Членів «банди Сушка» етапують на зони. Та ненадовго...

17 жовтня в Апеляційному суді Львівської області завершився суд над членами однієї з найжорстокіших банд, що діяла на теренах Львівської, Івано-Франківської, Волинської областей. Суд розпочався ще 30 жовтня 2007 року. Лише оголошення вироку членам банди тягнулося понад два тижні. Завершилася судова епопея винесенням найсуворіших вироків. Одного з членів банди засудили до пожиттєвого ув’язнення. Решті винесли максимальні строки позбавлення волі до 15 років з конфіскацією особистого майна.

У встановленій в судовій залі Апеляційного суду Львівської області “клітці” звично сіли на лаву підсудних дев’ятнадцять обвинувачених, які протягом 1998 — 2003 років вчинили 23 (це доведені) розбійні напади. Останній день рекордного за своєю тривалістю судового процесу, як і решта судових засідань, проходив у супроводі посилених заходів безпеки. Вранці вулиці навколо Апеляційного суду оточили озброєні автоматами бійці спецзагону міліції “Беркут”, які перекрили рух автомобілям та пішоходам. “Воронки”, що їхали з СІЗО, підганяли під самі двері суду. Конвой за лічені секунди буквально закидав у приміщення бандитів, на головах яких, знову ж через заходи безпеки, були мішки. Журналістів, родичів звинувачених та інших учасників процесу до судової зали впускали лише після ретельного огляду із застосуванням металошукачів.

Судді нарешті змогли відкласти 143 томи (!) кримінальної справи, які з описами діянь банди надали на початку процесу до суду слідчі Генеральної прокуратури. Залишалося виголосити вирок...

З убивці «соколят» зняли охорону

До пожиттєвого ув’язнення колегія суддів Апеляційного суду засудила Артура Сушка. Він визнаний винним у вбивстві двох міліціонерів, яке було вчинено 16 вересня 2003 року. Того вечора агентура донесла співробітникам львівського УБОЗу (управління боротьби з оргзлочинністю), що в районі вулиці Личаківської бачили людину, яку підозрювали у пограбуваннях та розбійних нападах. Відпрацьовуючи район, переодягнуті у цивільне (на них не було навіть бронежилетів) співробітники спецзагону міліції “Сокіл” (спеціалізується на затриманні кримінальних авторитетів та інших силових акціях УБОЗ) підполковник Андрій Орєхов і старшина Богдан Місько побачили у темряві у дворі школи три постаті — двох чоловіків і жінки. Міліціонери підійшли ближче та наказали показати документи. У відповідь пролунали постріли. Згодом з’ясується, що впритул розстріляв “соколят” з пістолета “Люгер” Артур Сушко. Зниклого з місця злочину стрільця почала розшукувати вся українська міліція.

Затримали Сушка 26 жовтня 2003 року, коли він, втративши обережність, зателефонував на квартиру батькам. Після затримання Сушко “розколовся”. Він зізнався, що входить в розбійницьку банду, почав активно “закладати” решту її членів. Протягом кількох місяців 2003 року правоохоронцям вдалося затримати двадцятьох бандитів та припинити цими арештами злодіяння банди.

Саме через балакучість Сушка та побоювання за життя інших свідків процес проходив за зачиненими дверима й під посиленою охороною. Адже на свободі залишилося чимало бандитів, які, побоювалися правоохоронці, влучним пострілом зі снайперської гвинтівки, або купивши когось з адміністрації СІЗО, могли припинити “балакучість” колишнього колеги. Отож, поки тривало слідство і суд, Сушко весь цей час перебував під посиленою охороною відповідного підрозділу. Після оголошення вироку суд своєю постановою зняв посилену охорону з людини, яку на все життя відправили за ґрати.

17 жовтня, знову ж постановами суду, зняли охорону й з деяких свідків, життя яких усі п’ять років, поки тривав судовий процес, було в небезпеці. Навіть зачитуючи ухвали про зняття охорони, суддя називав цих свідків “Івановими Іванами Івановичами”...

Жорстокість без меж

Хоча журналісти назвали цю зграю “бандою Сушка”, насправді цю злочинну організацію сколотив нині 49-річний житель Львова Степан Максимів. Цей уродженець села Підлісного Жовківського району до професійного злочинного світу жодного відношення не мав. Проте спромігся втягнути у банду та встановити серед них жорстоку дисципліну ще кількох львів’ян, які зробили розбої своїм ремеслом. Вироком суду Максиміва та бандитів з його найближчого оточення засудили до 15 років позбавлення волі кожного з конфіскацією майна.

