приїхав з бабусею. З Емілем вдома ніхто не займається. “Я — самоучка!” — гордо заявив хлопець. Мама працює листоношею. Еміль любить читати детективні історії, захоплюється воєнною історією, катається на гірському велосипеді, грає у настольний теніс. А своїм однокласникам і друзям Еміль зробив справжній сюрприз. Ніхто і не здогадувався, куди він поїхав.

Продюсеру програми Володимиру Оселедчику цей набір сподобався. Особливо враховуючи те, що у попередніх турнірах відбирали 70-75 претендентів з розрахунку на 6 відбіркових ігор, і з цих дітей з України була приблизно половина — 35-40 учасників.

— Цього сезону ми готували 8 відбіркових ігор, і в них “українська команда” складалася з 80-85 гравців, тобто вдвічі більше. Але рівень знань — дуже якісний, і особливо порадував набагато вищий “ступінь свободи”, розкуте спілкування і “різноманітність”, нестандартність поведінки, — сказав Володимир Оселедчик. — На відміну від дітей, які приходили ще чотири роки тому, теперішнє покоління має вищий ступінь раціоналізму: діти прагнуть читати в першу чергу те, що корисно для подальшого життя. Белетристика (особливо романтична, а не фентезі) цікавить значно менше. Але якщо вже читають — то вибір просто вражає. Наприклад, я й досі під впливом від спілкування з дівчинкою, яка у свої 11 років за власним вибором — це дуже важливо! — прочитала “Над прірвою у житі” Селінджера і дуже “по-дорослому” її зрозуміла.