Злочинці були непогано озброєні. В арсеналі банди були пістолети “Беретта”, “ТТ”, “ПМ”, наган, обрізи рушниць, кастети та ножі. На банду працювали “розвідники” з інших областей. Вони за певний відсоток від награбованого розшукували потенційних жертв. Здебільшого це були приватні підприємці та чиновники, що працювали на “хлібних” державних посадах, зокрема митники.

Були серед жертв і родичі звичайних заробітчан. Вони потрапляли “на олівець” “розвідників” після отримання з-за кордону кількох тисяч євро.

До кожного нападу бандити ретельно готувалися: розробляли план, вказували кожному, де і в який час він має перебувати, що робити. Складається враження, що цих раніше не судимих молодиків консультував хтось більш досвідчений у злочинному промислі. Можливо, також за відповідний відсоток...

Вражає жорстокість бандитів. Вони могли, як це було у будинку одного митника, почати відрізати ножем пальці

13-річному хлопчику, щоб його батько, дивлячись на дитячі муки, зізнався, де ховає гроші. Або ж, як це було під час розбійного нападу на будинок підприємця з Рівного, на очах у дворічного хлопчика та його семирічної сестри ґвалтувати матір дітей.

У банду відморозків входили й дві представниці “чарівної статі” — жителька Запоріжжя Лідія Гіпоть та вчителька української мови зі Львова, коханка Сушка Оксана Верещак. Обох жінок суд визнав винними у “бандитизмі” та засудив Гіпоть до 11 років, Верещак — до 14 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Після того, як суд пішов із судової зали, на кореспондента “ВЗ” накинулася мати Оксани Верещак. “Ти... швілі... Ти довго не проживеш!..,— кричала розлючена жінка. — Моя донька ні в чому не винна! Це ти її засадив за ґрати!..”. Крики жінки почули вже засуджені бандити, яких збиралися виводити з “клітки”. “Узарашвілі, ти ще своє отримаєш!.. Довго не житимеш!..” — пролунали погрози.

Через кілька років — на волю

У бандитів були підстави дуже не перейматися суворими вироками й поводитися зухвало. Адже, незважаючи на максимальні строки позбавлення волі, які їм “вліпив” суд, вони вийдуть на волю через кілька років. Бо термін ув’язнення нараховується з першого дня затримання. Отож більшу частину своїх строків вони відсиділи, поки тривало слідство та суд.

Поки суддя зачитував вирок, вони спокійно займалися на лаві підсудних своїми справами. Один із них, сховавши обличчя під капюшоном, читав художню книжку. Другий переморгувався зі своїми “дівчатами”. Третій постійно посміхався. “Ти як на першому засіданні сміявся, так і зараз смієшся”, — звернувся суддя до покараного 11-ма роками позбавлення волі Сергія Матяса. “А чого сумувати?” — ще ширше посміхнувся бандит, якому за ґратами залишилося сидіти якихось три роки. Ще один зловмисник, засуджений до 11 років позбавлення волі Роман Горинь, кинув в обличчя судді: “Що мене засудили, я зрозумів, а за що сидітиму — ні. Бо я — не винен”.

Десять убивств залишилися «поза кадром»

Під час зачитування чи не кожного епізоду щодо кривавих діянь цієї банди суддя мусив повторювати: “...та не встановлені слідством особи...”. Бо чимало членів банди надалі залишаються на волі. Чим це загрожує пересічним громадянам, судді вказали в своїх окремих ухвалах. Одна з цих ухвал стосувалася розшукової роботи правоохоронців кількох областей. Через непрофесіоналізм міліціонерів, що проявився під час невдалого розслідування злочинів, ця банда спромоглася успішно діяти протягом кількох років.

Ще одну окрему ухвалу суд скерував у Генеральну прокуратуру та на ім’я міністра внутрішніх справ. Судді зазначили, що під час розслідування діянь цій банді не спромоглися довести вчинення ще 50 (!) розбійних нападів та десятьох убивств! “Подальша доля цих справ, — зазначається в судовій ухвалі, — невідома. Таким чином, — вважають судді, — через неефективну роботу правоохоронних органів підо­зрювані можуть продовжувати свою злочинну діяльність і створювати небезпеку державі та суспільству”...